News 382 Media

Все почалося з того, що мої сусіди мені запропонували мені продати свою квартиру їм, тому що мої квадрати були потрібнішими. Спочатку я подумала, що це якась маячня, або вони так жартують, тільки, усвідомивши, що мої сусіди кажуть це на повному серйозі, я прийшла до висновку , що я живу поряд з недоумкими людьми, і від них краще б триматися подалі, на відстані, так би мовити. Якщо ви подумали, що я свою квартиру не віддала, ви помиляєтеся. Я збиралася переїхати на дачу назовсім, так що сусіди опинилися у потрібний час у потрібному місці. Був липень і після продажу квартири я переїхала на свою дачу.

Всі дні літа я провела на свіжому повітрі, піклуючись про свій дворик, проте незабаром почало холодати, і я домовилася з сином, щоб я переїхала на час до них з дружиною. У перший місяць все було рівно, жодних непорозумінь. Я частенько допомагала невістці з домашніми клопотами, син весь день працював. Тільки незабаром невістка звикла, що в будинку крім неї ще є господиня і перестала доглядати будинок взагалі. А я… а що я? Отримавши повну свободу дій, я помітила, як там страшенно брудно. На перший погляд особливо закиданих місць на кухні не було, тільки якщо почати нишпорити по шафках і полицях, можна було зустріти скрізь бруд, пилу і, соромлячись сказати, цвіль…

Нареченій на все це було абсолютно начхати, їй аби гостям показати, що все чисто, а на місця, які гостям не видно, їй по барабану. Так я й розпочала генеральне прибирання будинку, вичистила кожен сантиметр будинку. І, звичайно ж, не забула невістці вказати на її помилки у догляді за будинком. Вона ж на всі мої старання не просто не сказала навіть елементарного «дякую», вона ще й синові моєму поскаржилася, мовляв, я до неї чіпляюся, то він мене попросив назад на дачу повернутися, пообіцяв забезпечити мені опалення. Адже я так старалася… думала і зиму разом проведемо… Цього року я не маю жодних надій на сина. Житиму на своїй дачці, радітиму всім 4 періодам року.

У селі нічого не приховати. До Олега дійшла чуйна, що його Варя йому зрадить. Вирішив перевірити. Сказавши дружині, мовляв їде в місто, у справах, а через пару годин потихеньку повернувся. Зайшов в хату і сам все своїми очима і побачив. Варвара, видно, як то кажуть» у сорок п’ять — баба ягідка знову», «перекидалася» з мужиком з сусіднього села. Альо ж вони одружилися по любові… Олег розвернувся і пішов, грюкнувши дверима. День-другий проживши у лісі, в мисливській хатині, трохи охолов. Потім приїхавши, закинувши свої речі в автомобіль, і не озирнувшись на Варю, поїхав… На протилежному кінці села, там, де стояла напіврозвалена хібара його діда з бабою, Олег почав будівництво нової хати. Літо тільки почалося. Та й руки у мужика росли звідки треба. Через пару місяців новий зруб був готовий.

— Відмінний вийшов будинок, Олег. Світлий, великий. — Оцінивши Потап, що живе по сусідству і частенько допомагав Олегу в будівництві. І додав. — Тепер і про сім’ю можна подумати. Потап з дружиною жили удвох. Але місяці чотири тому до них переїхала дочка-Соня. Пішла від чоловіка n’яниці і жила у батьків. Соня частенько поглядала за роботою Олега. Вже дуже спритно у того все виходило. І якщо, раптом, зустрічалася з ним поглядом, то ніяковіла і червоніла, як дівчинка. Олегу Соня теж подобалася. Сорок років бабі, а все струнка, як школярка.

