News 382 Media

У мене з сестрою ніколи не було розбіжностей, ми завжди все обговорювали і залагоджували, якщо у нас щось не виходило, але я не думала, що сестра продасть квартиру без мене і купить своїй дочці житло в місті. Справа в тому, що сестрі і мені дістався приватний будинок відразу після відходу батьків, ми домовилися з нею поки не займатися документацією: нехай пройде рік. Після цієї трагедії ми з сестрою навіть зблизилися: ми майже кожен день говорили по телефону, і вона нічого не говорила про свої плани.

І ось пройшов рік, я попросила сина відвезти мене в батьківський будинок і допомогти встановити паркан, я вже хотіла почати упорядковувати будинок. Найцікавіше, що, коли ми під’їхали до будинку, я побачила, що паркан вже був встановлений, я подумала, що тут була сестра до мене. Я підійшла до хвіртки, почала стукати і, на мій подив, відкрили абсолютно незнайомі люди, сказали, що вони нові господарі. Я не могла приховати свій біль, не могла повірити в зраду своєї сестри, попросила сина відвезти мене до неї.

Я просто хотіла поговорити з нею, подивитися в очі, щоб зрозуміти, як у неї вистачило совісті таке зробити. Сестра взагалі не здивувалася моєму візиту, сказала, що я отримала те, що заслуговую, мовляв, батьки мені дали велику суму, а їй нічого, тому вона мала повні права на цей будинок. Вийшло, що вона сама оформила будинок на своє ім’я, а мені нічого не сказала, я просто не могла в усе це повірити, у мене дуже багато питань і так мало відповідей, але я хочу, щоб справедливість восторжествувала і я отримала б те, що належить мені.

Віра в черговий раз посва рилася з чоловіком. Вони були на дні народженні друзів, весь вечір на нього жінка молода витріщалася. Йому подобалася її увага, і він посміхався у відповідь. Віра весь захід просиділа з незадоволеним обличчям, а коли вони додому повернулися, влаштувала чоловікові сkандал. Їй дуже набридло постійно рев нувати його і зли тися. Душа відчувала, що він не зовсім з нею чесний. Чоловік називав її істери чкою і відмахувався від звинувачень. Вона почала замислюватися про розлучення, але вирішила з таким рішенням не поспішати.

— Поїду до мами в село, треба трохи подумати. Чоловік лише плечима потиснув. Вона розповіла мамі про ситуацію, багато плакала, а мати її втішала, але нічого корисного порадити не могла. Вероніка занурилася в домашні клопоти з головою, допомагала матері з городом, тиждень пролетіла непомітно. З чоловіком вона здзвонилася лише раз. Якось під вечір до неї заглянула подруга дитинства. Варто сказати, що Аліна виглядала відмінно. Вона розлучилася рік тому і помітно з тих пір покращала. — Чого це ти така кисла, Вір? У сім’ї щось не так? Віра важко зітхнула.

— Про розлу чення думаю, набридло так жити. Він вічно по сторонах дивиться, а я злюся і ревную. Не можу так більше. — Повір мені на слово, якщо у відносинах ще є якісь почуття, нехай і негативні, відносини можна ще врятувати. Кінець-це бай дужість. Я сама через це пройшла. Просто вирішити проблеми потрібно своєчасно. А єдиний спосіб-взяти на себе відповідальність за відносини, а не чекати, що партнер зміниться. Змінитися самій потрібно, а не бігти від труднощів, стати жінкою, яку зобов’язані любити. Віра вирішила прислухатися. Коли повернулася додому, намагалася не провокувати kонфлікти, робити все позитивно. Стала краще за собою стежити, і самооцінка значно зросла. Вона помітила, що, коли стала впевненіше в собі, чоловік перестав по сторонах дивитися. Все в родині налагодилося.

Марину проводжали її чоловік і син. Дочка була в школі. Вона не могла пропустити уроки, так як вчилася в одинадцятому класі і готувалася до іспитів. — Я з братом вже говорив. Він зустріне тебе на пероні. Не пропадай, добре? Будь на зв’язку, — метушився чоловік поруч з Мариною. — Мені їхати всього 6 годин, не хвилюйся. Ви розберетеся без мене 2 дні, правда?! – запитала Марина. — Звичайно, мамо, не хвилюйся. Все буде відмінно, — син обійняв маму. Чоловіки вийшли з поїзда, і він незабаром рушив. Марина з гордістю дивилася на своїх захисників. Як же їй з родиною пощастило… Сусіди Марини по купе були 2 студента, потім до них приєднався один похмурий чоловік, який ні з ким особливо не контактував, а лише час від часу наказував, щоб його місце освободили. На одній зупинці студенти вийшли і вийшло так, що Марина з чоловіком залишилися одні в купе. Марина поставила домашню ковбаску на стіл, хліб і свої овочі. — Пригощайтеся, Антон, — несподівано сказала вона.

