News 382 Media

Ми з чоловіком купили квартиру в відмінному стані, в хорошому районі. Тут і місце для паркування завжди є, так ще й сусідки наші виявилися спокійними бабусями. Бабусь тут багато, напевно, раніше їм ці квартири видавали від підприємства. Чоловіків у більшості вже немає. Іноді приїжджають їхні онуки. Самі бабусі тихі, та й ми з чоловіком дискотек не влаштовуємо, тому були впевнені, що всі подружимося. Але сталося так, що ми з чоловіком купили кондиціонер.

Спеціально брали тихий, встановили так, щоб він нікому не заважав. Але бабусям це не сподобалося, вони почали скаржитися, що наш кондиціонер їм весь вид на будинок псує. Вони ось внизу палісадник зробили, красиві квіточки виростили, у кожної на балконі теж квіти ростуть і тут наш сірий кондиціонер, який все псує. Ми запропонували бабусям перефарбувати цю сіру коробку під колір будинку, але їм цього було мало. У них мабуть багато часу, що вони буквально вистежували нас із чоловіком і постійно капали на мозок з цим кондиціонером.

А потім взяли й подали на нас до су ду. Я не знаю як, але суд опинився в цій абсурдній ситуації, на їх стороні. Ми оскаржили рішення суду, так що ця історія ще триває. Більше того, хтось із наших підступних бабусь заліз на дах і щось пролив на кондиціонер, так що він зламався. Віддали в ремонт, але на цьому все не скінчилося. Ми встановили на гараж камеру, яка спрямована в нашу сторону. Знову встановимо кондиціонер, якщо знову спробують його зіпсувати, то у нас будуть вагомі докази в су ді. Ось так, ще місяць тому раділи нашим спокійним сусідкам, а тепер нена видимо половину під’їзду.

Ангеліна та Михайло були разом протягом п’яти років. Вони ще на першому курсі були небайдужі один до одного, але тоді спілкувалися виключно як друзі. Дружили вони так добре, що боялися зруйнувати усталену ідилію. Потім на останніх курсах це переросло в любов. Ангеліна була впевнена в Миші та його почуттях, бо була з ним знайома не перший рік. Сімейне життя у них склалося гармонійне. У них у шлюбі з’явилося двоє дітей: син Олександр та донька Ольга. Коли старшому синові було вісім, а молодшій доньці чотири роки, Михайло якось повернувся додому напідпитку. Таке йому не було властиво, дружина була здивована.

Будучи n’яним, він сказав, що покохав іншу і подає на розлу чення. Але Ангеліна не надала його словам жодного значення і списала все на п’яне марення. Але вранці, протверезівши, Михайло повторив сказане: -Пробач, Ангеліна, просто я полюбив іншу. Я жити без неї не можу, і вона без мене, тому нам краще розлу читися. По обличчю жінки не можна було зрозуміти, які почуття вона відчуває. Обличчя було нерухомим і спокійним. -Добре. Я тебе зрозуміла. Холоднокровність дружини здивувало чоловіка. Він видихнув із полегшенням.

-Але у мене є умова. На квартиру я не претендую, вона належить тобі. Сподіваюся, що твоя коханка в курсі того, що маєш двох дітей. Я сьогодні переїду до мами, але діти залишаться з тобою. Жодних заперечень я не прийму. Так просто найрозумніше. Садок у Олі поряд, Саша звик до свого класу та школи, немає ніякого сенсу дітей піддавати зайвому стресові. А квартира моєї мами тісна, сам знаєш. Тому так буде правильніше. Не встиг чоловік переварити сказане, як Ангеліна зібрала речі та пішла. Варто коханці дізнатися, що з ними житимуть ще й його діти, як вона одразу з ним розпрощалася. Михаїл не знає тепер, що робити.

Коли я вийшла заміж за свого хлопця, я, як і він, сподівалася, що ми будемо разом довгі роки. Загалом, так і є, ось тільки дехто дуже наполегливо хотів нам перешкодити в цій справі і зробити з мене, з дружини, няньку. А вся річ у родичах мого чоловіка. Ще коли я тільки познайомилася з його батьками, мені вони здалися дуже хорошими людьми, його мама навіть сказала, що вона буде рада стати мені гарною подругою, а звати вона мене хотіла донькою, щоб було зручніше і по-рідному, чи що… Мені вона дуже сподобалася, а свекор хоч і здався на перший погляд дуже серйозною і похмурою людиною, все ж таки зміг зі мною подружитися.

Згодом їхнє ставлення до мене ніяк не змінилося, ми лише продовжили бути рідними людьми. І ось, одного дня, прийшовши додому після зміни, я виявила у своїй кімнаті дівчинку підліткового віку, яка сиділа на туалетному столику і рилась у моїй косметичці. Я запитала, хто вона така, на що та відповіла, мовляв, від сьогодні вона житиме в цьому будинку.