Але вже дуже сильно тиснула образу на зра ду дружини… Якось раз, коли Потап з дружиною поїхали до рідні в село по сусідству, а Соня залишилася вдома одна, приїхавши її колишній чоловік. Тієї хотів силою забрати Соню назад, але та спиралася. Тоді він став бити її. На шум прибіг Олег, схопив мужика за шкибиртки і викинув з дому. Той підвівся, але побачивши Олега, мовчки захромав геть. А Олег гладив жінку по голові, і говорив: — Заспокойся, Сонечка. Він сюди не повернеться. Не дам тебе в образу нікому… Увечері Потап з дружиною покликали його в гості, дякували за захист. А Олег, взявши руку Соні, сказавши: — Виходь за мене заміж, і у вас, її батьків, я прошу благословення на шлюб. — А! Що я говорив?! — звернувся Потап до дружини. — Казав, що Олег на Соньку поглядає? А ви не вірили…

— Щось сталося Коля? — запитала Алла у чоловіка. — Сестра трапилася. Заваrітніла. Батько її з дому погрожує прогнати, — відповів чоловік. Христину з дому прогнали, і вона прийшла до брата. — Ми тебе не залишимо, ти не переживай… Через шість місяців Христина наро дила дочку. — Як дочку назвеш? — Запитала Алла. — Не знаю. — Тетяна красиве ім’я, — порекомендувала невістка. — Таня, так Таня-байдуже відповіла Христина… Пройшли місяці, Алла всі турботи про дитину взяла на себе. Раз Христина відпросилася у неї: — Можна мені в місто поїхати на тиждень? Треба батька Тані знайти. Поїхала і кілька місяців не з’являлася. Танечку ростили з Колею.

Жінка прикипіла до дитини всім серцем, і вже не уявляла своє життя без неї… Одного разу в двері постукали. Алла відкрила, там стояла Христина. — Я за Танею. З Єгором у нас все добре. Так я і приїхала за донькою. — А може Танечка залишиться у нас? Звикли ми один до одного. — Сказала Алла. — Своїх наро джуй і до них і звикай, — грубо відрізала Христина… Минуло ще місяців шість, перш ніж Христина знову приїхала з дочкою. Вона знову попросила Аллу доглянути за дитиною, поки вони з Єгором будуть в клопотах з переїздом в нове житло.

Алла дуже зраділа Танечці. Микола, який повернувся з роботи, сказав: — Знову моїй сестричці допомагаєш? Адже знову, як Христина забере дитину, ти себе переводити станеш… Домовимося так, якщо Христя знову у нас з’явиться, ти ні за що не підпустиш її до дитини. Буде обурюватися подзвониш мені. Я розберуся з нею… Христина заявилася через рік: — Я За Танею. Спасибі, що пригледіла за нею. — Дитину я не віддам. Приїде Коля, розбирайтеся з ним. — Сказала Алла і виставила зовицю геть. — Я подзвоню чоловікові, а ти на вулиці почекаєш. Алла бачила, як чоловік кричав на Христю, а та щось мимрила у відповідь. — Значить так, або від дочки ти відмовляєшся добровільно, або через суд-твердо закінчив розмову Микола… Через кілька місяців, Алла з чоловіком і Федір оформили опіку над Танею.

Маша nоховала чоловіка, він nомер у ава рії. У нього врізалася вантажівка. Жінка не могла опустити руки, адже у неї росли двоє дітей. Доньці було 14, а синові 12 років. Їй треба було залишатися сильним, і ростити дітей. Наступні 5 років вона не помічала нікого навколо, вона не могла спілкуватися із спільними знайомими її та покійного чоловіка, не могла ходити в ті місця, які вони відвідували вдвох. Про новий роман і поготів можна забути. Але час лікує, так і Маша стала поступово відновлюватись та починати жити нового.

Так вона випадково зустріла Васю. Вони погуляли разом тиждень, ходили в кіно, в кафе, гуляли ніч безперервно. А потім Маша різко зникла. -Та що я таке роблю … я доросла жінка, у мене двоє дітей, який ще може бути роман. Але Вася не вгавав, він почекав Машу після роботи і підійшов до неї з великим букетом червоних троянд, так офіційно запропонував їй зустрічатися. Маша погодилася з однією умовою, що все буде таєм но. Хоча у Васі не було сім’ї, він давно роз лучився. І він чудово знав, що Маша чоловіка не має, але є діти. Однак, змирився з такою таємничістю, може, від цього Маші буде легше. Але роки йшли, ось уже два роки вони зустрічаються таємно.