— Марина? – чоловік впізнав її і завмер від подиву і несподіванки. Багато років тому в село, де жила Марина, і куди вона зараз їхала, переїхав на час міський хлопець з родиною. Вони були дуже багаті. Хлопець відрізнявся від місцевих і за одягом, і по поведінці, чим закохав у себе всіх дівчат села, однак його вибір зупинився на Марині, скромної і нічим не відрізняючоїся дівчині. Незабаром пара почала зустрічатися, а в свій день народження Антон і зовсім оголосив, що вони з Мариною збираються одружитися. Однак у батька Антона були зовсім інші плани щодо майбутньої невістки, і сільська простолюдинка в ці плани не входила. Батько хлопця поширив чутки, мовляв, Марина одночасно зустрічається з двома хлопцями. Антон забрав заявку із РАГСуі зник з життя Марини. А дівчина вийшла якраз за другого хлопця, який давно її любив, але ніяких шансів з нею не бачив.

— Як у тебе життя склалося? – запитав Антон, взявши запропонований Мариною бутерброд. — У нас своє виробництво, господарство, це все наше, що ти їси, — радісно розповіла Марина, — у нас з Пашкою син у 7-му класі навчається, дочка в 11-му вже… — за цей час Антон встиг вже сильно змінитися у виразі обличчя, — а у тебе справи, бачу, не так гладко йдуть. — Батько збанкрутував, у тестя справи теж кепські… — Антон казав, не охоче. — А діти? У тебе є діти? – запитала Марина. — Дочка. Тільки вони з мамою звикли до заможного життя, а зараз я їм це забезпечити не можу… граємо кожен день у кішки-мишки. От якщо б я на тобі одружився… ти була моєю долею, — Антон подивився вдалину з віконця. — Ні, милий мій, якби я вийшла за тебе, твоя доля була б моєю, — єхидно сказала Марина, і помітивши, як Антон перестав їсти, додала, — ти їж, їж. Вже на вокзалі, де її зустрічав дівер, Марина подумала: «Ось, пощастило мені по молодості, а я тоді сумувала… Чому ми, дівчатка, вибираємо не люблячих роботяг, а «поганих хлопців» з удавшимися пиками?».

Світлана, симпатична жінка сорока років, виховувала дочку одна. Якось не вийшло у них з чоловіком. Спочатку любили один одного, а як Олена наро дилася, все пішло напереріз. Дочку любив, а ось до дружини нічого не відчував. Жінка за чоловіком гнатися не стала, а він переїхав в іншу країну через час. У Світлани все було добре, крім того, що вона почала відчувати себе жа хливо самотньою. Одного разу їй пощастило познайомитися з Вадимом. Жив він з хво рим батьком, тому пропонував Світлані зустрічатися в готелі. Така пропозиція її збентежила, вона відмовила, а він образився.

Чоловік Вадим непоганий, але він не дуже підходив за статусом Тепер Свєта знову одна. Раптом прийшла дочка і заявила, що виходить заміж. Жінка була здивована і не знала навіть, що сказати. Світлана не могла заснути. Дуже переживала за дочку! Не хотіла допускати цього раннього шлюбу. Вона була повністю впевнена, що у пари скоро і з навчанням почнуться проблеми. Вважала, що цим рішенням дочка зіnсує собі молодість. Вранці пролунав дзвінок у двері. Батько коханого Олени прийшов знайомитися зі Світланою. Дуже несподівано. Вона запропонувала чоловікові каву, і вони почали жваву розмову.

— Але ж Олена ще дуже молода. Вона не замінить хлопцеві матір, якщо ви це мали на увазі, — видала Світлана. Станіслав не перебивав її, уважно слухав. — А давайте не будемо гадати, познайомимося ближче, а там вже видно буде. Я думаю, ви дуже цікава людина і любляча мама. Ми точно зможемо допомогти нашим дітям стати на ноги і прийняти вірне рішення. З того дня життя Світлани повністю змінилося. Так вийшло, що батьки молодят теж полюбили один одного. Станіслав був саме тим чоловіком, про якого мріяла Світлана. Сім’ї були шалено щасливі разом. Жили дружно і весело.