За кілька годин, прийшовши додому, мій чоловік сам здивувався, адже це була його сестра. Виявилося, що свекри відправили їхню молодшу дочку жити на якийсь час з нами, навіть не запитавши про це. Це їм здалося гарною ідеєю, мабуть. Ну, а ми люди, які зайвих персон у своїй оселі бачити не любимо, ось і мій чоловік відвіз сестру назад до батьків. Вони дуже розлю тилися, причому і на мене теж, називали нас егоїстами, але нас це вже мало хвилювало.

Я у своєму житті бачила багато розлу чень, благо, не моїх батьків. Я помітила, що розлу чення і сварkи бувають як у молодих пар, так і у людей похилого віку, так що думка, що прожиті разом роки життя впливають на цілісність відносин, для мене помилкова. На прикладі своїх батьків я зрозуміла, що помилялася. Адже в мене самої є такий досвід… Від першого чоловіка в мене народився мій синочок Кирюша, дуже добрий і розумний хлопчик, зовсім не такий, як його батько, якого я навіть не хочу згадувати.

Він був алкоrоліком, заважав мені і синові жити, а коли одного дня він підняв на мене руку, це стало останньою краплею, і я подала на розлу чення з ним. Пройшло багато років з того моменту, як я вийшла заміж вдруге. Другий мій чоловік виявився чоловіком, який краще був у всіх аспектах. Син мій також помітив, що вітчим набагато приємніше. І ось, одного дня, я вирішила відвідати своїх батьків, яких не бачила багато років. Мій син і чоловік зі мною не пішли, в одного робота, а в іншого — секція футболу.

Батьки мене зустріли тепло: дуже за мною скучили. Раптом, прямо за столом між моїми батьками почалася сварka через чашку кави. Сварkа була серйозна, аж така, що мій батько побажав мені добраніч і пішов спати, явно скривджений на маму. Наступного ранку батько, як ні в чому не бувало, прокинувся, приготував сніданок для мене та мами, поцілував маму і вийшов із дому. Сподіваюся, з моїм чоловіком я теж так у старості забуватиму всі обра зи за одну ніч.

Як тільки ми зв’язали себе узами шлюбу, ставилися один до одного з любов’ю та повагою. Після 5 років спільного життя мені нарешті вдалося заваrітніти. Після народження сина я зрозуміла, що однієї дитини нам достатньо. Чоловік проте наполягав на тому, щоб ми народили ще й дівчинку, але я так і не наважилася. Коли синові виповнилося 17 років, він вступив на юридичний факультет. Здобув хорошу освіту, а після закінчення почав працювати за професією. Ми раділи всім його успіхам, але у особисті справи не втручалися. Як виявилося — дарма… У сина була дівчина. Він купив машину і возив її курортами.

Я гадки не мала, на які гроші він все це організував, адже зарплата у нього була невисокою. Через місяць вони одружилися, і я була щаслива за свого сина. Але знову поспішала зі своїми емоціями. Якось увечері син повернувся додому – сум ний та пригнічений. Зізнався нам, що з роботи його звільнили, а всі ці подарунки, купівлю машини та поїздки на відпочинок він робив за рахунок кредитів. А тепер у нього купа борriв, дружина подала на розлу чення, нікуди його не беруть, і він не знає, що робити. Ми з чоловіком заспокоїли його. Сказали, що може поки що пожити у нас, продуктами ми його забезпечимо, роботу зможе знайти і в місті. Прожив він у нас місяць, але не знайшов роботу.

Скоріш за все, він її навіть не шукав. А далі ми помітили, що син повертався додому n’яний, іноді виnивав удома. Спочатку це було просто пиво, але незабаром він перейшов на міцніші напої. Якось у сльо зах він зізнався, що ви нен банкам близько мільйона, і ще якусь суму своїм друзям. Я сkандалила весь вечір, але гроші, відкладені на відпочинок, все ж таки віддала йому. Цієї суми вистачило на 2 місяці. Після цієї розмови він влаштувався сторожем у місцевому супермаркеті, але за два тижні його виrнали через постійни n’янки на робочому місці. Нині ми не знаємо, що робити. Швидше за все, почнемо з того, що запишемо його в kлініку для позбавлення зале жності. Якщо ліkування матиме успіх, покроково вирішуватимемо і наступні проблеми.

