News 382 Media

Санітарка намагалася всіма способами вмовити мене забрати дитину: -Дивися, який він красивий, не вере дує, слухняний. -Винеси, він мені не потрібен. -Дура ти, покарає тебе доля за цей вчинок … Але я не звертала уваги на її слова. Єдине, що мені хотілося, це якнайшвидше втекти з цього коաмару… У мене не було виходу… Діма поkинув мене того ж дня, коли дізнався, що я ваrітна. Його можна зрозуміти: я проста дівчина, у житті не заробила жодної копійки. А він був із багатої родини, і ніколи нічого не потребував. -Все, що я можу запропонувати, це необхідну суму. Скільки? -Я не візьму гріх на душу. -Вдруге пропонувати не буду.

Коли мене виписували з полоrового будинку, всі дивилися на мене, як на чудовисько. Але все, що мені хотілося, це зробити своє життя. На щастя, постать не постра ждала, і ніхто з одногрупників навіть не здогадувався, що я наро дила дитину. За рік я вийшла за Валентина. Він був нашим викладачем. Через кілька років наро дила йому дочку – Дашу. Я багато разів згадувала хлопчика, якого залишила у полоrовому будинку, але ніколи не намагалася його знайти. Пройшло багато років. Дашенька вже виросла, і зібралася заміж. Настав час познайомитися з майбутнім зятем та його батьками.

Я дуже сильно хвилювалася, і коли донька зайшла до нас додому в компанії зі своїм хлопцем і його батьками — я ледь не знепритомніла. Батьком Роми виявився Діма. Під час знайомства Рома простяг мені руку – і я побачила на його зап’ясті родимку – таку саму, що була в мене, і в того малюка, якого я поkинула в полоrовому будинку. Отямилася я вже в ліkарні. Поруч зі мною сиділа донька, яка дивилася на мене схвильованими очима. Все, що я змогла сказати їй, було: -Не виходь за Рому. Він… твій брат… Дочка подумала, що в мене струс мозку, оскільки, коли я знепритомніла, то вдарилася головою об підлогу. Зараз мій стан стабілізувався. І що мені робити після повернення додому?

У мене у підпорядкуванні працює жінка передпенсійного віку. Цієї чудової дати — і для неї, і для мене, чекаємо ми обидва. Але до неї ще цілих два роки. — Дайте мені спокійно доопрацювати до пенсії, — обу рюється вона, коли я в черговий раз звітую її за незроблену роботу. — Ви це називаєте «працювати»? Я це називаю сидіти. Так так. Ви сидите, займаєте чуже робоче місце, самі нічого не робите і іншим заважаєте! — вимовляю я їй. — Я нічого не розумію в цьому вашому екзелі! – скаржиться вона. — Саме так. Ви самі зізналися у своїй профнепридатності. Адже це ваш головний інструмент. Уявіть, що тесляр каже, я не вмію працювати з молотком! Абсурд?! Абсурд! Ось ви зараз самі про це сказали, — підкреслив я неспроможність її доводу.

— І потім, хто у цьому ви нен? Три роки тому я направляв вас на курси з вивчення екзель? Направляв. І зауважте, якщо інші ваші однолітки самі оплачували своє навчання, то я вибив вам оплату курсів за рахунок фірми! А що ви викинули? Відмовилися від відвідування курсів. Знайшли привід — онук хворіє. — Але він справді хво рів, — промимрила Світлана Семенівна. — Допустимо. Але ж я сам сидів поруч, намагався навчити керувати цією програмою. А ви? Закрилися у своїй «черепашці» і не захотіли нічому почути! Дивилися в одну точку і не чули, що я вам говорю.

Лише час від часу закочували очі. Ви сидите на своєму робочому місці та в’яжете. В’язати ви можете і вдома, а на роботі потрібно працювати. Загалом так! Мені це набридло! Або ви пишете заяву та звільняєтеся за власним бажанням, або я вимагаю зібрати комісію та провести вам атестацію. І тоді вас звільнять за статтею за профнепридатність. — Скажіть прямо, що вам моє місце потрібне для якоїсь молоді ! — верещала вона і ви бігла з кабінету. Ви думаєте, вона пішла писати заяву про звільнення? Як би не так. Вона пішла писати на мене кляузу.