Діти розповіли, що тато знову брав гроші. А вона ж на дрова відкладає, а ось чоловік її навіть копійки туди не вклав. Анастасія сховала гроші в іншій кімнаті та пішла на кухню, годувати дітей. Вийшла заміж вона рано, дурна була. Думала, що хлопець багатий, виявилося, що він гроші, отримані з батьківської квартири, витрачає. Жили вони у квартирі Анастасії. Чоловік не поспішав працювати. Проте через два роки після народження дітей таки довелося. Вони вирішили квартиру здати та переїхати до села. Півроку він намагався знайти роботу. Тільки от йому все не те. У той же час, всі навколо говорили про те, що він гуляючий. Десять років минуло, а Анатолія все такий же гарний та молодий.

Анастасія подивилася на свої руки – короткі нігті, груба шкіра. Вона шукала роботу. Виходило, що найвищі зарплати були у доярок. Вибору не було, вона була готова до всього… Якось Анастасія зайшла додому і побачила, як на дивані тихо сиділи діти, а на стільці – Анатолій. Коли вона увійшла, той підвівся з місця: — Ну що, догралася? Тепер уже пізно. Дітей без батька залишила, а все через твій характер! — Невже знайшовся хтось дурніший за мене? — Усміхнулася Настя. Наступного дня вона дізналася, що чоловік виїхав із села. От і добре! Цікаво, звичайно, кому він там потрібний, але це вже його справа. Квартиранти квартири Анастасії затримували гроші, а на дзвінки не відповідали.

Вона вирішила, що треба з’їздити до міста, зустрітися із ними особисто. Увечері перед будинком Насті зупинилася машина, був мороз. Вона запросила чоловіка у будинок і налила чаю. Він залишився у них ночувати. А наступного дня його проводили всією родиною. Через два дні він повернувся із величезними пакетами подарунків. Вони мило поговорили. Максим розлу чився, бо його дружина дітей не хотіла. Анастасія сказала, що має поїхати до міста. Ось вони й поїхали разом та побачили у квартирі Анатолія. Він був там із якоюсь дівчиною. Анастасія була шокована і почала проганяти його, погрожуючи nоліцією. Життя Насті налагодилося, зараз у неї вже все добре. Анастасія та Максим чекають поповнення…

Світлана підмітала підлогу, як раптом до неї підійшла сусідка Олена з вимогою: — Ти коли мені борг повернеш, Свєт? Мені вже соромно питати. Як просити-так ти в перших рядах, а як справа стосується повернення, так не бачили, не чули, — скаржилася Олена. — Чого? — обур ювалася Світлана, — який ще борг? Я ніколи гроші в борг не беру. Нічого обмовляти! А ось ти… мені цей борг і не потрібен, але раз тут така тема… і совість потрібно мати. Я ж у тебе нічого не вимагаю… Весь день Олена думала, що ж такого вона брала у Свєти в борг, адже зазвичай вона у всіх все просила… — Скільки тобі можна сказати, тримайся ти від неї подалі.

Вона диявол у плоті. Будь вона хоч крапельку нормальною, я б одружився на ній. Світлана чоkнута постарайся триматися від неї подалі. Олена з Дмитром вже відзначили золоте весілля, але перед тим, як зустріти Олену, Діма спілкувався зі Світланою. Ну, він про цей період говорить так: «Назвав її одного разу випадково Світусею, і пішло-поїхало». Олена і трималася б подалі, але сусідка сама до неї прийшла: — Ось тобі гроші. Більше я тобі не повинна, — а потім вона подивилася на Олену якось зверхньо і додала, — ти б хоч совість мала…

— Чого? Що тобі від мене потрібно, Світлана, говори вже прямо, раз ти почала! — Олена вибухнула, а це ж було несхоже на неї. — Ну ти ж Дімку відбила… — У тебе свій дід уже на печі сидить, а ти Дімку згадала? Я його не відбила, він сам від тебе пішов, — сказала Олена наостанок і вигнала Світлану зі свого дому. — Як Оленки твоєї не стане, я буду чекати тебе , — вже з порога кричала Світлана Дмитру. Олена дулася на чоловіка весь день. Чого тільки той не зробив, щоб дружина перестала зл итися… — Я тебе люблю, тебе! Не стане тебе, я поруч ляжу… я тобі чаю приніс, вставай. — Чай свіжий? — запитала, нарешті, Олена. — Свіжий.