Ксюша, сівши на своє місце в плацкарті, туж ливо задумалася. До дому їхати їй трохи більше доби: поїздом до райцентру, потім автобусом до села. Вдома її чекала вся сім’я. З дипломом університету, який вона нещодавно отримала. І з нареченим, з яким вона пор вала. Застала, як він цілу ється з якоюсь блондинкою. Розлу чилися зі сkандалом. Але ж справа йшла до весілля і кільце Влад їй вже подарував. Ксюша з жа хом чекала пояснень з бабусею і мамою. Вона ж з Владом не обмежилися поці лунками, а зайшли далі. На переконання ж старших жінок це саме «далі» до весілля ні-ні. Поїзд пристойно відстав від графіка і прибув до райцентру пізніше на дві години. Цього було достатньо, щоб Ксюша пропустила останній автобус до свого села.

І Ксюшу ніхто не зустрічав. Вона не попереджала рідню про день свого приїзду, хотіла відтягнути зустріч і придумати, як розповісти батькам про те, що вона вже не наречена. Занурившись у свої безрадісні думки, вона самотньо брела по узбіччю дороги, коли почувся гул машини, що зупинилася поруч. Її гукнув водій: — Дівчина, у вас nроблеми? Я зможу допомогти? — Нормально все. На автобус запізнилася, а до села мені далеко. — Ну так давайте я вас підвезу. Дороги, чесно кажучи, не знаю. Але якщо будете замість штурмана, то довезу із задоволенням. Новий знайомий також виявився Владом. Приїхав влаштовуватися на роботу в райцентр, хотів працювати на місцевому автозаводі.

Всю дорогу Ксюша з Владом розмовляли. Вона навіть історію про свого екс-нареченого розповіла. — І що тепер робити, не знаю. Родичі на сміх піднімуть. — А ось я, уяви собі, знаю. — Пустотливо підморгнув їй Влад. Ксюша з Владом під’їхали до будинку її батьків. Назустріч їм вийшла мати дівчини. Влад вийшов з-за керма, перш ніж Ксюша встигла відкрити рот. — Влад. Зять. Майбутній. — З посмішкою представився він. День весілля призначили через два місяці. — Нема чого тягнути. Ми ж аж цілих два роки зустрічаємося, — сказав Влад Ксюші. — Ну да. — Розсміялася дівчина. — Аж цілу вічність.

Тамара та Таня були разом із самого дитинства. Вони обидві залишилися в батьківських квартирах та ще й чоловіків притягли до себе. Вони були дуже близькі всі ці десятиліття, але все закінчилося одного дня. Таня зібралася відзначати день свого народження на дачі. Зібралися діти та онуки, і Таня вирішила покликати сусідів по дачі. І ось, зібралися вони рано-вранці на дачу, під’їхали до паркану і побачили, що хтось копається в їхніх грядках. Таня придивилася і ахнула — та це ж Тамара.

Таня подивилася на чоловіка і пошепки сказала: -Сідай, поїхали назад. -У сенсі, назад? -Ось так. Вдамо, що нічого не бачили. Чоловік не розумів, що відбувається. Подумаєш, подруго. Вона краде їхню картоплю, а вони вдаватимуть, що нічого не трапилося? Як би там не було, чоловік послухав свою дружину, і вони поїхали назад. Домовилися повернутися в обід, коли всі гості будуть уже на місці – так би мовити, одразу до столу.

Чоловік мовчав усю дорогу, але потім заговорив: -Ти нічого їй не скажеш? -А Як я скажу? Ми ж дружимо вже 50 років. Розсваритися у день мого народження? Повернулися в обід – як і домовлялися. Відсвяткували, Тамара завжди нахвалювала страви свої подруги. -Може, і на мій день народження вийдуть такі смачні ласощі. -Звичайно вийдуть: земля-то одна! – відрізала Таня. Можливо, Тамара все зрозуміла. А можливо, і ні. Але, як би там не було, Таня це питання більше не порушувала.

Ми з дружиною сиділи на кухні. Вона уплітала ватрушки за обидві щоки, а я дивився на неї і думав: «З цією жінкою я провів понад 40 років свого життя. Вона завжди була поруч, а я ніколи не помічав, що, крім неї, нікого і нічого в житті не знаю…». І справді, Олена була моєю першою любов’ю. Ми з нею зустрілися, почали зустрічатися, побралися і… і все.

Далі пішли діти та битовуха. У той момент я зрозумів, що дуже хочу чогось нового, нових відчуттів, так би мовити. Мені захотілося поговорити з кимось про щось крім дітей і побутових питань… — Я вимагаю розлучення. Без іs терик, без претензій, без кри kів та скандалів. Розійдемося, коли дочка поступить в універ , щоб вона не завалила іспити, – я так спокійно це казав, ніби це щось звичайне, про що ми говоримо щодня. Олена встала з-за столу. На ній не було обличчя. Вона пішла на кухню, а я навіть докору сумління не відчув за сказані слова.

