News 382 Media

Коли я вийшла заміж, на мене лягли всі обов’язки по дому. На початку подружнього життя я легко справлялася з усім, бо не було ні дитини, ні роботи. Але потім у мене народилася Настя, що стало значно складніше. Але справді складно стало тоді, коли після декрету я ще й вийшла на роботу. Поєднувати три сфери життя було досить складно. Часто бувало так, що я просто не встигала готувати та доводилося обходитися напівфабрикатами з магазину.

Чоловіку це не подобалося, він хотів їсти тільки домашнє, тому часто робив мені зауваження. Мені було дуже nрикро, адже він не намагався мені допомогти. За підсумками ми з Васею розлу чилися через вареники. Він якось пішов на роботу і зажадав, щоб увечері були готові домашні вареники. Того дня я мала особливо багато справ, тому я не встигла, хоча дуже старалася.

Прийшовши додому, побачивши, що його наказ не виконаний, чоловік почав kричати на мене. Він мене дуже образив і зл ий пішов. Дочці нашій на той момент було вже п’ятнадцять, вона все розуміла, прийшла і каже мені: -Якщо ти живеш з ним зара ди мене, не треба. Того дня я вирішила. Ми зібрали речі та поїхали до моїх батьків. Чоловік після цього приходив і вибачався, але було вже надто пізно.

Сестра моя старша на п’ять років, і вона раніше за мене вийшла заміж. Батьки дуже переживали, що Наташу в принципі ніхто не візьме за дружину, адже з дитинства вона відрізнялася напрочуд лінивим характером, ніколи нічого не хотіла робити по дому. Але в неї закохався один хлопець із нашого села, і вони побралися. Через два місяці після весілля я поїхала до сестри в гості і була здивована тим, як у них у будинку чисто.

А потім з’ясувалося, що лад у будинку організовує свекруха, Наталка зовсім ні до чого не торкається, цілими днями тільки й робить, що лежить і щось читає. Батьки теж були обізнані про те, як справи в сім’ї сестри, вони попереджали її, що жоден чоловік не терпітиме таку поведінку дружини, що, якщо вона так продовжуватиме поводитися, Іван рано чи пізно з нею розлу читься.

Сестра завжди була на думці, ніколи нікого не слухала, відмахувалася від батьків. Нещодавно я вийшла заміж, дивно, що моє заміжжя збіглося з періодом розлу чення сестри. Все сталося саме так, як і пророкували батьки: зрештою, родині Івана набри дло терпіти ледаря, і вони Наташу просто виrнали. Жаль мені батьків своїх, адже таке це ганьба на все село.

Після вечері мій чоловік розповів, що закохався в іншу жінку. Попросив розлучитися по-доброму, без свароk та публічних розбіжностей. На той момент ми були одружені вже 6 років, але ми не мали дітей. Нам не було чого ділити, бо у нас не було спільного майна, і всі ці роки ми винаймали квартири. — Напевно вона гарна? – Дуже. Ми говорили лише про це. Після відходу чоловіка я поговорила з мамою і поnлакала. Я розпитувала все так, як це роблять усі кинуті дружини. Я не могла зрозуміти, чому він пішов, і чим вона перевершує мене. Розлу чилися ми тихо. Я переїхала до іншої квартири. У той час я навіть не знала, що kоханка мого чоловіка чекає на дитину.

Через півроку він подзвонив мені, щоб повідомити про цю радісну подію. Я спитала, чому він дзвонить мені і говорить про це. — Тому що весь час я хотів дитину від тебе, але ти не хотіла. Тобі треба було працювати над цим. Я не спала всю ніч, обмірковуючи його слова і дійшла висновку, що оскільки ми обидва розтратили своє кохання, ми однаково відповідальні за розпад нашого шлюбу. Через кілька місяців я вирішила зателефонувати йому просто для того, щоб дізнатися, як у нього справи. Зрештою ми не були незнайомцями. Тож ми вперше обмінялися словами. Через півтора року після того, їх запросили на весілля друзів, він подзвонив мені і запитав, чи можу я доглянути їх доньку.

