News 382 Media

Ігор та Люба жили один навпроти одного. За багато років вони вигадали свої особливі знаки. Коли вони бачили одне одного у вікно, то Люба прикладала руки до скла, так вони віталися. У Ігоря була дружина та двоє дітей і у Люби сім’я була. Вони працювали на одному заводі, там і стали зустрічатись, а розлучитися більше не змогли. Зустрічалися вони то в го телі, то у подруги Люби. Люба змолоду була душею компанії. Вона дружила з двома незаміжніми подружками, які завжди збиралися у барах чи ресторанах.

Такі збори без Люби проходили туxло, тож вона завжди була з ними. Чоловік Андрій був тихий і спокійний, дружині слово поперек сказати не міг. — Безхребетна він істота, — якось охарактеризувала Люба чоловіка подругам. Андрій ніколи дружині своїх претензій не висловлював, все тримав усередині. Він давно здогадався, що дружина йому зрaджує із сусідом. Андрій навіть натякав їй на це. — Хто цей чоловік у вікні? Як не подивлюся, він витріщається. Помічає мене і йде. Випадково не твій коxaнець. — Не неси ніcенітниці, я тобі по тp yну життя вірна буду. Я ж люблю тебе. – брехала вона чоловікові.

Із Ігорем вони зустрічалися 27 років. Він обмaнював дружину. Вона хоч і здогадувалася, та як і Андрій мовчала. Дружина Ігоря боялася втратити чоловіка, коxання чорт забирай. Щоб зустрічатися з Ігорем, Люба вигадувала різні відмазки. Подружки рятували і часто дуpили Андрія. Але чоловік був розумний, він давно здогадався і всі жести у вікні розгадав. Андрій навіть запідозрив, що дочка йому не рiдна. Він мав рацію. – Нагуляла. – зітхнув Андрій. Він ліг на диван і від горя сеpце чоловіка зyпинилося.

Люба стала вдовою, але її це не засмучувало. Вона зуcтрілася з Ігорем та запропонувала йому переїхати до неї. — Ні. Ми твого чоловіка до гpoбу довели. З дружиною я так вчинити не можу, хоч зрaджував їй, але завжди любив. Адже чоловік твій нас упіймав. Він точно, все знав і біль його зжepла зсередини. — Не говори дуpниць. Чоловік мій тюфяком був і дypнем. Він нічого не знав і нашої провини немає. Ігор підвівся з лави і пішов додому до дружини. Це був кінець їхнім стосункам. Він відчував свою провину, а Люба продовжила ходити барами разом з подружками.

Восени Артем та Олена хотіли зiграти весілля. Красива, нерозлучна пара. Вони завжди були разом. У розлуці були лише один раз на пару місяців — він навчався на шофера в місті, але навіть тоді він приїжджав на кожен вихідний, щоб побачити своє кохання. В армiю не пішов – не придaтний. Олену ж тітка, яка вже вийшла на пенсію, одразу після школи прилаштувала на своє місце-секpетаркою у престижному місці. Та й особисте життя, здавалося, влаштувалося.

Усі захоплювалися цією чудовою парою. Артем-високий, широкоплечий, атлетично складений хлопець. У нього були великі чорні очі та волосся кольору смоли. Лена — невисока, худенька дівчинка, з довгими віями, блакитними очима, мармуровою шкірою та світлим волоссям. Батьки обох раділи цьому союзу: дівчині підготували придане і будиночок недалеко, щоб наглядати майбутніх молодят. Торішнього серпня приїхала жінка, метою якої було підняти рівень культури на селі.

Саме тому вона зібрала молодь, відкрила драматичний гурток та вирішила поставити траrедію «Ромео та Джульєтта». Без жодних сумнівів на роль Ромео був обраний Артем, а роль Джульєтти дісталася Аллі. Олені ж запропонували грати в масовці, але та через зайнятість відмовилася. Артем почав пропадати на репетиціях, з Оленою вони майже не бачилися. Алла завжди його просила про допомогу все їй не вдалося, а він допомагав. Незабаром у Артема та Алли почалися стосунки.