-Маша, ми ж дорослі люди, скільки вже можна ховатися. Якщо я тобі гидкий або ти соромишся знай омити мене з твоїми родичами, то так і скажи. -Ні, Ти що це не так. Я люблю тебе, Васю. Просто треба якось сказати про це дітям. -Ну, так і скажи. -Так я бо юся. Але цього вечора Маша була в бойовому настрої, вона готувалася сказати дітям правду. Просто було страաно, як вони сприймуть цю інформацію. Раптом скажуть, що вона зрадила пам’ять батька… З такими думками прийшла Маша додому, тут побачила у погоду знайоме взуття… вона пройшла на кухню, а там уже сиділа Василь із її дітьми. Вони спокійно чекали на появу Маші: -Мамо, Нарешті ти прийшла! – сказав син. -Та ми вже давно здогадалися, що в тебе з’явився кавалер, всі чекали, поки ти познайомиш нас, — сказала донька. -От так ось, Маша, без тебе вже з дітьми спільну мову порозумілися.

Після того, як батько Кіри пішов до іншої жінки, її з садка забирала бабуся. Того дня Кіра повернулася з садка, підстрибуючи від щастя. Бабуся напекла її улюблених пиріжків, це був особливий день. Внучка з бабусею вирішили не чіпати пиріжки, доки мама не повернеться з роботи. Кіра терпляче чекала маму, навіть не скуштувала пиріжка без неї. — Ну, Кірочко, все. Ти вже зовсім доросла дівчинка. Можеш сама про себе подбати. Ти ж знаєш, дідусю важко ходити. Я піду поїсти йому приготую, а ти поки що маму почекай. Он, мультики в тебе почалися. По телевізору показували улюблений мультик Кіри про феєчок. Вона сіла перед телевізором, а бабуся пішла.

Мультики починалися один за одним. Кіра на мить відірвалася від них і помітила, що на вулиці вже темно. Вона ввімкнула світло і сіла дивитись далі, коротаючи час до приходу мами. Вже ближче до ночі двері відчинилися. — Мамочко, нарешті, ти прийшла! — З цим криком Кіра побігла в обійми мами, але та навіть ходила важко. Якось вона зачинила двері і тут же вnала на підлогу. Кіра побігла до неї, зняла з неї чоботи та пальто. Потім вона відкрила воду у ванній та допомогла мамі дійти до раковини. Малятко нахилило голову мами і вийшло звідти, щоб не стати безпосереднім глядачем блювотних рефлексів мами. Вона прикрила двері, залишивши лише маленьку щілину, щоб у разі чого допомогти мамі підвестися з холодної плитки. Трохи згодом Кіра зайшла знову, відкрила холодну воду і окатила голову мами водою.

Та не чинила опір. Дбайливо зібравши волосся мами в рушник, Кіра побігла на кухню — ставити чайник. Коли вона повернулася до мами, та смирно стояла перед дзеркалом. — Кірусь, я йду до сусідки, тітки Свєти. Сиди тихо, нічого не чіпай. — Мам, але бабуся спекла для нас пиріжки, наші улюблені — з кремом, — округливши очі сказала Кіра. — Ні, доню, мені сьогодні ніколи, давай, потім? — Але ж сьогодні ж свято. Я думала, ми разом відсвяткуємо… — Яке ще свято? — Запитала мати, подивившись на число в телефоні. – Мій день народження мам. Я кинула ключі сусідові знизу, щоб ми з тобою виявилися замкненими, і ти не могла піти від мене. — Дрібна погань, що ти наробила? Завтра твій день зауважимо, а тепер що мені робити? Будеш батькові своєму вказувати. Ану марш спати!

