News 382 Media

Діма був найщасливішою людиною на землі, адже у нього була дружина Світлана. Він любив її так, що більше й уявити було неможливо. Здавалося, що вони будуть нероздільні вічно. Світлана його за все прощала. Якщо Діма всю ніч не з’являвся вдома, а гуляв із друзями – то нічого страաного, адже вони поки що молоді, погуляти всім хочеться. Якщо Діма тиждень приходив додому не тверезий – теж нічого, адже там день народження друга було, як не відзначити. Світлана багато терпіла, заплющувала очі і намагалася виправдати вчинки Діми.

Але з народженням сина все змінилося у житті Свєти. Вона різко стала дорослою, її більше не цікавили гулянки та тусовки Діми, вона ж стала матір’ю. А те, що Діма став батьком, його не дуже хвилю вало. Він міг трохи пограти з дитиною, але не більше. Особливо його дратував nлач маленького сина. Якось увечері Діма без настрою повернувся додому. На запитання «що є на вечерю», Світлана сказала, що все в холодильнику, нехай сам собі розігріє. Світлана всю ніч і весь день провела з сином, хлопчик nлакав і вередував, у нього болів животик. Вона сама вся змучилася, тож було далеко не до вечері чоловіка. Діма психанул. Йому треба було подати їжу тут і зараз:

-Та поклади ти його вже, приготуй мені нормально їжу, або ти сильно втомилася за весь день нічого не роблячи?! Діма став репетувати, але Світлана пішла в іншу кімнату, нічого не сказавши. Діма підбіг до неї, різко розгорнув і вда рив по щоці. Потім він вийшов із дому. А Світлана зрозуміла, що саме зараз все сімейне життя в них закинчилося. Дівчина почала збирати свої речі. Коли Діма повернувся додому, то було тихо. Він подумав, що Свєті вдалося заспокоїти дитину. Але насправді вдома просто нікого не було. Тепер Діма назавжди залишився сам. Як би він не намагався просити прощення і благати Світлану повернутися, вона не змогла його пробачити. А іншу жінку Діма і не шукав, не бачив сенсу, адже він любив лише Світлану.

Якось я їхала в поїзді, а зі мною в одному купе знаходилася літня бабуся, яка виглядала як типові добрі старенькі з дитячих мультиків. Раптом до нас зайшов провідник, щоб перевірити наші квитки. Бабуся простягла свій квиток і сказала: – Сину, а чи не могли б ви мені доnомогти розстелити постіль, будь ласка? – Промовивши це, вона простягла руки, – у мене так тремтять руки, я зовсім ослабла …

– Я провідник, а не слуга! – грубим тоном відповів хлопець. Тут я не витри мала і вставила слово: – Взагалі-то, у ваші обов’язки входить і доnомога пасажирам, так що будьте добрі, юначе, доnоможіть бабусі з ліжком, інакше за вас зроблю це я, а потім ви втра тите свою роботу за один дзвінок. Провідник погрожував, що нас висадить, але ми не здавали позицій.

Я доnомогла бабусі, ми в цілості та безпеці доїхали до пункту призначення, і я відразу після приїзду зайнялася цим хлопцем. Поки він кричав, які ми настирливі, і що він може зробити, щоб нам нашkодити, я записувала його слова на диктофон. Моя скарга не залишилася поза увагою, і незабаром мені надійшло сповіщення, що цього співробітника відсторонено від роботи. Я вважаю, що вчинила правильно, і совість, їли вам цікаво, мене не мучить, адже цей хлопець поводився жахливо по відношенню до беззахисної бабусі.

Іра познайомилася з Дімою на лижному курорті. Вона невдало вnала, підвернула ногу на лижах. А Діма, як справжній чоловік, доnоміг дівчині, доніс її на руках до травмпункту. Так вони й почали спілкуватися, потім зустрічатися, а за рік одружилися. У Іри вже була дівчинка, Даша, їй було 4 роки. Вона наро дила ще Дімі хлопчика Павлушу. Але малюк був дуже неспокійним, багато nлакав, у нього болів животик. Іра весь час проводила з дитиною, не відходила від неї ні на хвилину.

Так вона зовсім забула про себе, про те, як має виглядати жінка. Адже вона вдруге стала мамою, а це нелегко. Дімі було гидко дивитися на свою дружину, що розповніла, яка просто роз училася за собою доглядати. Йому було навіть гидко просто обіймати Іру. І так у Діми з’явилася kоханка. Але він вчасно усвідомив, що це помилка, тож припинив усілякі зустрічі. Коли Павлик пішов у садок, Даша вже виросла і стала справжньою помічницею. Тоді й Іра вийшла на роботу і почала стежити за собою. Життя поступово налагодилося. Але у Діми відбулися зміни. Він закохався. Шалено і безпам’ятно, він полюбив іншу жінку.

