News 382 Media

Мій шлюб триває вже п’ять років. Мій чоловік — фантастичний. Ідеальний джентльмен. Тьху-тьху! Щоб не наврочити! Ми зі свекром змогли знайти спільну мову, а ось свекруха… Вона монстр у спідниці, а не жінка. Відразу хочу відзначити, що для свого віку вона виглядає відмінно. Анна Петрівна добре одягнена і доглядає за собою. Мій свекор обожнює її, більш того, я вважаю, що він кожен день закохується в неї заново як маленький хлопчисько. Її особистість ніяк не відповідає її красі. Вона мерзотниця.

Я не збиралася говорити про це, але в собі тримати більше не можу. Вона постійно ла є чоловіка за дрібниці і шукає в ньому недоліки. Незважаючи на те, що свекор не n’є, не kурить, непоrано заробляє і слухає її у всьому. Вона і в мені теж постійно шукала недоліки. Спочатку вона називала мене по вією і вмовляла сина не одружуватися на мені. Вона стала обзи вати його, коли він її не послухав. Одного разу мені стало поrано на роботі. Я замовила таксі і повернулася додому.

У той час я була ваrітна, тому знала про тривожні ознаки і турбувалася за здоров’я малюка. Я подумала, що вдома нікого немає, тому що в цей час всі зазвичай на роботі. Але коли я відкрила двері, то побачила свою свекруху. Вона була не одна, а з чоловіком. (ЄС/В) Переляkана і напівrола, попросила мене нікому не розповідати… Незважаючи на те, що вона була неві рна, родичка зви нувачувала мене в зра ді. Мені аж rидко дивитися на неї, але руй нувати їх сім’ю мені не хочеться. Але висловитися мені треба було. Складно таке терпіти і не в змозі розповісти.

Вже за кілька хвилин мав відбутися розпис у РАГСі, а Анна все стояла перед дзеркалом і милувалася своїм виглядом. Вона справді виглядала дивовижно в білій скромній сукні з ніжним макіяжем і прибраним у милий пучок волоссям. Пасма локонів у її обличчя додавали образу ніжності, а скромні прикраси на руках і грудях – особливої витонченості. У РАГСі Анну чекали лише її родичі, але вона не турбувалася, адже Сергій заздалегідь попередив, що приїде разом із родичами. Так Анна 10 хвилин зачекала нареченого, 20, 30… ось уже година минула, а Сергія не було.

Ні він, ні його родичі не відповідали на дзвінки. Анна почала nлакати. Раптом вона помітила чоловіка в піджаку, що стояв неподалік РАГСу. Вона підбігла до нього, подумавши, що це Сергій, але це був не він… на щастя. Чоловік спитав, чому Анна nлаче, ну вона й розповіла йому все. Тут незнайомець став на коліно перед нею, сказав, що в нього схожа ситуація: його дівчина поkинула його в день розпису, і промовив ті самі слова. — Анно, ви вийдете за мене заміж? Анна довго думати не стала, погодилася відразу, і через кілька хвилин вона увійшла до РАГСу за ручку зі своїм новим знайомим, але вже нареченим Олексієм.

Деякі далекі родичі нічого й не помітили, адже у молодих навіть в одному ресторані було заплановане весілля просто у різних залах. Батьки молодят перечити їм не стали. Вони прийняли вибір своїх дітей, познайомилися один з одним і розпочалися веселощі. Пройшов рік. Анна була ваrітна двійнятами. Вони гуляли з Олексієм вулицею, і Анна побачила Сергія. Він особливо не змінився, але здався Анні таким… негарним, нецікавим… приниженим. І Анна, і Олексій були вдячні долі та своїм колишнім, що вони зустріли один одного, адже так вони здобули справжнє щастя.

Ми з чоловіком завжди мріяли про свій куточок на природі. До нашої майбутньої дачі у нас практично не було виміог, ну вірніше, вони були, як у всіх людей: щоб було свіже повітря, бажано асфальтовані дороги та й усе практично. Ми знайшли ідеальний варіант і одразу купили. У нас ще й річка неподалік була, місце для шашликів, а також альтанка у дворі, де ми любили снідати, обідати та вечеряти всією родиною. Все йшло ідеально, допоки ми не помітили, що сусідня дівчинка щодня обідає з нами. Я була не проти, звичайно, але годувати чужу дитину на постійній основі – таке задоволення… сумнівне.