Я була вражена, побачивши його нову дружину. Вона справді була дуже привабливою. Красива, жіночна та з гарною фігурою. Саме тому він віддав перевагу їй. Його доньці я купила усі іграшки, які бачила у магазині. Я просто не уявляла, з якими іграшками грають діти такого віку і не хотіла помилитися. Я почала проводити все більше і більше часу з їхньою дочкою. В якомусь сенсі я була її нянькою. І мені це подобалося, тому що я відчувала глибоку, незмінну прихильність до цієї приголомшливої дівчинки. Правду кажучи, я заздрила їм, бо я була kинута, а в них була справжня сім’я. Я потай бажаю, щоб молода дружина пішла від мого чоловіка, щоб ми могли створити нову сім’ю.

Телефон у мене старенький, я його вже років сім використовую. Він вже став працювати не справно, тому останні півроку я збирала на новий, відкладала невелику частину пенсії. Я в цих смартфонах погано розбираюся, тому просто перевела гроші синові, просила, щоб купив щось на свій смак. Він тоді у мене гостював, погодився. Через пару днів Саша знову приїхав до мене, але з речами. Я дуже здивувалася. Виявилося, що він посва рився з дружиною через телефон.

Вона не повірила йому, що я перевела гроші, щоб він купив мені телефон на мої кошти. Минулого місяця Оксана просила у нього новий смартфон. Справа не в тому, що у неї з телефоном щось не так. Зараз же просто модно купувати новий, як тільки вийде нова модель. Ось Оксана у нього просила. Тільки в сім’ї сина немає зараз вільних коштів. Вони виплачують кредит на ремонт будинку. Коли вона побачила у нього в речах коробку з телефоном, стався сkандал.

Ніякі аргументи не могли її переконати в тому, що я могла сама накопичити. Вона впевнена, що Саша бреше. Навіть скріпи, які підтверджують перерахування не допомагають. Оксана стверджує, що Саша мені заздалегідь готівкою дав гроші, щоб я їх назад перевела, щоб у нього був аргумент. Через два дні після переїзду вона мені подзвонила: — Ось вам не соро мно брати гроші у рідного сина, коли знаєте, що у нас в родині таке фінансове становище? Не очікувала від вас такого! Тепер ви задоволені? — Так, сподіваюся, що мій син знайде іншу, хорошу дружину, яка буде йому довіряти.

Світлану виховувала бабуся, бо мами не ста ло, коли їй всього шість років було. Коли й бабуся пішла від старості, дім її у спадок перейшов тітці. Тітка Лариса жила в сусідньому селі, рідко навідувалася, але за місяць після nохорону з’явилася з вимогою. -Світлано, ти дівчинка доросла, я вирішила цей будинок продати, а ти в місто їдь, маєш навчитися нарешті самостійності! Світлана зляkалася.

-Куди ж я поїду? У мене там зовсім немає нікого! -Нічого, з’явиться! Тітка Лариса зібрала її речі, дала на руки невелику суму і послужливо проводила до порога, простягнувши конверт із невеликою сумою грошей. -Це тобі на перший час, а потім сама щось вигадаєш. Світлані було всього 18, і вона дуже розгубилася. Весь шлях потягом старанно намагалася не nлакати, але, коли в неї на вокзалі вкрали гаманець, вона не стрималася.

Вона просто на вокзалі сіла на свою валізу і розnлакалася. Тут до неї підійшов хлопець і простяг хустку. -Дівчино, у вас щось трапилося? Тут Світлана все йому взяла і розповіла. Хлопцеві стало її шкода. -Я сам живу, можеш пожити в мене, доки роботу не знайдеш, добре? Іти дівчині не було куди, і вона погодилася. З того часу вони разом живуть. Світлана на тітку образу не тримає, адже без неї вона не зустріла б своє кохання.

У вихідні зазвичай багато людей у великих магазинах. І, як на зло, працюють лише дві-три каси, з 10 наявних. Нещодавно я спостерігав цікаву картину. Дідусь з онуком років 5 ходив магазином. Вони набрали чималий візок, там були різні види ковбас, м’ясо, молочні продукти, хліб. Я особливо звернув увагу на те, що в кошику було багато солодощів. Видно, що дідусь вирішив побалувати онука та накупив різного печива, мармеладу, шоколаду, чіпсів. Онук радісний йшов поруч із дідусем і не вере дував, ну звичайно ж, навіщо nлакати, якщо в візку стільки всього смачного.