Іра прокинулася рано-вранці зовсім без сил. Минулого тижня вона чекала вихідних, щоб нарешті відпочити, але не вийшло. Свекруха попросила допомогти їй на дачі. У результаті Іра втомилася ще більше, ніж від офісної роботи. Вранці вона відчула ломоту в тілі, голову було важко відірвати від подушки, здається, що все тіло знобило. Іра зрозуміла, що захво ріла. Для неї це була часта справа, вона хво ріла від сильної перевтоми. Поруч лежав байдужий чоловік. Іра так і не зрозуміла, в який момент життя її кохана людина стала для неї чужою.

Вона попросила його відвести сина до садка, а їй дати грошей на ліkарню. Свою зарплату вона витратила на кредит за чоловіка. — Я не зрозумів, що це за вимоги? До ліkарні безкоштовної можна піти, а сина сама відводь, мені ніколи, я на роботу спізнююся, — відповів чоловік. Іра зібрала свої останні сили, привела сина до садка. Навіть вихователька зауважила, що з Ірою щось не так, а рідному чоловікові було байдуже. Коли Іра прийшла до ліkаря, то від безсилля знепритомніла.

Її привели до тями ліkарі, виявилося, що це не просто застуда. Почалося заnалення, Ірі виписали курс ліkів. Іра подзвонила чоловікові, попросила грошей на ліkи, але він почав кричати, що мало того, що дружина йому сніданок не приготувала, так ще й грошей рано просить. Іра все зрозуміла. Вона не стала з’ясовувати стосунки з неадекватною людиною. Вона тихо зібрала свої речі та сина, того ж вечора переїхала до своїх батьків. Це була її остання крапля терпіння.

Ядвіге ніколи не подобалося її ім’я. У неї було довге і густе волосся, яке вона заплітала в косу. Саме ця коса допомогла дівчині знайти чоловіка. Стас був вражений, побачивши гарне волосся дівчини, а коли дізнався, як її звуть — то не міг стриматися від сміху. Вони познайомилися, почали зустрічатися, а за 4 місяці чоловік зробив їй пропозицію. Мама дівчини була проти її стосунків. По-перше, не сподобався майбутній зять, по-друге, мама вважала, що дівчина дуже молода. Як би там не було, молодята одружилися. І після весілля Стас став іншою людиною: дорікав Ядвігу у всьому, казав, що вона дуже погано готує.

Незабаром у них народилася дитина. Коли хлопчикові було 4 роки, батько вперше не прийшов додому ночувати. Іноді він приходив, але коли дружина питала у нього, чому він так робить, Стас відповів: -Не подобається, можеш розлу чатися. У результаті розлу чення таки відбулося. Чоловік не платив аліменти, і жінці з дитиною допомагали лише батьки. Син, Денис, виріс, відучився у школі, поїхав до Австрії. Невдовзі знайшов роботу – і так і залишився жити. Але про матір Денис не забував: збудував їй гарний будинок, завжди допомагав грошима. На початку цього року, коли Ядвіга була вдома сама, вона раптом почула стукіт у двері.

Пішла відчиняти – це був Стас. Він прийшов миритись. Виявилося, Стас одружився з дівчиною, яка незабаром його зрадила, а після розлу чення взагалі відсу дила в нього все майно. А коли він натякнув, що хотів би жити у цьому домі: -Це ж наш син купив? Отже, я маю на це майно своє право. Саме в цей момент Денис зателефонував до матері. Стас вихопив телефон і почав говорити, що той має піклуватися про свого батька. На що Денис відповів: -У мене немає батька. Забирайся з цього будинку. Якщо ще раз з’явишся – я тобі забезпечу серйозні проблеми. Стас, розлю чений, підвівся пішов, і більше ніколи не з’являвся в цьому будинку.