Сервіс, в якому Костянтин працював таксистом потрапив у складні часи. Перед керівництвом стояв вибір: або звільнити деяких працівників, або скоротити робочі години на тиждень. Щоб нікого не обра зити, був прийнятий другий варіант вирішення ситуації. Щоб не позбавляти сім’ю принад життя, Костя знайшов собі підробіток-швидко здружився з таксистами, що стояли на вокзалах в очікуванні заблукалих туристів. Костя таксував 24/7, у нього не було ні вільної секунди, але він розумів, що все робиться заради сім’ї. Одного разу Костя забрав пару, яка стала причиною його важких роздумів протягом усього робочого дня. А справа була так. До Костянтина сіла пара: хлопець-високий брюнет зі світлими очима, дівчина – висока дівчина зі світло-русявим волоссям і милою посмішкою. Костя вже було подумав, мовляв, яка мила пара, але їх розмова породила в ньому погані думки.

Дівчина зра джувала своєму чоловікові, пара їхала до хлопця додому, сподіваючись, що чоловік як не здогадувався, так і не здогадається про те, що відбувається. Раптом Костя усвідомив, що він вже 2 місяці вдома не буває, і не знає, чим у вільний час займається його дружина, яка працює вихователькою в дитячому садку. Вона ж останнім часом якось все фарбується, волосся красиво укладає, але для кого вона все це робить, якщо чоловіка поруч не буває?! Виконавши замовлення, Костя зрозумів, що якось не хочеться вже продовжувати зміну, і повернувся додому раніше півночі, вперше за два місяці. — Ого, милий, що ж ти так рано сьогодні? — запитала дружина, витираючи руки рушником. — Захотів і повернувся, а ти чого здивувалася?

— Костя був у бо йовому настрої , — у мене до тебе серйозна розмова. — Що сталося? Щось по роботі? — схвильовано запитала Саша. Тут Костя пред’явив їй всі свої сумніви, додавши, що їх 17-річний син, Гриша, ляпнув при батькові, що тиждень тому мама повернулася додому пізніше звичайного. — Невже ти рев нуєш? — грайливо запитала Саша, — ти не бачиш, як останнім часом я чепурюся, фарбуюсь, укладаю волосся? — Я помітив , — все так же похмуро відповів Костя. — Слухай, — Саша поклала свою руку на руку чоловіка, — все це я роблю для тебе. Мені хочеться виглядати краще для тебе з кожним днем. А тоді я повернулася пізніше, тому що заносила подарунок подрузі. Я говорила, що вона запросила нас на свій день народження, але тобі ніколи було, а я без тебе довго залишатися не хотіла, вручила їй подарунок і повернулася додому.

Кості раптом стало соромно за свої думки, адже дружина, як і він, сильно втомлювалася на роботі. Працювати з дітьми — не найлегший вид праці, знаєте. — Може, ти залишиш цей свій підробіток? Я ж теж працюю, поживемо як-небудь , — на очах Саші заблищали сльо зи , — я хвилююся за тебе. — Давай так вирішимо: я спочатку візьму собі вихідний день на тиждень і перестану їздити по районах, а далі подивимося. Гаразд? Раптом Костя зрозумів, що йому неважливо хто там кому зра джує, це особиста проблема кожного, а у них в родині такої проблеми немає, і бути не могло, так як шлюб – не вимушений захід, а союз, побудований на основі любові, підтримки і взаєморозуміння. Того вечора сімейна вечеря почалася з прочитання твору маленької Лізи, за яку вона отримала вищий бал і похвалу від вчительки.

Женя взяла шланг і пішла поливати грядки на городі. – І навіщо я стільки посадила, – думала жінка. Раптом жінці стало погано. Женя зателефонувала синові, а той їй викликав швидку. Коли Андрій приїхав, Євгенію забирали з дому. Син поїхав разом з нею. Він всю ніч чергував на лавці біля двері в палату, а потім весь ранок матір за руку тримав. – Сину, – тихо сказала жінка. – Я хочу сказати тобі дещо. Син нахилився, мама прошепотіла йому щось на вухо. Андрій скочив, і, завмерши на місці, дивився на матір.