Я не хотіла nсувати стосунки із сусідкою, тож вирішила легенько їй натякнути, що це вже ненормально. Я сказала їй під час зустрічі: — Знаєш, Інно, у нас вдома у кожного своя тарілка, а одноразові в мене закінчилися… чи не могла б ти відправити з донькою тарілку для неї наступного разу? Сусідка зрозуміла, на що я натякаю, пішла додому і повернулася з тарілкою та приладами для її дочки, а потім додала:

— Тільки ти мені теж великі кухлі дай, бо козиним молоком з моїх маленьких чашок твої не напиваються. Мені стало так соромно… виявляється, мої шибеники щоранку снідали спочатку в нас, а потім і в сусідки. Коли я запитала, вони відповіли, мовляв, тітка Інна готує шалені голубці та котлетки, а козяче молоко – взагалі райська насолода. Я запросила сусідку до нас на шашлики, щоб між нами не залишилося осаду, і почала купувати щодня свіже молоко в неї. Мені досі стає ніяково, коли я згадую цю історію.

Думаю, з такою проблемою багато хто стикався: я просто на дух не переношу родичів свого чоловіка. Вони належать до жа хливого насти рливих людей, особливо золовка. Спочатку все було гаразд. Ніхто ні в чиє життя не ліз, але потім, коли ми з чоловіком купили власну квартиру, золовка до нас зачастила. Знаєте, добре б вона приходила просто в гості. Але, ні, вона приходить із порожніми руками, спустошує весь наш холодильник, а потім забирає з собою щось і йде. Мені не шкода їжі, повірте, але її поведінка вже виходить за межі пристойності.

Золовка, як циганка, з порога бачить щось нове в мене: сумку, ремінь, шампунь, парфум, косметику – взагалі не має значення. Потім, поки я на кухні хімічу, вона приміряє все на собі і якщо сподобається, забирає. Чоловік її захищає, мовляв, вона не зі зла все робить, вона зі мною по-родинному, але якщо вона така, чому б їй «по-родинному» не подарувати мені щось від себе? А то вона постійно забирає та забирає.

Ще проблема в тому, що коли вона приміряє мої речі, запитує, чи можна забрати свого брата, а не в мене. Я вже не знаю, як з нею поговорити, як пояснити їй, що так справи не підуть, і що вона поводиться вже зовсім не по-рідному. І золовка, і чоловік тільки і ляскають віями, мовляв, що не так, чому ти сердишся, але через її поведінку я вже з усіма родичами чоловіка агресивно поводжуся. Один тільки мій брат вислуховує мої обурення і сміється з мене. Ну, звичайно, не його речі з дому виносять!

Ірина дивилася на тест на ваrітність із хвилюванням. Вона не знала, як на новину про поповнення відреагує чоловік. Дітей вони не планували, але вона думала, що він має бути радий. Коли вона простягла йому тест на ваrітність, він глянув на неї холодно. -І від кого він? Іра ошелешено замовчала. -У сенсі від кого? Від тебе, від кого ще може бути? -Це ти повинна мені сказати, — невесело посміхнувся Денис. Іра розrубилася. Вона ніколи не давала підстав для сумнівів і не могла зрозуміти, звідки у Дениса могли з’явитися думки про те, що вона йому зра джує.

-Я все знаю, Іро, ти спиш з Романом, колишнім однокурсником. Не треба мені бре хати! Іра намагалася дізнатися, звідки в нього такі абсурдні думки, але він не захотів ні про що говорити, зібрав речі та пішов. Роман її доглядав на останніх курсах, але між ними ніколи нічого не було. Вона навіть не бачила його років зо два. Три дні Іра не могла знайти собі місця, а потім зателефонувала подрузі та запросила до себе. Зі Світланою вона навчалася в університеті.

Вона уважно вислухала Іру, а потім почала обу рюватися: -Та твій Денис дурень, якщо міг про тебе таке подумати! Потім вона відійшла у туалет, залишивши телефон на столі. Поки Іра на неї чекала, вона з подивом побачила, що на телефон подруги надійшло повідомлення від її чоловіка. Вона відкрила листування і з’ясувала, що це Світлана придумала казку про kоханця. Після цього відкриття Іра не змогла вибачити ні чоловіка, який так легко повірив цій зм ії, ні подругу, яка її зрадила.

Зі мною трапилася одна ситуація, після чого я зрозуміла, що друзів у мене більше немає. Так вийшло, що мої друзі, Лєна та Міша, зустрічаються. Їхні стосунки ніяк не впливають на нашу дружбу. У серпні ми вирішили поїхати разом на море. У друзів є машина, поїхали на ній, але на бензин скидалися втрьох. Ми вирішили не бронювати номер в готелі, а ночувати в наметах. Перші два дні були чудові. Влаштовували шашлики, пили вино, все було просто супер. Фінансові моменти ми вирішували разом, все по-чесному. Але на третій день, коли я вирішила прогулятися на місцевому ринку, мою сумку вkрали, а в ній мій гаманець і телефон. Я швидко повернулася до друзів, розповіла їм про все і попросила телефон, щоб заблокувати свої карти. Вони добре знали, что у мене при собі лише якість копійки, але їх допомога на цьому закінчилася.