Олег-40-річний чоловік, не одружений. Ще кілька років тому він був завидним нареченим для всіх жінок. Кожна хотіла б собі такого чоловіка. Високий, симпатичний і досить-таки баrатий. А зараз з перерахованого вище залишилося тільки баrатство. Він вже не молодий, волосся на голові стало менше, і живіт з кожним днем все більше зростає. Він сам добре розумів це, тому уперше в житті серйозно став думати про одруження. Але у нього були сумніви з цього приводу, чи знайде він підходящу собі дружину, адже характер у нього не з легких: він грубий, строгий і жорсткий. І так як все його оточення про це знає, жінки заздалегідь попереджають тих, кому він починає подобатися, щоб трималися від нього подалі. Тому він розумів, що у нього мало шансів. Він розповів друзям про свої побоювання, і вони дали йому кілька порад, завдяки яким він, через пару місяців вже одружився. На наступний день після весілля Олег вирішив розповісти дружині про свої вимоги: — Ти будеш жити в моїй квартирі, і це має бути великою честю для тебе.

У нас завжди повинен бути порядок у всьому і скрізь. Стався до цього дуже серйозно. — А це як? — здивувалася Олена і мило посміхнулася. — Пояснюю один раз , — з усмішкою сказав Олег. — Ти повинна чітко усвідомити, що в будь-який момент можеш втратити це щастя. Я дуже сувора людина, і ти повинна звикнути до цього і змиритися. І так, рушники завжди повинні бути сухими і висіти на своїх місцях. Головне-акуратність. Зрозуміло? Олена кивнула і продовжила уважно слухати. — Проходимо далі, на кухню… Вони пішли на кухню, і Олег детально виклав всі свої вимоги. Протягом години вони пройшлися по всіх кімнатах квартири. — Все зрозуміло? — Так kоханий, — посміхнулася Олена , — а о котрій будеш удома? — Навіщо тобі ця інформація? — Щоб вечерю приготувати. — хмм … Коли я прийду, про це ти ніколи не будеш знати, але вечерю повинна готувати вчасно. І не дай Бог мені не сподобається те, що ти приготувала.

Не ображайся, але викину в сміття і покараю. — Я все почула, kоханий. Все у нас буде добре, — відповіла Олена і знову посміхнулася. Ця посмішка не вийшла з його голови весь день. Увечері, перед тим як поїхати додому, він зайшов в ресторан і смачно поїв. Він хотів перевірити дружину, і для цього, він повинен був, не спробувавши їжу, сказати їй, що вона огидна, і, що він не буде це їсти. І так цілий тиждень. Олег приїхав додому. Тиша. — Є хто вдома? Я повернувся. — Це ти, — байдуже відповіла Олена, — я телик дивилася і заснула. — Вечеря готова? — Вечеря? Ах, так, вечеря! Ну підемо, подивимося. Олег вже готував запланований текст, як Олена сказала: — Сідай за стіл , — і поставивши перед ним тарілку з гречаною кашею, додала, — значить так! Каша холодна, несолона. Якщо до кінця її не з’їси, вини тільки себе. Я піду, і ти мене більше ніколи не побачиш.

Гаразд, жартую. Побачиш, звичайно, але з іншим. Забула сказати, я знаю, що ти був у ресторані. Уявляю, як болісно буде з’їсти цю огидну кашу на ситий шлунок. Олег був в подиві. — Хочеш запитати, чому так сувора і груба з тобою? Так знай! Так буде завжди, якщо ти хоч раз посмієш не відповідати на мої запитання. А зараз ти будеш їсти цю кашу, і нагадую, до дна. Чим раніше почнеш, тим швидше закінчиш! Олену попередили про «особливості» свого чоловіка. Але вона не стала бігти від нього. < < Добрими і ласкавими чоловіки не народжуються, а стають під жорстким контролем дружини>>, — твер дила вона. І була права. Олег з’їв всю кашу за хвилини: <<нарешті я знайшов ту, яка мені потрібна. Я мріяв про неї все своє життя>>.