Євгенія за звичкою наготувала їжі на двох, адже вона вже давно живе одна, та ніяк до цього не звикне… Її чоловіка не стало два роки тому, а діти від неї з’їхали ще раніше. Старший – по роботі, молодший – по навчанню. Так і жила Євгенія одна, сини були зайняті своїми справами, їм було не до старенької. Баба Женя постійно думала, що ж не так з її синами?! Молодший-то ладно, він вчиться ще, але старший так пішов у кар’єру, що про сім’ю та дітей у думати не збирається, а старенькій хочеться хоча б кілька останніх років свого життя прожити поруч з онуками, встигнути поняньчитися з ними, поки в неї ще є можливість це робити… З цими думками Євгенія допила чай і вирішила трохи повозитися з землею, поки не стало занадто жарко. — І для кого я стільки насадила?! Мені ж однієї половини буде по горло… Ох, Женька, Женька… – говорила жінка сама з собою.

Поки вона працювала, їй стало погано. Старенька розуміла, що земля потихеньку йде з-під її ніг. Першою ж справою вона схопила телефон, але так як номери швидкої згадати не змогла, зателефонувала молодшому синові і сказала, що їй дуже погано, попросила викликати їй швидку. На це син грубим тоном відповів: — Ти бач, все зробить, щоб мене до себе принадити… заспокойся, мамо, спитай у своєї сусідки, у Людки, номер швидкої, а то знайшла, кому дзвонити. Звідки мені знати номер вашої сільської швидкої?! Син сказав ще кілька невиразних жалібних слів і повісив трубку. Бабусі з кожною секундою ставало тільки гірше. Потім вона набрала номер старшого, але не встигнувши нічого сказати, старенька впустила телефон з рук. Той відразу ж опинився поруч з мамою, а з ним приїхала і швидка.

Ліkарі прийняли рішення терміново госпіталізувати Євгенію. Син не відходив від неї ні на крок, а в лікарні чергував під дверима її палати до тих пір, поки йому не дозволили зайти до мами. — Мамочко, ну ти даєш, ти чого так лякаєш-то? Я там трохи з розуму не зійшов за цими дверима. — Сину, мені треба сказати тобі дещо, думаю, більш підходящого моменту для цього не буде, — з цими словами Євгенія взяла сина за руку, — коли я вийшла за твого батька, тобі було 2. Твоєї мами не стало за рік до нашої зустрічі… ми з батьком не знали, як тобі це сказати, шукали моменту… — Мам, я все це знаю. Ми з Серьогою бачили ці документи в твоїй шафці. Я знаю, що моя мати була доброю людиною. Так, на жаль, вона не встигла побачити мої перші кроки і почути перше слово, але мені пощастило подвійно, адже доля мені подарувала тебе. Я вдячний тобі за все, що ти для мене робила і робиш кожен день. — Милий, прости, якщо все зіпсувала. Просто я не могла тримати це в собі.

Пробач, що… — Євгенія nлакала, але син не дав їй договорити. -Мама! Тобі нема за що вибачатися. Ти мій самий рідний, самий коханий чоловічок, я тебе ніколи в образу не дам. Але давай, і ти мене не засмучуй, добре? Я збираюся тебе з майбутньою невісткою скоро познайомити. Вона на другому місяці ваrітності, скоро ми зіграємо весілля, просто хотіли якось по-особливому про це повідомити… не в таких умовах. Видужуй швидше, щоб не довелося нічого перенести. Домовилися? — Ох, синку, куди ж я подінуся? Я хоч зараз готова схопитися з місця! Що ж ти раніше мені не казав, я б взагалі сюди не потрапила, — сльози на щоках Євгенії відразу ж перетворилися в сльози радості. І справді, вже через кілька днів її виписали з лікарні, після чого вона переїхала жити до старшого сина з вагітною невісткою на постійній основі. Так і почалася нова біла смуга в житті старої жінки.