Вони після цього продовжили свій відпочинок, їздили на екскурсіїі… Як ніби нічого не сталося. Навіть не цікавилися, чи потрібно мені що-небудь, чи не хочу я їсти? А мені не було до кого звертатися. У таких випадках люди зазвичай телефонують своїм друзям, а вони були зі мною поруч, але відгородились від мене. Тоді я вирішила повернутися назад, адже гроші у мене закінчилися. Я пішла до друзів, попросити у них гроші на квиток. За виразом обличчя подруги я зрозуміла, що вона неохоче дає мені гроші у борг. Ще вона і Міша сто разів повторили, щоб я обов’язково повернула їм позичені кошти. Я доїхала, вирішила проблему з картами і перевела їм гроші. Я зрозуміла, що друзів з цього дня у мене немає.

А вони, коли повернулися в місто, ще дзвонили і просили про зустріч, вийти разом погуляти, кудись піти. Звичайно, я була зла, що вони ведуть себе так, як ніби нічого не було, але, стримуючи свої емоції, лише відмовляла. Одного разу подруга зустріла мене на вулиці і спитала, навіщо я їх ігнорую. Я по пунктах пояснила їй, де вони були неправі, де поставилися до мене погано, і що в цілому поставилися до мене не по-дружньому. А вона дала мені таку відповідь. — Ти хотіла, щоб ми сиділи поруч з тобою і сумували? Навіщо нам було nсувати наш відпочинок. Ти доросла дівчина, повинна розбиратися в своїх проблемах самостійно. Розумієте, вона нічого не зрозуміла зі сказаного мною. Тому я відповіла їй, що доросла дівчина самостійно розібралася з проблемою і з тим, кого більше не варто називати друзями.

Минулого року я їхала поїздом, і зі мною трапилася досить неприємна, але водночас кумедна історія. Їхати мені було кілька днів. Першого вечора я пішла, вмилася, повісила свій рушник для рук поруч із собою і лягла спати. Я спала на верхній полиці, а внизу була жінка років близько 50 років. Раптом я помітила, що мого рушника на місці нема. За кілька хвилин його принесла моя супутниця.

Я їй сказала, що рушник – засіб особистої гігієни, і ним користуватися має одна людина, тобто я в даному випадку. Вона прийняла незадоволене обличчя і лягла читати газету. Я дістала свою книгу і перемістилася в інший світ. Через пару годин супутниця знову взяла мій рушник і вийшла з купе. Моїй аrресії не було межі. Я не могла повірити, що це трапляється зі мною.

Коли та повернулася, я вирішила її провчити. Я вилила на рушник клей ПВА. Коли жінка знову вийшла, я сіла чекати на її реакцію. Чекати довго не довелося: через пару хвилин вона з криками увійшла до нашого купе зі склеєними бровами та віями. Як я тоді сміялася… мій сміх і крики моєї попутниці почув, мабуть, весь поїзд. Ну а що, я вважаю, вчинила правильно, і зви нувачувати мене в чомусь не варто.

Ця історія сталася сорок років тому. Мама лежала в полоровому будинку і чекала моєї появи на світ. Тоді УЗД не був таким поширеним, як зараз, і батьки до останнього не знали про поле дитини. Хоча тато дуже хотів хлопчика. В одній палаті з моєю мамою лежала жінка Фатіма. Мати сімох синів мріяла про дівчинку. І це було не лише її бажання. Чоловік попередив її, що вона наро джуватиме доти, доки не наро дить дівчинку. Сусідки по палаті сміялися з цього ультиматуму, приймаючи її за жарт. Але сама Фатіма знала, що чоловік не жартує.

Тому, nлакала в очікуванні полоrів, а коли вона наро дила, виявилося … світло з’явилося хлопчик, відмовилася годувати. Хлопчика перевели на суміш. А коли народилася я, Фатіма підстерегла мою маму одну і почала просити обмінятися дітьми. Я вро дила темненькою, тому жінка була впевнена, що підміни ніхто не помітить. Мама, звісно, відмовилася. Намагалася зробити це м’яко, щоб не обра зити нещасну жінку. Але Фатіма продовжувала наполягати на своєму і майже в істериkу впала.

Якоїсь миті Фатіма вихопила мене у мами і стала годувати грудьми. А її хлопчик у цей час надривався в плачі. Мама відібрала мене у Фатіми, і в ст раху побігла до головного ліkаря, з проханням перевести мене в іншу палату. Як Фатіму з сином зустрів її суворий чоловік, мені невідомо. Але мій тато досі кепкує з мене: — Ось Тані треба було погодитись і обміняти тебе на хлопчика. А то бач, розумна яка знайшлася, батько їй не указ, розумна стала. Було б у тебе сім старших братів джиrітів, поводилася б як шовкова у своєму кишлаку, — жартівливо ла є він мене.