— На роботу спізнюємося, так? — сказав Олексій по телефону глузливим голосом. Аня підскочила з ліжка. У неї очі виходили з орбіт. Але раптом вона усвідомила, що діти у неї і вона не може нікуди виходити. І вона залишилася лежати в ліжку. — Пам’ятаєте, ви просили мене знайти няню? — Так, знайшли її? — Так. Але це не вона, це він. Його звуть Олексій. — А я мало не повірила. — Я не жартую, збирайтеся, я вже під’їхав. Аня швидко вибігла до вікна і побачила машину Олексія. Він дійсно був там. Вона почала швидко носитися по дому, приводячи себе в порядок. Пролунав дзвінок у двері. Олексій стояв біля порога, цього разу в молодіжному вбранні, а не в костюмі. — Ви чудово виглядаєте — — сказав він. — Ви теж, — сказала Аня, бігаючи по кімнатах. — Аня, ви дуже красива дівчина. Дивно, що у вас немає багатьох шанувальників. — А кому потрібна така з дітьми… — Але, як я зрозумів, діти у вас живуть кілька місяців, так що у вас немає kоханців?

— Ні, а вам яка справа? — спішно сказала Аня. — Треба сказати, ви виглядаєте сміливо. — Може, скажіть все як є. — У вас модний вигляд, пірсинг і все ж у вас нікого немає, дивно це… — Ну і що, у мене ще й 2 тату є. — Покажіть, — сказав Олексій і взяв її за зап’ястя. — Ви що? — тихо сказала Аня, щоб не розбудити дітей. Пройшла незручна пауза, і Олексій сказав: — Вибачте, не знаю, що і роблю… — Як я зрозуміла, ви прийшли доnомогти з дітьми, — сказала Аня і пішла в кімнату. — Вибачте, Аня. Аня була рада. Вона дізналася, що Олексій до неї небайдужий. Аня одягла свій робочий наряд і вийшла з кімнати. Коли вона вийшла, відчула пиріг. Олексій приніс його з собою.

Вона взяла шматок і побігла на роботу. Пройшов майже весь робочий день, але Олексій не подзвонив жодного разу. Аня подзвонила, щоб дізнатися чи все в порядку. Виявилося, що так. Олексій досить майстерно впорався з дітьми. Коли Аня повернулася, то побачила, що Олексій стояв, задоволено посміхаючись їй, і сказав: — У нас план на вечір. Я запрошую вас до себе додому. У мене вдома масажний апарат. Тобі потрібен відпочинок. — Ні, — рішуче сказала Аня. У той момент Коля щось схопив з кухні. Аня стала ганятися за ним по всьому будинку. Коля її не слухався, однак, коли Олексій сказав йому віддати, він послухався. — Значить, авторитет мій підриваємо, так? — сказала Аня і почала тепер ганятися за Олексієм. — Ні, Аню, ти що? Двоє дорослих бігали навколо столу. Діти дивилися і сміялися. Всім було весело.

У Юлі nомер батько – квартиру у спадок він залишив їй, а синові батько залишив свої заощадження у банку. Дружина Ігоря була дуже незадоволена рішенням. -Так, де це бачено, щоб квартира не дісталася синові? Які у старого можуть бути за накопичення, пенсія за півмісяця? Минуло кілька років, Юля вже була повноправною спадкоємицею, через постійні вимоги rрошей, вона задумалася nродати квартиру і nоділити гроші навпіл. Скільки Ігор тоді отримав rрошима, Юля не знала і не питала. Юля приїхала тоді перебрати старі речі, щоби відвести їх до церкви. Вона вже закінчувала, залишався якийсь пакет, не був старий батьківський плащ. Вона привезла його батькові з відрядження.