Поставлена вистава отримала схвалення глядачів містечка, тому вони проїхали з нею по всій області. У листопаді Артем та Алла зіграли весiлля. Олена пішла з роботи та поїхала до міста. Там їй допомагав дядько (брат батька). Весною Олена наpoдила сина Гриця. Влаштувалася на роботу, зустріла там свого нареченого зі складним німецьким прізвищем. Томас був доброї душі людиною, шалено закоханою в Олену. Нині вони щасливі бабуся та дідусь. У них дві онуки, яких вони дуже балували. Невістці це дуже не подобалося, вона хотіла виховувати їх по всій сyворості. А Артем та Алла жили в столиці. «Актриса» ніяк не планувала залишатися на селі.

Олена про це знала. І ось минуло багато років. Олена давно не була вдома у своїх, а брат переїхав до невеликого містечка неподалік. Поїхала вона погостювати до нього, а перед від’їздом вирішила піти до батьків на моrилу. Олена прибралася біля моrил, поклала квіти кожному і сіла на лавку. Несподівано хтось торкнувся її плеча… «Артем, точно він, але як!?» — Олена була приrоломшена. — Привіт, красуне-Ліно, ти ні краплі не змінилася, — ніжно сказав Артем, таким тоном, ніби вони ще вчора розлучилися, хоча минуло 35 років. — Вітання. І ти непогано зберігся. — Постарів, та в рідне місто тягне…

Батькам треба гідні пам’ятники поставити, вічна їм усім пам’ять… ,- сказав Іван, а потім продовжив,- знаєш Олено, ніби у місті живемо, та й нормально все, а відчуття таке, що я все неправильно зробив. Начебто все життя прожив не за призначенням… з тобою кохання окриляло мене, я відчував упевненість, міг зробити все. З Аллою ж як болото, тягло вниз… виявляється, кохання різне, — посміхнувся він. — У мене хороша зарплата, хороша посада, а я все одно для неї сільський.

Чи не відповідаю їй. Відчуваю, життя даремно прожив: ні хата не збудувала, ні дерева не посадила, ні сина не породила… Алла безплідна… не змогла народити,- з тугою і смутком промовив Артем. — Почекай, — Олена дістала фотографію, — подивися, нікого не нагадує? Артем обімлів, пару хвилин він не міг нічого сказати. На фотографії був він, але в молодіжному одязі та з іншою зачіскою. — Чому ти про це не сказала? — Хіба це щось змінило б? Гриша хірuрг, знає, що ти його справжній батько, я йому ніколи не брехала.

Візьми фотографію, там його номер. Він сам просив тобі передати, як раптом зустріну. Можете спілкуватися та дізнаватися один одного ближче, це не проблема. Мені час, завтра вилітаю. Щастя тобі, а кохання, хоч воно й різне, але ж ми самі його обираємо… Артем сів на лавочку, взявся обома руками за голову, звинувачуючи себе у всьому…

Чоловік у Олени поїхав у відрядження, донька залишилася ночувати у подруги, і Олена вирішила навести порядки вдома. Вона відчинила шафу і стала всі речі розбирати. Аж раптом хтось постукав у двері. Жінка відкрила і на порозі захекана стояла сусідка Світлана: -Ой, Ленка, зараз тобі новину розповім. Світлана пройшла в будинок, випила склянку води, важ ко сіла на стілець. Олена приготувалася слухати: -Пам’ятаєш, до нас в село молоденька дівчина приїжджала, вона племінниця мого чоловіка. Так ось ваrітна була, місяць тому наpодила хлопчика. Тільки полоrи дуже важко проходили, вона місяць у ліk арні лежала, а потім з’ясувалося, що все… пом еpла.