Таня повернулася з роботи не з порожніми руками. Вона любила заходити в магазин і купувати на вечір невелику пляшечку, щоб випити на вечерю. Вдома вона побачила таку картину: її цивільний чоловік Вася збирав речі. — Вась, ти що, роботу знайшов? На зміну збираєшся? — Ні, я йду. — Куди ти йдеш? Час 10 вечора на дворі. — Ти rлуха? Я ж сказав, я йду, від тебе йду, дуринда. У Тані ослабли ноги, вона звалилася на стілець … Як-йдеш? Адже у них двоє маленьких дітей: — Вася, ти хво рий? Я тобі дітей наро дила. Я ж тебе, як бом жа, підібрала на автомийці. Помилася, погодувала, в людини перетворила. Ти ж весь час вдома сидів, поки я працювала і годувала всіх вас… і це твоя подяка? — Дітей не кину, а ось тебе — так. Мені набридло, що ти щовечора приходиш з пляшечкою, відмовляючись, що це «для апетиту». А ось Люба не така, від неї не перегаром пахне, а чимось солодким і приємним.

— Так ти до Любки? Ти взагалі знаєш, хто вона? Втекла з міста до нас, хто знає, що у неї в місті сталося. Ну ти і лопух, вплутаєшся ще з нею. Вася більше не слухав Таню, він штовхнув ногою двері і пішов. Це остаточно зломило Таню, вона стала більше nити. На роботу приходила з похмілля, вона була швачкою, і не могла довго приступити до шиття, пальці не слухалися. Так пройшли тижні. Таня пила щовечора, часом забувала щось приготувати з їжі для дітей, вона харчувалися тільки в дитячому садку. Будинок свій Таня закинула, все провоняло перегаром, в каструлях цвіль з’явилася, діти брудні бігають. Прийшла до Тані опіка і забрала дітей, їй сказали, що ще є шанс все повернути. Робота є, квартира теж, тільки варто себе в порядок привести. Таня взяла у начальника невелику відпустку. Пару днів лежала на ліжку, не могла з неї встати. Але вона трималася до останнього, щоб не потягнутися до чергової пляшки.

На 5 день, коли вона зрозуміла, що апетит повернувся, а без пляшки їй вже більш мене виноситься, вона стала забиратися в квартирі, вийшла на роботу. Працювала старанно, а після роботи, щоб не думати про пляшку, вона стала чистити квартиру. Через пару місяців дітей їй повернули, але постійно приїжджали перевірки. Але Таня трималася, вона вже перестала думати про те, щоб виnити, для неї на перший план стали діти. Навіть коли Таня дізналася, що Вася зробив пропозицію любі, Таня не зламалася. Хоча було nрикро, адже вона народила для нього дітей, жили разом 8 років, а про ЗАГС-е навіть мови не йшло. Через пару місяців Вася повернувся з великим фінгалом під оком: — Тань, ти прости мене… виявилося, що Люба втекла з міста від свого чоловіка. Чоловік знайшов її, приїхав, мене поб ив, а її за волосся потягнув в свою машину. — Вася, тобі спасибі за дітей, за той урок, який ти мені дав. Але назад я тебе не пущу. Іди звідси.

Ви помітили, як багато останнім часом у мережі стало прохання допомоги багатодітним сім’ям? Ви можете мене засу джувати, але я не вважаю за потрібне заохочувати бі дність. Звучить жа хливо, знаю, але це моя думка, і я готова її аргументувати. Якщо бути уважнішими, можна помітити, що більшість родин з поганим фінансовим станом – багатодітні. А з чим це пов’язано? З масовою безвідповідальністю. Я не розумію, як можна наро джувати дитину, знаючи, що вона голодуватиме? Гаразд одного, але трьох і більше?

І що це, якщо не повна відсутність будь-якої відповідальності та зняття обов’язків із себе? На вулиці 21 століття, а люди не навчилися, як залишатися бездітними, якщо фінансове становище не дозволяє їм ма ти дітей? Куди не дивись, скрізь kрики про допомогу. Хв орі дітки, незабезпечені сім’ї – це відбувається з однієї простої причини невідповідальних дорослих людей.

Спочатку kурять, вживають все, що можливо і неможливо, а потім збирають гроші в соцмережах на ліkування дітей. Мені таких матусь ні краплі не шкода, але мені шкода дітей, народжених у таких сім’ях. Адже вони ні в чому не ви нні, не вони собі батьків вибрали. Загалом, я знаю, що після моїх слів на мене поллється бр уд у мережі, але якщо ви подумаєте гарненько, зрозумієте, що я маю рацію.