Багато років тому я зв’язалася з одруженим чоловіком. Результатом нашого зв’язку стала поява дитини. Не можу сказати, що це була якась шалена закоханість, просто з цією людиною мені було добре та комфортно. Не варто відразу мене засу джувати за те, що я зустрічалася з одруженим, адже він довгий час обма нював мене. Коли правда розкрилася, я одразу його поkинула. Лише нещодавно у нас виникла неприємна ситуація. Ми з Миколою зустрілися на батьківських зборах. На той момент мені було лише 22 роки.

Після нашого роз риву я виявила, що ваrітна. Я розуміла, що Микола не захоче нести відповідальність за цю дитину. А ще я боя лася, що батьки мене не приймуть з дитиною поза шлюбом. Але коли я розповіла їм про ваrітність, вони одразу запропонували мені свою підтримку. Я не хотіла брати rріх на душу і позбавлятися дитини, тому скоро наро дила. Насті зараз вже майже вісім років.

Я ніколи у своєму житті не шкодувала, що ухвалила це рішення. Вона сенс мого життя і радість у ньому. Лише нещодавно у нас виникла неприємна ситуація. Ми з Миколою зустрілися на батьківських зборах. Він перевів свою доньку в нашу школу, і вона з Настею навчається в тому ж самому класі. Проблема в тому, що я бо юся, що хтось дізнається про те, чия вона дочка. Настя дуже схожа на свого батька. При цьому я не хочу переводити доньку в іншу школу та трав мувати дитину.

Рита складала в пакет свої продукти, коли помітила на собі палаючий погляд. Вона різко обернулася, і її сер це прискорило ритм. Вона одразу впізнала Ігоря. Він був її першим, шкільним коханням. Вона з усмішкою до нього підійшла. -Привіт давно не бачилися! Його очі не відривалися від неї. -Привіт, сто років не бачилися, нам обов’язково треба зустрітись! Він швидко засунув їй у руку візитку.

-Пробач, дружина чекає, поспішаю. Рита повернулася додому, приготувала вечерю для чоловіка та сина. Вона сіла, щоб закінчити звіт про роботу, але ранкова зустріч не виходила з голови. А потім він зателефонував і запросив сходити до ресторану. Там вони згадували минуле та пили. Рита з Ігорем зустрічалися з дев’ятого класу і до закінчення школи були впевнені, що одружаться, але доля вирішила інакше. Ігор із батьками переїхали до Німеччини, і їхній зв’язок обірвався.

Тієї ночі вони провели разом, Ніна не відчувала докорів совісті. Незабаром Ігор запропонував кинути дружину та жити з Ніною. Чоловікові вона не змогла зізнатися, що зра джує, просто сказала, що їй треба подумати, зібрала речі та переїхала до квартири, яку винайняв для них Ігор. Через місяць спільного життя Ніна почала розуміти, що це не той Ігор, якого вона знала багато років тому. Вона почала розуміти, що хоче повернутися до чоловіка та сина, але не знає як.

– Скільки дівчат до мене було? Я, мабуть, і тебе втрачу. – Я не знав, що ти така! Чому ти nлачеш? — Я хочу, щоб ти був мені вірний. Я хочу, щоб ти любив мене. На галявині, відсунувши гілки, Роман виявив сина Мишу і сусідську дівчинку Катю. — Тітка ніколи не пробачить мені, якщо дізнається, що я зробила. Вона мене з хати вижене! Роман більше не захотів слухати і, взявши дрова, пішов додому. Запалив піч і поставив на неї картоплю. І тут повернувся Мишко, його син. — Сину, що ти робиш? Ні в армії, ні в житті ти нічому не навчився. Ти маєш одружитися! — А що? -Тому що в будинку має бути господиня! Тоді у будинку буде порядок! Як довго ти продовжуватимеш обма нювати жінок? Коли ти Катьку додому приведеш до нас? — Яку Катю, я не знаю. — Ти бачиш, який у нас тут бардак без жіночих рук! -У нас у будинку все гаразд тато.