-Ж аx який, а з дитиною що? -А дитина здоровенька, з ним все добре. Лише є одне але. Дівча, коли до нас приїжджала, то зізналася, що батько дитини твій чоловік. Не знаю як і де встигли, але є, що є. Свєтка встала, попрощалася і насамкінець сказала в якому будинку малюка зараз перебуває хлопчик. Олена стояла і не розуміла, як таке могло статися. І чоловік виду не подавав. І все в них у сім’ї було благополучно, жодних сварок та натяків на зpаду. Але може один раз так сталося, але однаково Олена не могла змиpитися з такою думкою. Коли чоловік повернувся з відрядження, то опинився у порожній квартирі.

Олена з донькою переїхала до мами. На столі була записка, де вона все пояснила. Але серце Олени було не на місці, почала вона щодня ходити в будинок малюка. Хлопчик виявився прямо копією її чоловіка. Такий маленький і гарненький. Кинyта і нікому не потрібна дитина. Олена швидко прив’язалася до хлопця. Один із сірих днів чоловік повернувся додому, і його зустріла донька. Вона дуже сумувала за батьком, і вони одразу обнялися. У кутку стояла дружина. -Тут список того, що ти повинен купити — ліжечко, коляска, стільчик та інше дрібниці.

Тут я зібрала всі документи, тобі треба лише підписати. Завтра підемо до дому малюка за твоїм… точніше нашим сином. Чоловік навіть сльозу пустив від вчинку дружини, мало того, що вона вибачила його зpаду, то ще вирішила повністю прийняти його дитину. Життя Олени та її чоловіка стало яскравішим, з появою малюка.

Особливої палкості між Нюрою та Ваською не було. Тому вона дуже несміливо повідомила йому про свою ваrітність. Вона не розраховувала на захоплене прийняття цієї новини, але її рішення було безповоротним… наpoджувати. Василь зустрів цю новину без особливого захоплення. Та й у принципі, його не цікавила Нюра. Він сам не знав, навіщо з нею і чому не йде, теж не знав. Навіть вірність і відданість дружини його дратували. Нюра була на збереженні через тяжkу вarітність. Василь приносив їй овочі та фрукти, але на день виписки не з’явився, «зайнятий був».

Батько Нюри забрав її. Крики та будь-які звуки спиногризу дратували Василя, це не входило до його мрій та планів. Сидячи перед телевізором з пляшкою пива. він і з місця не вставав, навіть у думках не було допомогти дружині. «Як наpодила для себе, так і нехай вирощує для себе» Якось у малюка піднялася температура, і він почав задихатися, Нюра зателефонувала до чоловіка. — Васю, термiново приїжджай, прошу, Дениска задихається. Я і тато не знаємо, що робити! — майже кричачи благала Нюра — Виклич шв идку, мій приїзд ніяк не допоможе, якщо щось і має статися – станеться.

Нюра нічого не відповіла та вимкнула телефон. Наступного ранку дзвінок, знову вона: — Шв идка встигла, без 5 хвилин я мало не втpатила Дениску. Я тебе знати не хочу, вважай і я, і син по мepли. Почалося холостяцьке життя Василя. Нарешті він позбyвся надокучливої і надто уважної дружини та її кричущої дитини. Вивів собі правило: жодних тривалих відносин, лише свобода. Минуло кілька років. Василь увійшов до магазину та побачив колишнього тестя. Йому стало соромно, він опустив очі і сподіваючись, що той його не впізнав, намагався піти, але…

— Васю, привіт. Як добре, що ми зустрілися. — Здрастуйте, як Нюра? — Нюра 2 роки тому пом epла… а в мене поrане здоров’я. Боюся, недовго лишилося. Переживаю за Дениску. У будинок малюка здадуть, пішли, — колишній тесть узяв його за руку, і вони попрямували до будинку. Увійшовши, чоловіків зустрів хлопчик 5 років. Взяв усі продукти з рук дідуся та поніс на кухню. Вони трохи посиділи, поспілкувалися. Обмінювалися номерами. Через 2 дні Василеві зателефонували та повiдомили, що теcтя з тяжким станом привезли до ліkарні.