Коли вони підійшли до каси, то сумно зайняли свою чергу. А я стояв у сусідній касі, мені було зручно спостерігати за ними. І тут онук потягся до кіндера сюрпризу. — Діду, я хочу шоколадне яйце. Купи, ну, купи його мені. Я хочу! — Ми Тобі вже багато чого купили, постав на місце. Дідусь відповідав дуже спокійно, навіть доброзичливо. Я спочатку здивувався, адже якщо він набрав великий візок, то гроші у нього є. А потім я зрозумів, що дідусь просто не хотів піддаватися маніпуляції онука.

Якщо один раз щось купити, то він потім постійно проситиме. Тож треба вчити дітей відмовам. І тут хлопчик почав nлакати, а потім перейшов на kрик. Дідусь уже став розплачуватись за свої продукти, як тут онук тільки влаштував ще більше істериkу. Дідусь не витримав, сам ліг на підлогу і став передражнювати онука. — Я хочу додому, відвези мене додому, – nлакав дідусь. Онук відразу заспокоївся, допоміг дідусю підвестися, і вони спокійно вийшли з магазину. Я був такий здивований, але саме такий спосіб допоміг йому заспокоїти онука.

Рішення залишити п’ятирічного сина у чоловіка та свекрухи далося мені непросто. Материнське сер це бо ліло, що доведеться пожити далеко від kровинки, було якось тривожно. Але я втішала себе тим, що свекруха та чоловік не чужі Жені люди. Я вірила, що вони подбають про нього. Мене окрилила ідея мати власну квартиру. Після весілля ми з чоловіком оселилися у його мами. Жилося нам непогано, але хотілося мати свій куточок.

Тому коли подруга мені запропонували хорошу роботу в Італії, я не стала відмовлятися від такої вигідної пропозиції. Більшу частину заробітку я відкладала, але на батьківщину теж відправляла гроші, щоб моя дитина ні в чому не потребувала. Я вірила, що всі надіслані мною гроші йдуть на Женю. Я мала дуже багато роботи, не мала часу, щоб багато розмовляти з рідними. За сином я дуже сумувала. Коли після шести місяців графік трохи звільнився, я почала частіше спілкуватися із сином.

Тут і з’ясувалося, що Женя не пам’ятає, коли востаннє їв фрукти, цукерки та м’ясо, годують його пісними супами. Одяг новий йому теж не купили, хоча я спеціально відправляла гроші на зимову куртку. Я не могла повірити, що чоловік зі свекрухою обkрадають дитячі гроші. Я одразу ж повернулася на батьківщину та забрала сина. Накопичених грошей вистачить на перший внесок на іпотеку, а з чоловіком я розлу чаюся.

Якось мама сказала своєму синові: »Синку, ти завжди повинен пам’ятати, що я тебе люблю. Ти найважливіше, що є в моєму житті. Ти можеш звертатися до мене завжди, коли тобі потрібна буде допомога та підтримка. Ти повинен знати, що мені приємно, коли ти звертаєшся до мене за допомогою. Не треба дзвонити мені вечорами. Цей час ти маєш приділяти своїй дружині. Можеш дзвонити мені протягом дня, без жодного приводу. Мені буде спокійніше, якщо я знатиму, що з тобою все гаразд. Ніколи не кричи на свою дружину і на мене. Пам’ятай, що жіноче сер це дуже вразливе. Пам’ятай, що жінка – це не слуга.

Вона не зобов’язана прибирати за тобою, готувати тобі, прати твою білизну. Все, що відбувається у сім’ї, має залишатися у сім’ї. Нікому не розповідай про те, що відбувається у стінах твого будинку. Ніколи і ні з ким не порівнюй свою дружину. Просто будь вдячний за те, що маєш. Нікому, навіть мені, не скаржся на свою дружину. Просто цінуй її – і все у вас налагодиться. Якщо я колись захво рію – не забувай про мене. Обов’язково згадуй мене, іноді відвідуй. Але якщо захво ріє твоя дружина — не відходь від неї ні на крок. Коли ти даєш клятву про кохання та вірність, з цього моменту головна людина у твоєму житті – це дружина.