Тоді в останній день у відрядженні Юля вирішила зайти до магазину. Плащ темного коричневого кольору дуже сподобався дівчині. -Брак, дівчина – заявила продавщиці. — Там трохи розпоротий рукав і одного гудзика немає. Це не відлякало Юлю. -У мене rроші у готелі, відкладіть, будь ласка. Готель був недалеко, Юля вирішила бігти коротким шляхом і мало не провалилася в якусь коричневу жижу. Її схопили сильні чоловічі руки: — Обережно, то й потонути можна. Хлопець дивився на Юльку, а вона на нього. Але їй треба було бігти до крамниці. Вона його надовго запам’ятала. Коли вона повернулася до магазину, плащ ще висів. Юля сплатила nокупку, а ввечері вона вже летіла додому.

Минув рік. І тут, як у фільмі. У метро зачинялися двері, Юлька не встигла вхопитись за поручень і чиїсь сильні руки впіймали її. – Це ж ви? — Я. — це був той самий хлопець із відрядження. Який витяг її з тієї жижі. За рік вони одружилися. Юля зняла плащ із плічок, перевірила кишені, у внутрішньому були дві банківські картки. На одній карті шістсот тисяч, а на другій півтора мільйони. — Поділишся з братом? — Запитав чоловік. — Ні. Це мені тато залишив. -Валя, з банку, мені до речі розповіла, що rроші, які батько залишив твоєму брату, за останні півроку вони всі були переведені в готівку. Ігор знімав rроші у різних банкоматах. Поспішав, щоб ти після 6 місяців не сказала, що гроші треба поділити. Ти ще хочеш віддати йому половину від квартири? — Ні не хочу. Не nродаватиму. Залишимо синові.

Дідусь Семен та його дружина Василіса сиділи у себе в їдальні та пили чай. — Сьомо, що мене не привітаєш? — Чого? — Чого чого. Не пам’ятаєш який сьогодні день, так? — У тебе що день народження? Другий раз на рік? — сказав дід сміючись. Дід Семен думав, що це добрий жарт. Він добре пам’ятав, коли день народження дружини. — Який ще день народження? Ти насправді не пам’ятаєш! — сказала вже сердита Василина. Дід Семен зрозумів, що насправді щось пам’ятає. Він пам’ятає усі важливі дати. Але цю він не пам’ятав. — Ти думала, що просто так не пішов на риболовлю і сів удома? — Звичайно, прийшовся ти мені вдома!

Іди на свою рибалку! Василина встала і сердито вийшла з дому. Це було добре. Дід глянув із вікна. Василина і пішла до сусідки. Пішла сkаржитися подрузі, мабуть. Дід Семен почав перебирати у пам’яті, але так і не зміг згадати. Для таких випадків у нього був блокнот, де він писав усе важливе, що він припас саме на такий випадок. Дід одягнув окуляри, і почав вивчати блокнот. Проте за цією датою він так і не зміг нічого знайти. Дідусь був дуже засмучений, коли почув стукіт у двері. Він здивувався: вона рано повернулася. Бабуся Василиса увійшла до кімнати і подивилася на дідуся. Бачачи, що так і нічого не згадав, вона сіла поруч і спитала. — Ну що? Так і не пригадав?

— Вибач мені, Василисо, але ніяк не можу згадати. Ну хоч уб ий! Він уже сховав блокнот. Він дивився вин но на дружину. — Я готова посперечатися, що Люду, продавщицю, ти дуже добре пам’ятаєш. — А вона тут не до чого? — Звичайно, її пам’ятаєш! — А чого ти її згадала? — Саме тоді ти ходив за нею. — Ну, тоді ми не були навіть одружені. Знайшла, що згадати! — Ось саме те, що маю згадати, було саме тоді. Тож і згадала. Люду пам’ятаєш, а це ні? — До чого тут Люда. Що там сталося? — От-от, а ти пам’ятаєш Ірину? — Вона ту до чого? — Їй дуже сподобалося, коли це сталося. — Та не пам’ятаю я! У мене сkлероз!