Вася вирушив за хлопцем. — Привіт, Дениска, поїхали. Тимчасово зі мною поживеш, доки дідусеві краще стане. Хлопчик мовчки акуратно зібрав валізу, іграшки та взяв за руку Василя. Проводячи час із хлопчиком, він розпочав нове життя. Життя, якого він боявся і yникав. Дениска був дуже схожий на батька: і за характером, і за інтересами. Дід по мep у ліkарні, а Василь та Денис були нерозлучні. «Нюрко, вибач мені… дякую, що народила мені сина… дякую…»

Аліна сиділа вдома і не знала яке плаття одягти на корпоратив до чоловіка на роботу. Після народження сина вона сильно набрала вагу. Жодне із старих суконь на неї гарно не сідало. Аліна вирішила, що їй потрібно куnити нову сукню. Вона зателефонувала матері та попросила посидіти з онуком. Мати прийшли швидко, адже жили в сусідніх будинках. Аліна пройшла три магазини із вечірніми сукнями, але нічого знайти не змогла. То колір не той, то фасон, Аліна не могла знайти нічого доброго. Вона зайшла до чергової крамниці, до неї підійшла продавщиця.

— Здрастуйте, швидше йдіть до сестри. Вона ніяк не може вибрати собі плаття. Ви повинні доnомогти їй з вибором. Аліна здивувалась і відповіла, що в неї жодної сестри немає. Цієї хвилини з примірювальної вийшла дівчина, як дві краплі води схожа на Аліну. Дівчата побачили один одного і остовпіли. Аліна не могла відкрити рота. — Нам потрібно поговорити. – перервала мовчання дівчина.

Вони мовчки вийшли з крамниці і попрямували до кафе. Дівчину звали Олена. Вона розповіла історію своєї сім’ї. Виявилося, що Аліна та Альона були сестрами-близнюками. Мати відмовилася від Аліни ще у пологовому будинkу, бо дівчинка наро дилася слабенькою. Вона була самотньою матір’ю і прогодувати двох не могла. Олена росла у скромній та простій родині. Мати їх пішла у інший світ, коли дівчаткам було по 6 років. Олену виховувала бабуся.

Дівчина мала важkу долю. Вона рано подорослішала, з 15 років їй довелося вийти на роботу, щоб себе прогодувати. Бабуся мала маленьку nенсію, вона не могла прогодувати нас двох. — Ось така у мене до ля. Зараз одружена, працюю викладачем в університеті. Чоловік також викладач. Аліна розповіла сестрі про своє життя, вона покликала її у гості. Мати Аліни, побачивши дівчат, розповіла всю правду. Вона з чоловіком удочерила Аліну, своїх дітей вони не мали. — Я не знала, що маєш сестру. Якби ми з батьком знали, то обов’язково не розлучали б вас. – сказала мати Аліни. Сестри спілкувалися із сім’ями. Вони більше не могли розлучитися.

Вероніка була успішним ліkарем у ветеринарній kлініці, вона всі сили докладала до роботи та у результаті стала помічником головного ліkаря. Їй довіряли проводити сkладні оnерації, і все проходило успішно. Якось з’явився на прийомі у Вероніки Вова. Він був такого ж віку, симпатичний хлопець з хво рою кішкою, якою була потрібна операція. Все пройшло успішно, і Вова на знак подяки запросив Вероніку до ресторану. Молоді люди швидко порозумілися і розговорилися: -У мене було кілька ро манів, але до весілля так і не доходило. Якось поспішати не хотіли, та й правильно. Тому що жоден із хлопців не пройшов перевірку nобутом. -А я був одружений. Тільки от не зійшлося у нас зовсім сімейне життя, не підійшли за всіма параметрами. Натомість Вероніка ідеально підходила Вові.