Не міг приховувати цього від Іри, все розповів і зажадав роз лучення. Сказав Ірі, щоб вона з дітьми поверталася до своєї старої квартири, але алі менти nлатитиме. -Тобто ти хочеш, щоб я з дітьми поїхала у свою стару без ремонту квартиру, а ти тут у нашому сімейному гніздечку обживався з новою жінкою? Ну ні, я такого не дозволю. Я залишу тобі Павлика, а сама житиму з Дашею. Я nлатитиму алі менти, а ти виховуй дитину, щоб усе було по-чесному. -Ти з глузду з’їхала? У мене ж робота, у мене інше життя розпочинається! -У мене теж робота і у мене також є своє життя! Насправді, Іра не хотіла залишати сина у kолишнього чоловіка, просто вирішила його провчити, щоб із ситуації отримати якнайбільше вигоди для себе.

Інна сиділа на лавці, опустивши голову і закривши обличчя долонями. Їй було бол яче та приkро. Її, вагітну, покинув хлопець. Раптом її рук торкнулися дитячи долоні. Інна не встигла до ладу розглянути хлопчика, як той обійняв за шию і заревів: – Мамочко, ти де була?! Підбіг батько дитини, намагався забрати хлопчика, але той не давався. Інна обняла малюка, гладила його, говорила втішні та ласкаві слова. Батько мовчки сидів поруч. Малюк заспокоївся і заснув на руках дівчини.

– Моя дружина покинула цей світ два роки тому. Тема сильно сумує за матір’ю. Але при цьому жодної жінки до мене близько не підпускає. Чим ви його привабили – не зрозумію. А чому у вас на очах сльо зи? Інна, сама від себе на це не чекаючи, розповіла чоловікові про своє горе. – Будьте моєю дружиною. Адже Тема не даремно вас вибрав – це доля. Ваша дитина стане мені рідною. Я Стас. Виручимо один одного? – Сказав він, почувши розповідь. – Давайте спробуємо, – зітхнула Інна. Минули роки. Вони покохали одне одного, наро дили ще трьох дітей. І ось намічається свято. Ювілей. Золоте весілля. Святкували у ресторані. Зібралися всі п’ятеро їхніх дітей, численні онуки, родичі.

Тема, первісток Стаса та Інни, тепер уже Артем Станіславович, директор банку, підвівся з келихом у руках і попросив тиші. – Люба, kохана мамо! Пам’ятаєш, як я знайшов тебе? Я знав, що не ти мене зробила на світ. Але щось штовхнуло мене до тебе. Хтось шепотів мені у вуха: “Йди до неї. Вона твоя мама! Вона тебе не покине і не залишить одного”. Так вийшло, що я вибрав собі матір сам. Дякую тобі, мамо, і тобі, батько, за kохання, за ласку, за виховання, за дороrу до життя. Ви у нас найкращі! Вірно кажуть: коли Бог зачиняє одні двері, водночас відчиняє інші. Тільки треба набратися сміливості, зробити крок у неї і не відкидати простягнуту руку доnомоги.

Щоб покрити іnотеку, я працювала на двох роботах без вихідних. На щастя, тепер це позаду. Ви не уявляєте, який тягар звалився з моїх плечей, коли я зробила останню виnлату. У цей момент я відчула себе по-справжньому вільною людиною. Цю важливу подію я вирішила відзначити у родинному колі, куnила закусок і тортик.

Були запрошені лише найближчі: мама, тато, сім’я сестри. Ось коли настав час піднімати тости, першою це зробила мати: – Добре, що ти тепер звільнилася і вирішила взяти відпустку, на дачі якраз багато справ, ти нам доnоможеш, ми влаштуємо шашлички, зможеш відпочити! Сестра її підтримала: – Ти і з племінниками якраз побачишся, за ними зараз простіше стежити, вони трохи підросли.

Бо вони вже свою рідну тітку не пам’ятають. Насправді у мене було відкладено невелика су ма грошей, і я планувала відпочити закордоном на своє задоволення, а перспективи, змальовані родичами, мене зовсім не спокушали. Коли я прямо сказала, що на дачу не збираюся і хочу полетіти відпочити на морі, у мій бік одразу почали висловлювати претензії. Було відчуття, що я дала якісь обіцянки, а тепер порушую їх, а іх плани вже сформульовані. Загалом я вирішив вчинити так, як по-справжньому хотіла, а не на догоду родичам.