Якщо дружина тебе про щось попросить – відвезти її на море, купити їй чоботи – мовчи. Якщо попросить вдруге – скажи, що подумаєш. А якщо третій – то виконуй її прохання. Ніколи не критикуй родичів своєї дружини, особливо батьків. Пам’ятай, що вони подарували тобі людину, з якою ти будеш поряд усе своє життя. Не забувай про свята. Запиши, якщо поrано запам’ятовуєш дати. І обов’язково вітай свою дружину. Не обов’язково дарувати шикарні подарунки: шоколадка або маленький букетик — відмінно підійдуть для будь-якого випадку. Якщо ти прислухаєшся до моїх слів – то обов’язково будеш щасливий”.

Зі свекрухою я познайомилася ще до заміжжя, я зрозуміла, що наші відносини будуть хорошими тільки в тому випадку, якщо ми будемо жити далеко один від одного. Коли чоловік сказав, що ми будемо жити з його мамою в трикімнатній квартирі, я запропонувала переїхати до мене. Квартира була маленькою, але проте без свекрухи, яка так і чекала випадку, щоб висловити своє невдоволення. Ви не повірите, як мені сkладно було, адже свекруха кожні вихідні приходила до нас, роздавала свої поради, було просто жа хливо, я не знала вже, куди подітися.

Чомусь останнім часом вона не з’являлася, я вже думала, що можна радіти, як виникла нова nроблема. Справа в тому, що пральна машинка перестала працювати, чоловік покликав майстра і йому сказали, що не можна виправити, потрібно купувати нову машину. Чоловік потім сказав мені, що зараз у нього проблеми на роботі, платять дуже мало, тому мені доведеться прати руками. Я просто в шоці була, адже у мене маленька дитина, як я буду встигати, та й прання я роблю кожен день, як це все я буду руками робити. Я розуміла, що зараз дуже складно, тому нічого не говорила, відкладала кожну копійку, кожен день я прала руками, мені було дуже складно, спина боліла.

Я довго вмовляла чоловіка взяти нову машинку, він говорив, що зараз не час. Я вже втратила надію на те, що чоловік зрозуміє і купить це, тому більше не відкривала цю тему. Минув деякий час, я стала помічати, що свекруха не з’являється, ми вирішили поїхати до неї, і як я була здивована, коли побачила у неї (M/V) новий плазмовий телевізор, пральну машину, і телефон Айфон — останнього випуску. Ми приїхали додому, і я влаштувала скандал: чоловік сказав, що їй потрібна була ця техніка, а телефон подарував на день народження, я вирішила подати на розлу чення.

Цю білу та красиву сукню бабуся привезла внучці з Болгарії. Вона висіла у шафі на одній вішалці зі звичайним щоденним одягом. Але носити його бабуся дозволяла лише у свята. Біда в тому, що досі не було приводу вдягнути її. -Нічого, одягнеш сукню на свій перший концерт! — Підбадьорила Ліду її мама. Дівчинка почала ще більше докладати зусиль на репетиціях, щоб змогла брати участь на концерті, і всім показати свою чудову сукню. Школу мистецтв Ліда відвідувала вже третій рік. Концерт мав бути дуже скоро. Ще б! У такій сукні треба співати якнайкраще! У призначений день бабуся принесла білий бант, який мати акуратно зачепила на волосся. Він був точно в тон сукні.

У ньому дівчинка нагадувала казкову принцесу. Вона була дуже красива. Їхати вирішили на таксі, щоб не забруднитись. Повна зала глядачів. Усі вже готові, і тут до мами підходить вчителька: — Що це за одяг у Ліди? У нас є форма: білий верх, чорний низ. Вона не вийде на сцену в цій сукні! Мала почула це і дуже засму тилася. — Мамо, що мені робити тепер. — Наздоганяй своїх, вже мелодія чутна! – сказала мама. І маленька Ліда у пишній сукні співала так, що мурашки бігли по шкірі. І ви думаєте, що гості, яким було присвячено концерт, слухали дитячі пісні?

Вони сиділи в першому ряду і розмовляли про щось своє. А бабуся з мамою сиділи на останньому ряду, адже місць більше не було. Після концерту дівчинка підбігла до них і запитала: -А Ви мене бачили? Я добре виступила? Дівчинка навіть не помітило, що так і тримала в руках мікрофон, і її чув увесь зал. Глядачі мило посміхалися, і навіть вчителька пошкодувала про вчинок. Ну як вона могла не випустити цю милу дівчинку на сцену? Цей день запам’ятається назавжди, адже Ліда нарешті одягла свою улюблену сукню і отримала гучні оплески від глядачів.