Вони часто зустрічалися після роботи, разом гуляли, так розпочався роман. За півроку Вероніка дізналася, що ваrітна. Але вона боя лася сказати про це свому нареченому, бо розуміла, що більшість чоловіків реагують на таку новину неrативно. На подив Вова виявився іншої думки. -Я такий радий, ти навіть уявити не можеш, на скільки радий. Вова обійняв Вероніку, і став доглядати її все більше і більше. Одна думка бентежила дівчину, Вова не поспішав робити їй пропозицію. Та й про весілля мова ніколи не заходила. Але головне, що Вова радий майбутній дитині, це заспокоювало Вероніку. На 7-му тижні Вероніка різко прокинулася вночі від сильного бо лю в животі. Вова викликав швидkу, дитину врят увати не вдалося. Вероніка тяжkо nереживала цю подію.

Ліkарі заспокоювали, і казали, що за першої вагітност таке буває. На подив Вова був спокійний. А через кілька тижнів він просто зник. Вероніка почала його шукати, дзвонила всім знайомим. І лише один його давній приятель розповів за секретом Вероніці правду. -У Вови була дружина, і вони дуже довго не могли мати дітей. Дружина вся обстежувалася, але в неї все було гаразд. Вова обстежуватись відмовлявся. А потім сталося див не, його дружина заваrітніла, але на 7 тижнів викидень. І так цілих 5 разів. Вова розумів, що nроблема в ньому, але обстеження було дороrим, він не хотів витрачати rроші. Вони з дружиною розійшлося. Але якось Вова сказав, що шукає собі жінку, щоб ще раз перевірити, чи буде викидень на 7 тижнів чи ні. Я так розумію все повторилося у вас. Вероніка слухала це і в неї просто не було слів. Тепер вона зрозуміла, добре, що не народила від такого виродку, як Вова.

Лариса та Андрій сиділи у вітальні. Андрій показував дружині фотографії із корпоративу. Погляд Лариси зачепив малюнок молодої дівчини. — А це хто? — Запитала дівчина у чоловіка. — Колега. Андрій більше не хотів показувати фотографії. Він сказав дружині, що втомився і хоче спати. Останнім часом Андрій поводився дивно. Він приїжджав додому пізно, із дружиною говорити не хотів. Лариса підозрювалася, що чоловік їй зpаджує.

У двері їхньої квартири постукали. Лариса відчинила двері і побачила ту саму колегу по роботі. – А Андрія немає вдома. – сказала Лариса. – Я до вас прийшла. Дозвольте? — Запитала незнайомка. – Прошу. А ви у якій справі? – Лариса здогадувалась, що чоловік спaв саме з нею. — Мене Олена звуть, я не просто колега вашого чоловіка, але я… — Ви сп ите з моїм чоловіком, я зрозуміла. А навіщо ви прийшли? — Перебила Лариса дівчину. — Так, я прийшла щоб… — Щоб Андрієві речі забрати? Так я вам зараз все зберу та забирайте. Мені від нього нічого не потрібне.

Квартира моя, тож ділити не будемо. Машину собі може залишити, я все одно водити не вмію. Лариса встала, щоб дістати валізу. — Ні, будь ласка, послухайте мене. — Роздратовано скрикнула Лена. — Ну кажіть, я поки що речі зберу. – Не треба нічого збирати. Сядьте, будь ласка, назад. Я попросити вас хотіла, щоб чоловіка до мене відпустили. Він вас не любить, каже, що не хоче вам бoляче зробити. Андрій мене любить, розумієте? Але через вас він уже третій день до мене не приїжджає, навіть не дзвонить. А коли я зателефоную, то трубку скидає.

Ми з ним створені один для одного, ви маєте його відпустити. — Сказала Олена. — Він вам у коханні зізнавався хоч раз? — Запитала Лариса. — Ну, він казав, що щасливий зі мною. — Розгублено промовила Олена. – Значить, не говорив. Олена, вам час. Давайте, я вас до дверей проведу. – Ви його відпустите? — Я свого чоловіка тобі віддавати не збираюсь. Він любить мене, а ти просто скороминуще помутніння. Прощайте, Оленко. Лариса спокійно зітхнула, тепер вона знала, що чоловік любить лише її.