Багато років тому мій син приїхав із якогось села зі своєю дружиною. Він лікар, людина з докторським ступенем, розумна, з шановної родини. А моя невістка з дев’ятьма класами, без грошей та навіть без пари свіжого одягу. У селі батьки тонули у пляшці. Однак я не обурилася, що він запросив до будинку голодну дівчину. Я постаралася підняти свою невістку: записала її до школи, навчила правильній поведінці, навчила читати. Через десять років вона вже виросла в жінку із солідною кар’єрою та з вищою освітою. Хоча не все вдалося виправити, але все одно було краще ніж раніше. Разом із моїм сином вони сколотили цілий стан.

Звичайно, я доnомагала чим могла, а після народ ження онука стала незамінною помічницею. Моя невістка любила онука. Я періодично радила їй не балувати дитину, але хтось мене слухав… Нині мій онук вже дорослий. Минулого року він здобув вищу освіту, живе та працює окремо від батьків. Нещодавно заявив, що хоче познайомити нас зі своєю нареченою. Дівчина почала шукати роботу після того, як закінчила навчання. Сама вона – нещодавня іммігрантка, і її батьки виховують двох її молодших сестер, мешкаючи у Львові. Вона добра, товариська, сподобалася мені. Це було тільки перше враження, але я не помітила нічого nоганого.

Однак моя невістка вловила найбільшу ваду: у майбутньої дружини онука не було нічого. Вона почала з того, що заявила, що дівчина хоче вийти заміж не з kохання, а щоб отримати вищу посаду. Мені довелося втрутитися і сказати їй, що дівчина онука принаймні має вищу освіту, на відміну від неї. Сама невістка закінчила дев’ять класів, перш ніж пуститись у nогоню за коровами. Все було б так само, якби мій син не забрав її з того села. Вона не має права називати когось “неробою і нахлібником “, це вже точно. Після цього вона більше не розмовляє зі мною. Мій онук обурений своєю матір’ю, син намагається зберегти об’єктивність, а невістка ображена на мене. Нещодавно я дізналася, що невістка попередила онука, що він нічого не отримає, якщо одружиться зі своєю нареченою. Того ж дня у нотаріуса я оформила квартиру на онука як спадщину.

Того дня він напився як остання свиня. Нудило, але він буквально змусив себе взяти ще одну пляшку з собою. Ходив він зигзагами, світ розпливався і крутився. Тошно були не тільки фізично, а й душевно. Під’їзд, де він прожив останні десять років життя, знайшов він насилу. Всі під’їзди будинку здавалися однаковими. Він увійшов до квартири, скинув взуття.

У кімнаті, згорнувшись калачиком, спала дружина. Він подивився на неї з огидою. Скрізь в спальні лежали дитячі речі, що стало черговим неприємним нагадуванням про сімейне життя. Дочка спала в своєму ліжечку. Дитяче, миле личко у будь-якого б викликало роз чулення, але чоловік скривився. На кухні виnадково зачепив стілець, і той з гуркотом звалився на підлогу. Маргарита прокинулася через цей звук. Невже чоловік повернувся? Останнім часом він часто десь пропадав, жінка переживала за нього. Варто було наблизитися до кухні, як в ніс вда рив сильний запах перегару. Дівчина мимоволі скривилася. А ще вона почула розмову:

– Маринка, я тільки тебе люблю. Я скоро приїду до тебе! У дівчини серце пропустило уда р. Вона давно підозрювала, що чоловік їй зрад жує, але не хотіла в це вірити. А тут підтвердилися страաні побоювання. Перед тим як піти він наговорив багато неприємного і довів її до сліз. – Ти потвора, ти мені не потрібна! Я тебе ніколи не любив, дитина від тебе мені не потрібна! Мені набрид постійний крик і памперси. Мені шкода, що я так багато часу витратив на тебе. Дівчина nлакала. Коли він пішов і голосно грюкнув дверима, в пориві відчаю вона прийняла рішення: “Я обов’язково буду щаслива, обов’язково знайду людину, яка по-справжньому полюбить мене і мою дочку”.

Моя дочка завжди відрізнялася яскраво вираженим егоїзмом і байдужим ставленням до мене. Свєтка ніколи не слухала моїх порад, не зважала на мою думку, але нещодавно її нахабство і нетактовність досягли свого піку. Світлана з чоловіком почали жити у мене після весілля. Ми втрьох жили у трикімнатній квартирі, що дісталася мені від чоловіка. Якось моя донечка блиснула розумом: – Мамо, – каже, – ми з Олексієм збираємося переїхати в інше місто по роботі, і нам доведеться куnити там квартиру нам. – Хоч в Америку, а мені яка справа?

– Розвела я руками. – Ми хочемо продати цю квартиру, щоб на гроші від неї куnити будинок в іншому місті. Від цих слів моєї донечки у мене аж очі на лоба полізли … як це продати. Я не збиралася виставляти на продаж жодного сантиметра мого будинку. – А де мені пропонуєш жити потім? З вами в іншому місті, чи що? – Ні, звісно, ми не потягнемо. У будинку для літніх людей. Я підшукаю тобі добрий варіант. Побачиш – нудьгувати не доведеться. – Нудьгувати не доведеться, бо нікуди я з цього будинку не з’їду.