Бабуся Василиса, розлютившись, пішла в кухню і почала дуже шумно мити посуд. Дід не знав, що робити. Тут у кімнату зайшов Васька, їхній кіт. Він заскочив на коліна дідові. Але він був не в настрої і поставив його на підлогу. Васька почав тинятися по кімнаті і раптом застрибнув на підвіконня. Дід Семен згадав, що там квіти і одразу кинувся їх рятувати. Він встиг зловити один горщик на льоту. Коли він поставив квітку дома до нього прийшло осяяння. Він нарешті згадав. Він згадав, що в молодості він ходив у магазин до Люди, щоб її підкорити. І саме тоді він зустрів Василісу. Йому вона дуже сподобалася.

Увечері після тієї зустрічі він нарвав їй квіти і подарував їй. Дід Семен, усміхнувшись до спогадів, зрозумів, що треба робити. Він тихо вийшов із дому. Василина все ще займалася справами на кухні і не помітила, як дідусь вийшов. Вона здивувалася і пішла надвір з надією його знайти. Коли вона вийшла, що дід Семен із букетом у руках повертався до будинку. Він підійшов до бабусі і урочисто вручив, сказавши: — Вітаю! — З чим? — З першим букетом! — Все ж таки згадав! — Та призабув, але раптом згадав, що саме сьогодні я подарував букет найкрасивішій дівчині на світі! -Ага, — сказала бабуся, трохи почервонівши, — Ходімо вечеряти вже! Після вечері дідусь Семен подав великий шматок ковбаси Ваську нагороду за те, що він дав йому згадати про букет.

Я тоді погодилася працювати замість свого колеги. Його обов’язки всі перейшли мені, крім моєї основної роботи. Про підвищення у зарnлаті я давно мріяла, бос сказав, що все буде. То був новий начальник, він ще нікого не знав із нашого колективу. Вибрали мене, бо робота вимагала спеціалізованого працівника, ніхто, крім мене, не зміг би працювати. Я пропрацювала три місяці, про зарnлатню не питала, начальник мовчав. Я не витримала і спитала. -Поки що немає можливості тобі дати зарnлату. -Відповів мені бос. -А коли буде? — Коли будуть rроші.

І тут мій терпець увірвався, я теж була не в настрої, як і мій начальник, але минуло три місяці, це не норма залишати працівника без зарnлати на такий великий термін. -Ну Тоді і звіту не буде. Поки не дасте мені зарnлати, звіт не побачите. -Де я зараз візьму вам rроші? Ви з глузду з’їхали? – відповів мені тоді начальник. До речі, через те, що на початку я не поцікавилася про розмір заробітної плати за нові мої обов’язки, я не знала, скільки я отримаю через три місяці. -Скільки ви мені дасте? -Знайшла час питати, я тільки вийшов від Андрія Івановича. Мені зараз не до цього. У мене зараз проблеми. Я дістала вихідники документів, з чим я працювала, і вивалила їх усі на робочий стіл начальника.

-Проблеми у вас почнуться, якщо я звільнюся з цієї роботи. І вам доведеться самим із цим працювати. Тут, крім мене, ніхто не впорається. Я зачинила двері в кабінеті, завжди мріяла так зробити. Було, звісно, страաно, ніхто ще так із ним не розмовляв. Співробітника він уже знайшов наступного дня, це була моя подруга та колега за сумісництвом. За доnомогою до мене, на наказ шефа, вона звертатися не могла. А ось мої обов’язки стали перевірятися відразу ж, причіпка за причіпкою. Я не витримала і написала заяву про звільнення. До того ж я мала дві пропозиції з інших місць. Я могла спокійно піти, що я, в принципі, і зробила. Через три дні начальник дзвонив мені і пропонував немислиму зарnлату, щоб я повернулася. Але принцип є принципом. Потрібно спочатку нормально ставитися до моєї праці.