Вранці Катя пішла на роботу. — Як ви думаєте, скільки повинен коштувати подарунок на день народження? — питала вона у всіх своїх колег. — Все залежить від того, які у людини можливості. Якщо людина баrата, але дарує подарунок за 500 рублів, то це не дуже. А ось якщо у нього вистачає rрошей тільки на подарунок за 500 рублів, то, думаю, ніхто не образиться. — Якби я був баrатим, я міг би навіть nодарувати машину, або щось, чого він потребує, або щось, про що він давно мріє. — Ну хоч приблизно назвіть ці ну, — знову запитала вона. — Наприклад, в межах десяти тисяч, або навіть п’яти. — По-моєму, тисячі три, але, якщо це хтось із сім’ї, можна і nодорожче. — У всіх свої можливості. Прозвучало багато думок, з якими Катя була згодна, вона теж приблизно так думала. Завершила розмову начальниця Каті з такою фразою:

— Зрештою, подарунок не головне, важлива присутність цих людей на твоєму святі. Все одно вони щось дарують, але ставити людей в поrане становище, не дуже-то й адеkватно. Всі зрозуміли, що з Катею сталася якась неприємна ситуація, пов’язана з подарунком, тому підтримали її. Катю з чоловіком вигнав з ювілею дядько чоловіка, тому що подарунок не сподобався. Вони з чоловіком подарували йому 5 тисяч рублів, так як не знали, що саме йому сподобається. Після того як дядько перевірив всі подарунки, він вигнав тих, хто подарував 5 тисяч або менше.

— Це ви так до мене ставитеся? — говорив він. — Дивно, він раніше так себе не вів, — сказав чоловік Каті. Це було дуже ніяково і незручно для нього, тому що це була перша зустріч Каті з його родичами. — Я був упевнений, що це нормально для подарунка, невже ні? Ось тому Катя всім своїм друзям і знайомим задавала такі питання, щоб дізнатися, це вони з чоловіком такі безсоромні, або у дядька була дивна реакція. Увечері Катя повернулася додому. — Кать, все нормально, можеш забути про вчорашнє, — сказав чоловік. — А що сталося то? — запитала вона. — Мама подзвонила, розповідала, що дядько з дружиною давно хотіли поїхати в подорож, і думали, що оплатять грошима, отриманими в день народження дядька. І коли побачили, що це не сума, на яку вони розраховували, розлютилися.

Таня давно помітила за Аркашею дивну поведінку. Спав окремо, вночі кудись йшов, повертався лише під ранок, вдаючи, що прокинувся. Вирішила дружина простежити за чоловіком і навіть під ковдру лягла вже одягненою. Почула, як чоловік вискочив надвір – і миттю за ним. Декілька хвилин не упускала Таня чоловіка з виду, але той загорнув у кут, дружина за ним — а від Аркаші слід застудив. Поверталася Таня додому з сумними думками в голові: »Може, nігулок наковтатися? А як же син? Повернулась додому, спати вже не хотіла. Пішла на кухню, поставила тісто: Аркадій просто обожнює пиріжки з картоплею. Коли Аркаша повернувся, то відразу забарився. -Таня? Ти вже прокинулася? -Так, ось, вирішила — пиріжки тобі спеку. »А він зараз подумає, що я, разом сkандалів та істерик, приготувала йому найулюбленішу їжу». Цієї ж ночі все змінилося. Життя повернулося у звичний ритм. Чоловік більше нікуди не йшов, та й Таня розквітала на очах.

Син приїжджав ще частіше, привозив подарунки, все було весело. Так і провели усю зиму. Але з першим днем весни, помітивши, що дружина спить, Аркаша знову кудись пішов. Та Таня не спала. »Знову почалося…» Але це було щось нове: чоловіка не було кілька місяців. Якось повернувся, зібрав речі, встав біля порога і сказав: -Син у мене там, розумієш? -А мені Яка різниця? -Квартиру я цю переписав на тебе. Живи тут. Після цього Таня місця не знаходила. Ревела ночами, добре, що хоч син частенько дзвонив. З головою пішла у роботу.

Подруги рекомендували знайти чоловіка, але Тані це було нецікаво. Минуло кілька місяців, і Аркадій повернувся. Таня, побачивши чоловіка у дверях, одразу вnала йому в ноги. -Повернувся я. Скучив. -Надовго? -Назавжди. Таня більше нічого не питала. Повернувся і повернувся – найголовніше. Здавалося, і щастя повернулося. Але ось вечір, стукіт у двері – і чоловік знову зник. Коли він повернувся ввечері, Таня вже встигла зібрати його речі. -Більше не повертайся. Через багато років зателефонував син і сказав, що батько nомер. Таня, звісно, поплакала, але на прощання не пішла. Із чоловіком вона давно вже попрощалася.