Ігор із Наташею стали дружити ще у старших класах. Весь клас був упевнений, що вони одружаться. Що й сталося. Одружившись, молоді стали жити в орендованій квартирі. До них часто заходили однокласники. Гості поводилися тихо, ввічливо, але все одно велика кількість гостей не тішила господиню квартири, Ольгу Захарівну. Вона проживала в тому ж під’їзді, і постійно контролювала життя молодят. У лютому передбачалася зустріч випускників. Офіційна частина, звісно, відбувалася у школі. Але однокласники Ігоря та Наташі вирішили скинутися на неофіційну частину та посидіти в кафе.
Організацію посиденьок у кафе (збір коштів, замовлення столиків, меню) взяв він Ігор. Хлопці вже кілька годин веселилися в кафе, коли Ігор раптом послизнувся і впав. Нічого страաного не сталося, але дружина вирішила відвести чоловіка додому. – Ти nродовжуй веселитися, а Ігоря я nроводжу. Мені все одно вже час йти, – сказав Серьога Рєпін. За годину кафе закрилося, відвідувачів попросили звільнити приміщення. – Піднімемо чоловікові настрій? – запропонував Наталці Вовка Франчук, найкращий друг Ігоря, та продемонстрував непочату пляшку червоного сухого. – Давай, тільки проводимо інших, – відповіла Наталка. Ігор зрадів дружині та другу.
Він уже почав нудьгувати. Проговорили молоді люди мало не до ранку. Наступного дня, виносячи сміття, Ігор зіштовхнувся у під’їзді з господаркою квартири. – Здрастуйте, Ольга Захарівно, – весело привітався молодик. – Доброго дня, Ігорьку, – відповіла жінка, поглядаючи на нього з жа лем і співчуттям, – як справи? Все у вас у родині нормально? – Все добре, Ольго Захарівно! – відповів Ігор. – А я б, на вашому місці, молодий чоловік, не була б така впевнена. (K/MQ) – А детальніше можна? – Запитав Ігор. – Вчора вашу дружину, пізно ввечері проводжав чоловік. Вони разом зайшли до квартири. І ви знаєте, в руках у них була пляшка! – із загадковим виглядом сказала господиня. Ігор кинувся до квартири, зачинив двері і розреготався.