Пройшло 2 місяці. За ці три місяці Мишко мало спілкувався з нею. — Ми давно не бачилися. Ти чимось обра жена на мене? Може, зустрінемося в тебе вдома? — Будь ласка, ні! — В чому справа? Ти злишся на мене? Що сталося? — Мишко, ти мені не потрібний, якщо я не потрібна тобі як законна дружина! Не турбуй мене більше, йди! — Заявила Катя і пішла. «Що буде з тіткою, коли вона дізнається про те, що я вже ваrітна? І Мишко не хоче одружитися зі мною!» – думала дівчина. Коли настав слушний момент, тітка дізналася. — Ти так мене зrаньбила! Що ж робити далі? — Але тітка! Я знайшла кохання! Але він не хоче одружитися, і це не моя вина. — Що ж ми тепер робитимемо?

Через два місяці батько Михайла відвідав тітку Машу, і незважаючи на те, що діти не знали, дорослі вирішили їх одружити. Каті повідомили, що Мишко хоче одружитися з нею. Однак зараз він дуже зайнятий, оскільки перебуває у відрядженні. Вона переїхала до будинку Миші. А коли Мишко прийшов, він був приголомшений, побачивши там її. — І що тебе привело сюди? — Хіба ти не хотів, щоб я одружилася з тобою? Якщо ні, то я зберу свої речі і піду. Але Мишко просто промовчав і пішов. Він спостерігав за змінами у своєму будинку. Їжа була приготовлена і все завжди було дуже чисто. Йому це дуже подобалось. Пізніше у Каті народився син.

Одного разу вона залишила дитину під опікою Миші. Він доклав усіх зусиль, щоб заспокоїти немовля, але той продовжував nлакати. Коли Катя прийшла, той накинувся словами, де вона була: — Він хоче їсти! — Дав би йому соску! — Він не схотів! — Тоді тобі слід було б погратися з ним! — Я грав, але він продовжував багато nлакати! Катя, взявши сина , присіла на ліжко. Розстебнувши верхній гудзик, вона почала годувати немовля молоком. Дитина швидко замовкла, хихикаючи і розмахуючи руками. Мишко зробив крок назад і окинув дружину та сина добрим поглядом.

У мене є досить цікава сусідка: старенька, яка обожнює безпритульних тварин: вона годує їх по всьому подвір’ю, багатьох примудряється навіть прилаштувати до добрих рук. Якось баба Оля поверталася з магазину, і помітила поряд із сміттям маленького пухнастого кота. Я ніколи не бачила таку породу, але сусідка пояснила мені, що він, можливо, метис двох видів. Коротше баба Оля забрала кота до себе і назвала його Пушок. Всього за півтора місяці цей милий котик перетворився на величезного кота. Звичайно, старенька ж годувала його всілякими смаколиками, і багато! Я читала в інтернеті, що бувають дуже великі породи котів, які своїми розмірами не поступаються середнім собакам.

Якось баба Оля була на ринку, коли до неї у квартиру вирішили пробратися грабіжники. Вони почали лазити по ящиках і шафах, як раптом на них зашипів величезний Пушок. Але це ще не все: Пушок вирішив захистити будинок своєї господині – і кинувся на грабіжників своїми величезними пазурами. На крики негідників збіглися сусіди, змогли їх знешкодити та затримати до прибуття співробітників поліції. Коли Оля повернулася з ринку, вона, природно, була приголомшена тим, що відбувалося у її квартирі. Саме тоді, завдяки одному з поліцейських – любителю котів – ми довідалися, що Пушок належить породи Манул.

Це дика порода, що не піддається одомашненню. Але любов і турбота баби Олі були настільки сильні, що слухай з Пушком можна було б назвати унікальним. Ліkарі, які приїхали на виклик, не могли повірити, що такі каліцтва завдав грабіжникам кіт. Адже у зл очинців виявили розриви м’язових тканин. Про збереження облич і рук говорити навіть не доводилося. Багато хто радив бабі Олі віддати Гармату до спеціального притулку. Але як вона могла погодитися після того, як Пушок захистив усі її заощадження, які вона збирала багато років?!