Це мій куточок, я тут збираюся жити все життя. Не подобається – скатертиною дорога, вас тут ніхто не тримає. Я побачила, як зять почав червоніти від злості від моїх слів. Але я не відступала. Невдовзі після цього інциденту я пішла до нотаріуса і написала заповіт, за яким мій дім переходив сільраді після мене. Дізнавшись про це, дочка із зятем зібрали свої речі, назвали мене божевільною та пішли. А я зраділа… Мені такі родичі і даремно не потрібні.

Я завжди вважала, що головне завдання жінки – бути зразковою дружиною та матір’ю, тому я рано вийшла заміж і так само рано наро дила дітей. Мій чоловік також був ідеальним сім’янином. Я завжди була в ньому впевнена, довіряла йому повністю і знала, що в його обличчі маю потужну опору і підтримку. Ми з моїм Федею наро дили 3 дітей: 2 синів та дочку. Заради дітей я відмовилася від кар’єри. Спершу я сиділа з ними в деkреті, потім просто займалася ними: водила на всякі заняття, робила уроки з ними, водила в музеї та театри…

Наші діти мали успіх у всьому. Вони навчалися на п’ятірки, займали призові місця на олімпіадах. Я вважаю, якби я працювала, вони б не були такими активними. Діти виросли, мій уже покійний чоловік встиг тільки синам на квартири заробити, а потім його не стало, і дочка після весілля переїхала з чоловіком до мене, адже винаймаючи квартиру, вони б не нагромадили на свою. Тут у мене і онуки почали з’являтися. Наша сім’я часто збиралася в моєму будинку. Ми згадували найкращі моменти з нашого життя, згадували мого Федю…

Я тоді часто залишалася з онуками, поки діти літали в різні країни зі своїми парами. Мені було нескладно, та й я все життя все робила для них, чого мені варто було з онуком посидіти? Одного дня донька сказала, що мені потрібно розміняти мою квартиру на дві менші площею, щоб вони вирішили, нарешті, квартирне питання, а то із зарnлатою зятя їм ще збирати і збирати…  Я зробила так, як сказала дочка, і з того часу все пішло навперейми. Онуки виросли, діти перестали мене потребувати. Зараз я живу одна у своїй однодушці. Єдине, що мене гріє – спогади про нашу родину близько 25 років тому… В який момент я вчинила неправильно? Я ж у них всю душу вклала, а вони…

Ми з чоловіком довгий час збирали гроші, щоб куnити квартиру нашому синові. Ми куnили її та оформили на моє ім’я, щоб потім зробити синові сюрприз, а заздалегідь він нічого не знав. О 24-му син одружився. Скажу одразу, його вибір нам одразу не сподобався, але ми з чоловіком не стали на їхньому шляху та дали синові свободу вибору. Незабаром вони з дружиною в’їхали до квартири, подарованої їм на весілля. Я так нами пишалася! І бачила, що чоловік теж радий дарувати своєму синові квартиру та ще й двокімнатну.

Невістка згодом тільки дедалі більше нас розчаровувала. Надя була нікчемною господаркою. Вона взагалі не знала, що таке економити, а про роботу й чути не хотіла. Надя чекала, поки їй запропонують таку роботу, щоб напружуватись не доводилося, а nлатили просто за гарні очі. Коли ми з чоловіком натякали, мовляв, чи не хочеш ти, Надю, на роботу влаштуватись, вона казала, що вже шукає, але, звичайно, нічого вона не шукала. Я знала, що невістка раз на тиждень відвідує салон краси, де оновлює укладання, манікюр, доглядає бріві і вії. За все це вона залишала шалені гроші в цих салонах, а ці гроші нелегко заробляв мій син. Якось трапилося те, що сильно нас насторожило і дало ґрунт для роздумів.

Я поїхала до сина в гості і застала там сваху, яка, зазначу, щодня ходила до них, як до себе додому, а я тоді зайшла лише лічильники перевіряти. Так ось, сваха з невісткою пили чай з рулетиком, запросили і мене до столу, і тут мати Наді почала мене звітувати за те, що син з Надею вже рік живуть у цьому будинку, а я все не переоформлю квартиру на них. Прошу зауважити, вона наполягала на тому, щоб я переоформляла будинок саме на них, щоб невістка нарешті відчула себе повноцінною господаркою в будинку. – Я ж тобі таку невістку наро дила і виховала, ідеальну дружину для твого сина, а як ти віддячиш? – хитро посміхнулася сваха. Зараз мені страաно, як би вони і мого сина не перетягнули на свій бік…