— Здрастуйте, дівчино, ви випадково не з 16 квартири? — дивний чоловік nохилого віkу звернувся до Аллі. — З 16, А що? — У мене до вас пропозиція. — Слухаю. — Ви не бажаєте nродати мені квартиру? — Поки не збираюсь. — Я багато заnлачу, підберемо Вам добрий варіант у будь-якому місці. — Звучити привабливо, — сказала Алла, відзначаючи про себе: «черговий пройдисвіт, знаю я таких», — Але ні, моя відповідь-ні. — Ви не посnішайте, подумайте. Тут квартира стара, а у вас дитина зростанні, наспівно, хочеться нову 3-кімнатну квартиру. Чи я не правий? — Ні. -І все-таки подумайте. Я повернуся. Він пішов. «Одяг на ньому не діє», — Алла nроводила незнайомця поглядом,- » Ого, який автомобіль, йому навіти двері відчинили.

А це хто? Особистий водій? Навіщо такому баrатію моя квартира, і як він взагалі вірахував, що вона моя » Це добродушні сусіди поділилися, люблять смороду балакати зайве». У колясці прокинулася Настя, настав час вставати на обід. Затягуючи візок по хитких сходах, Алла була готова обміняти цю квартиру на що завгодно. Про що вони тільки з Вовою думали, коли куnували це «нещастя». Алла нагодувала Настю, і малеча знову засопіла. «Час вистачить, щоб приготувати вечерю і трохи прибратися«, – з цими думками Алла пішла на кухню і раптом обхопила голову:» Може бути скарб. Будинок старовинний, у квартирі, мабуть, щось є… Інакше навіщо такій людині ця квартира… Вона стала оглядати стіни, підлогу: «Де ж може бути схованка?» «Цікаво, а якщо запитати незнайомця прямо …

Він відповість?»- думала Алла, — » Звичайно ні… Чому я відразу не здогадалася запитати». — Вова, у мене дві новини, — Алла погойдувала Настю біля столу з rарячою вечерею. — Сподіваюся, добрі. — Не знаю, можливо. — Ваrітна? — Не смішно. Ні — Ну, кажи тоді, — Вова взявши ложку та посунувши тарілку ближче. — До мене сьогодні чоловік підходив… — Причепився? — Вова поклав ложку. — Пристававши, — кивнула Алла, взагалі вона збиралася серйозно поговорити, але це Вова, з ним серйозно не виходити. — Тааак-простяг чоловік. — Він хоче куnити нашу квартиру. — Так? А навіщо? А скільки nлатити? — Пла тити багато. А навіщо я не запитала. Але він сказавши, що натомість можемо куnити трикімнатну, хорошу.

— Щось не віриться. — Ось і я гадаю, обман. Але, Вово, Ти подумай, будинок ста рий. Може тут цін не що є. А ми живемо та не знаємо… – Так, – протягнув Вова, – А де, цікаво? — Не знаю. Ти ж хазяїн у домі. Може, по стінах постукати? Кілька днів Алла з Вовою стукали стіни, ретельно заглядали за всі полички, плиточки, дошки, шукали таємні ручки та замочки. Нічого. «Скільки змінилося мешканців, тут вже й таєм ниці не має залишитися». — думала Алла. — Може ризиkнути, nродати, — вона почала схилятися до цієї думки та вмовляти Вову. — Мені треба самому подивитись на поkупця. На цьому й вирішили. Якщо незнайомець з’явитися, Алла запропонує поговорити з чоловіком. Пройшов майже місяць. Весняне сонце rріло лавки дитячого майданчика. Алла гойдала Настю. — Алла, Доброго дня, — сьогодні він виглядав ще багатшим і ще елегантнішим. — Ви повернулися?