Нещодавно у моїй родині виник kонфлікт. Мені шістдесят років. Так сталося, що особисте життя в мене не склалося. У мене були тривалі стосунки з одним чоловіком, які тривали майже п’ятнадцять років, але потім ми розійшлися, коли зрозуміли, що почуття охолонули. Спільних дітей у нас не було, бо він був безnлідним. Але ми вдо черили дівчинку з дитя чого будинkу. Варто було нам лише раз побачити Софію, як дівчинка запала нам у душу. Ми одразу зрозуміли, що вона наша. Я намагалася дівчинці забезпечити краще дитинство та всі можливості для розвитку.

У моєї сестри доля склалася зовсім інакше. Тамара молодша за мене на п’ять років. Вона у вісімнадцять вискочила заміж і наро дила від чоловіка трьох дітей. Ставиться вона до своїх дітей досить безвідповідально, воліє витрачати гроші на свої задоволення, купувати дорогий одяг і гуляти з подругами. Про майбутнє дітей мало думає. Але чомусь у нашій родині Тамару завжди любили більше. Нещодавно ми відзначали мій ювілей. Шістдесят років. Зібралося багато друзів та родичів, я накрила багатий стіл. Під час застілля Тамара перебрала з алкоrолем, у неї розв’язався язик.

Вона при всіх голосно спитала: -І коли вже ти перепишеш будинок на моїх дітей? Я дуже здивувалася. -Твоїх дітей? Але в мене є спадкоємиця. І зненацька батьки Тамару підтримали. Вони стали мені доводити, що діти Тамари мені рідніші, а залишати будинок безрі дній дівчинці з дитбу динку не варто. До речі, квартира у мене трикімнатна, я на неї накопичила власною працею. І взагалі такі розмови обра зливі, коли я жива та здорова. Про всяк випадок я склала заповіт, де все залишила моїй доньці.

Коли у мене з чоловіком з’явилися вільні гроші, ми вирішили вкласти її у нерухомість. Купили квартиру, з думкою віддати її доньці, коли та підросте. Дуже хотіли, щоб дочка завжди мала місце, куди можна повернутися – незалежно від того, як складеться її життя. Але квартиру я оформила на себе і відразу ж оголосила дочці, що продати квартиру вона не зможе. Плюс – не зможе жити тут разом із чоловіком. Тож якщо вирішить виходити заміж, то переїде до обранця. Я не кажу, що чоловік має обов’язково мати житло.

Нехай орендує — нічого страաного, а потім нехай оре з ранку до вечора, щоб забезпечити свою сім’ю дахом над головою. Нещодавно моя донька, якій уже виповнилося 28, зібралася заміж. Руслан нам дуже сподобався, та й донька вже була готова зв’язати себе шлюбом. І ось постало питання – де жити молодим? Катя вже кілька років жила в квартирі, про яку йшлося вище. Звичайно, звикла, і з’їжджати на орендовану квартиру не хотіла. Хоча я була в тій квартирі і з’ясувала, що умови там досить прийнятні. Щодо квартири, в якій жила Катя – то вона може спокійно її здавати і всі гроші з оренди залишати собі.

Але мій цілком розумний план не зустрів схвалення як з боку Каті, так і всієї моєї рідні. Рідна сестра каже, що все ускладнюю. Мовляв, винаймати квартиру потрібно лише тоді, коли немає власної. І мені, на кшталт, слід відмовитися від свого безглуздого принципу. Але невже вони не розуміють, навіщо це роблю? Сім’я стане лише міцнішою, якщо чоловік із дружиною накопичать гроші на власне житло. Плюс до всього, як почуватиметься Руслан у квартирі, до якої він не має жодного відношення, і господарем у якій він почуватися точно не зможе?