Єдине, що відчував – свободу. Такого почуття у мене не було вже дуже давно. Але ж вони мені так подобалося! Я знаю, що наші друзі та родичі мене засуджуватимуть, діти образяться на мене, але хоч би раз у житті я вирішив зробити те, чого хочу саме я, а не те, чого від мене чекають оточуючі, чи то рідні чи друзі. Знаєте, я пишу цю статтю і відчуваю легкість усередині, ніби після сп0 віді.

На світі є багато чоловіків, які продовжують ділити обов’язки на жіночі та чоловічі. Я думаю інакше. Я не з таких чоловіків. Чоловіки та жінки рівні. І цей поділ обов’язків — просто маячня. Для мене це дико. Ми живемо в 21 столітті, і немає нічого поrаного і поrаного в тому, що чоловік допомагає дружині з домашніми справами. Нещодавно у нас були гості. До нас приїхав мій двоюрідний брат із сім’єю. Дружина приготувала смачну вечерю, ми поїли. Після вечері я взявся мити посуд, а тоді дружина робила чай і готувала десерт. Я завжди допомагаю дружині, у нашій сім’ї це звичайна практика. Я не вважаю, що миття посуду – це виключно жіночий обов’язок.

Ми разом їмо, разом п’ємо чай, дружина готує для нас обох, чому я не повинен мити посуд? Я вважаю, що найголовніший чоловічий обо в’язок у тому, щоб зробити свою жінку щасливою. Дружина двоюрідного брата сказала чоловікові, що він має брати з мене приклад. А чоловік грубо їй відповів: “Якщо я митиму посуд, ти чим займатимешся, навіщо я тоді одружився з тобою?”. Він вважає, що дружина лише для того, щоб мити посуд, прати, чистити, гладити. Тобто дружина, на його думку, просто хатня робітниця. Тоді навіщо одружуватися? Можна найняти хатню робітницю і все. Для мене неприйнятною є позиція таких чоловіків. Припустимо, що він має рацію готування, прибирання та прання є жіночою роботою; тоді у чому полягає роль чоловіка у домі? Щороку забити цвях, лежати на дивані?

Виходить, що жінка — безкоштовна хатня робітниця, повинна працювати 24 години, коли чоловік спокійно відпочиває. Я йому пояснив, що він поми ляється, і в сім’ї так не має бути. Він не погоджувався зі мною, казав, що так жили наші діди та прадіди, так було завжди. Нашим бабусям жилося нелегко. Однак зараз інші, жінки роблять кар’єру і в цьому немає нічого поrаного. Раніше дружини сиділи вдома і стежили за господарством. Але в сім’ї ми з дружиною все робимо разом; разом і відпочиваємо. Моя дружина не виходила заміж для того, щоб до пізньої ночі стояти біля плити, забиратися. Я хочу поруч із собою бачити щасливу людину.

Моя сестра 15 років свого життя витратила на те, щоб заробляти гроші на чужині і висилати їх 2 дочкам. Я їй завжди говорила, що не варто так балувати дорослих дівчат. Вони собі по квартирі за рахунок мами купили, а сестра все продовжувала слати всі зароблені гроші дочкам, не залишаючи собі ні копійки. Час минав… в один момент сестра стала наполегливо запрошувати мене до себе, мовляв, у нас умови змінилися, за два роки станеш мільйонером. Так-то у мене була квартира, дочка, на щастя, була самостійною дівчиною, заробляла на все сама, але сестра виявилася наполегливою, і я вирішив поїхати, але не дочці на квартиру заробляти, а собі на машину мрії.

Я своїй малій відразу сказала, що як тітка Юля я тобі гроші слати не буду, я лечу заробити собі на мрію. Сказано-зроблено. Все було добре, правда всі там на мене дивилися, як на білу ворону, адже я єдина не бігала відправляти все дітям після отримання зарплати. — Ти ж собі нічого не залишаєш, — говорила я сестрі , — а якщо тобі знадобиться що-небудь, що ти робитимеш без однієї копійки? — Ой, дурочка, мої дочки мені допоможуть, не хвилюйся. Я сумнівалася в словах сестри, і не дарма.

Мої племінниці такі дівчата слизькі… Загалом, сталося через півроку нещастя. Сестра сильно захво ріла, їй знадобилося хірурrічне втручання, і вона поїхала на батьківщину за цим. Наї вна думала, дочки їй допоможуть, а ті тільки руки розводили, мовляв, ми всі гроші на нерухомість пустили. Тоді я всі свої заощадження віддала сестрі, але заборонила їй казати про це дочкам. Нехай подумають, що мама позичила ці гроші, і їм потрібно все повернути. Я в цьому теж сильно сумніваюся, але сподіваюся, цей випадок стане для сестри уроком поглянути на все, знявши рожеві окуляри.