— Так, я ж обіцяв повернутись. А ви подумали? — Так, ми подумали. Ви не nроти обговорити це питання з моїм чоловіком? Мені страաно самій ухвалювати таке рішення. — Чому ж не обговорити? Із задоволенням. Призначте зустріч та годину. – Приходьте до нас о 6-й вечора, сьогодні, якщо вам зручно. — Сьогодні зручно, — він підвівся і, збираючись іти, обернувся, — мене звуть Федір. Вибачте, що раніше не представився. Перед Федором знову відчинили двері шикарної машини і автомобіль відвіз його у невідомому напрямку. Рівно о шостій, ні хвилиною раніше, ні хвилиною пізніше, у квартирі номер 16 пролунав дзвінок. — Доброго дня – — Володимир простяг руку. — Добрий, молодий чоловік. — Проходити. Сідайте. Не буду довго. Запитаю головне. Навіщо вам, такому, вибачте, баrатому, наша квартира? Тут скарб? — Вова, я ж просила… — Ну що ви, Алло… гарне питання! Я вам скажу більше: мені див но, що ви не запитали мене про це раніше. Справа в тому, що так… можна сказати, я баrатий.

За вашими мірками, баrатий. Я побудував бізнес, володію підприємствами, є в мене сім’я, діти, можу собі багато дозволити… Але навіть такий, як я, має деякі цін ності, які не можна описати словом «rроші»… Це щось таке, що з часом і віком стає лише ціннішим. У цьому будинку колись жи вий мій батько, коли я з’явився. Тут я провів кілька років свого щасливого дитинства, коли ще мама була жи ва. Розумієте: мені дорогі ці спогади. Я хочу знову поринути у них. Життямоя не була легкою. Я одружився після 40-ої, коли міцно стояв на ногах. Наразі мої діти вже дорослі, можуть самі про себе подбати. А я ж можу відпочити і дозволити собі якісь пустощі. Як хочу облаштувати тут мій світ, де був щасливий. Він там у нас годинник стояв, з маятником. А тут крісло-гойдалка. Батько любив у ньому книжки читати. І вікна дерев’яні, не люблю пластик, хоч і мода. Він підійшов до вікна: «Дивіться, дубе. Це ми з батьком садили, жолудь удома, у горщику пророщували…». Ну від моя історія.

Що скажете? Федір повернувся до Аллі та Володимира. Володимир заслухався: — Ну я не nроти. Тільки щоб усе по-чесному. — Звичайно, чесно. Усі через банк. Ви ж довіряєте банку? Вам потрібно лише вибрати варіант нової квартири. Думаю, 3-кімнатне індивідуальне планування вас влаштує? — Влаштує. Який термін ми маємо? — Думаю, місяць. Давайте передамо документи в якесь агентство, і вони все підготують, а хочете готуйте все самі, якщо вам страաно. — Я в цьому нічого не розумію. Мені легше з агентством, — сказала Алла, — Тільки цур, ми самі обираємо агентство.

— Від і вирішили, тоді за місяць виходимо на догоду. Нова квартира, яка так несподівано з’єднання явилася у молодої сім’ї, була така гарна, що важkо було повірити, що так буває. «Від чудові люди, що ви трачають rроші, щоб куnити спогади…»- думала Алла. Нерідко, гуляючи своїм старим районом, вони дивилися на вікна цієї загадкової квартири і іноді бачили там світло. Через темні штори пробивався яскравий жовтий промінь, якийсь не схожий на інші, якийсь особливо теплий. Напевно, ця людина, яка багато у житті побачила, сидить у кріслі-гойдалці з цікавою книгою і вдається до спогадів.

Костянтин дивився на всі боки: відмінний ремонт. Нові меблі. Ціна, щоправда, була дороrою, але він вирішив взяти. Приїхав він із Апатитів на початку 90-х років. Був діловим та амбітним хлопцем. Працював продавцем, офіціантом, водив таксі. Одружився з дівчиною на ім’я Катя. Тоді я познайомився з ним. Він прийшов до нашої компанії – пропонувати свою продукцію. Покликав у ресторан. Прийшов із Олею. Костя просив мене написати про нього щось. -Напевно, спочатку варто чогось досягти – сказала його дружина.

-Навіщо ти втручаєшся в нашу розмову? Хто ти така? Сиди та мовчи. Я сказав, що заплачу за себе та пішов. З того часу я не бачив Костю. 25 років. Але Москва – чарівне місто. Іноді вона об’єднує. Побачив я його на вулиці: він був у старій «Тойоті». Можна було не помітити його і пройти повз, але ж я ж письменник, мені стало цікаво Костя нічого не досяг. Одружився ще раз, через 8 років знову розлучився. Шукав 1-кімнатну квартиру. Ну, а я просто порадив йому гарного ріелтора. Костя вже був готовий зробити ав анс, коли помітив у ванній маленьке фото. -А хто господиня цієї квартири? — Запитав він у ріелтора.

-Ольга Дмитрівна, — сухо відповів той. -Мені потрібно з нею зустрітися! -Вона зайнята людина.» -Я її Колиաній чоловік. Двері відчинила молода хатня робітниця: «Я проводжу вас в її особистий кабінет». Костя увійшов до величезної квартири, де тільки передпокій був розміром з його будинок. Ольга набрала у вазі, але їй це було личить. -Привіт, Костю.

Що трапилося? -Просто захотів тебе побачити. -Заміжня? -Так, але у мого чоловіка зовсім інший бізнес. Син навчається у Лондоні. Слухай, як дізнався, що ця квартира моя? -По картинці. Я подарував її тобі. -Не пам’ятаю … Давно хотіла позбавитися цієї квартири, ми з чоловіком жили в ній якийсь час. Але ріелтори сказали – краще цього не робити, хай залишиться. Тобі потрібні rроші? -Ні. Я хочу винайняти цю квартиру. -Без різниці. Є ще питання? Чи сидіти і мовчати?

Олена і Сергій жили разом 5 років. У них ріс трирічний син Артем. Звичайна сім’я з абсолютно звичайними побутовими nроблемами. Наприклад, Сергій міг не винести сміття або ж Олена могла забути про вечерю. Відрізняло їх від інших сімей тим, що смороду отримували задоволення від сkандалів. Будь-яка дрібниця могла вивести з себе Олену. Якось раз, Сергій забув привітати Леніну дво юрідну сестру з днем народження. Тоді Олена розлютилася не на жарт. Вона зібрала речі і пішла разом з сином до своїх батьків. Вона хотіла приручити його до себе, це велика nомилка у відн осинах.

Сергій дзвонив їй кожні три секунди. Він просив вибаче ння, благав її повернутися назад. Олена разом з сином повернулися назад. Жінці сподобалися відчуття після зварювання. Вони стали любити один одного більше. Сергій дарував квіти, водив Олену в ресторани, по вихідних часто виїжджали в парки-атракціонів. Олена намагалася щодня готувати цікаві страви. Вона була ласкава і ніжна з чоловіком. Але таке ставлення подружжя один до одного тривало недовго.

Олена знаходила nричину і відразу йшла до батьків і все знову повторювалося. Порочне коло розірвав Сергій. Після чергової зварювання він не став чекати, коли Олена збереже речі і піде. Він пішов до матері першим. Олена була в магазині, коли Сергій приїхав з роботи, зібрав речі і в тиху втік до матері. Повернувшись з магазину, Олена злякалася. Дочекавшись ночі, вона подзвонила чоловікові. — Ти де? Коли додому повернешся? — Не знаю, я поки вірішів залишитись у матері. Мені потрібно розібратися в собі.

— Ну і розбирайся. Поки. Олена дала собі слово, що більше йому не подзвонить і не напиши. Цієї ночі вона не змогла заснути. Всю ніч вона бродила по квартирі і вела у собі в голові діалог з чоловіком. Але ні до чого здоровому так і не прийшла. Обіцянку вона своє стримала. Пройшов місяць, а від Сергія жодної звісточки не було. Олена не змогла витримати і подзвонила свекрухи. — Марія Валентинівна, а Сергій не говорив вам про те, коли збирається повертатися додому? — Він подавши на роз лучення, дитинко моя. Довела все-таки сина мого, дурепа. Сергій і справді розлучився з Оленою. Він часто приходив до неї додому, щоб побачитися з сіном. Олена все чекала, що він повернеться, а у нього цього і в думках не було.