Home Blog Page 608

Юлія вмовила чоловіка дати її сестрі з чоловіком притулок на кілька днів, бо в них йшов ремонт. І ось яку подяку вони отримали наприкінці.

Юлія готувала вечерю, коли раптом увірвалася її зведена сестра, Рита, і повідомила, що вона та її чоловік, Толік, залишаться у Юлії на три дні у зв’язку з ремонтом у їхньому будинку. Знаючи, що її чоловік Андрій не виносить зухвалості Рити, Юля з нетерпінням чекала на його реакцію. Коли приїхав Андрій, вона благала його потерпіти присутність Рити з поваги до її батька, який багато допомагав матері Юлії. Андрій неохоче погодився, але сказав, що не збирається особливо з нею контактувати.

 

Як і очікувалося, Рита і Толік виявилися найжахливішими гостями; вони привласнили телевізор, проводили нескінченний час у ванній, залишали немитий посуд і були дуже галасливими ночами. Через п’ять днів, коли Рита та Толік нарешті пішли, Юля та Андрій змогли спокійно зітхнути. Проте Рита незабаром знову зателефонувала, щоб повідомити, що підрядники, які працювали над її квартирою, приїдуть до Юлії, щоб оцінити її квартиру, сказати, чи потрібен ремонт. Вся вражена та розгублена, Юлія спробувала заперечити, але Рита наполягла, заявивши, що надасть матеріали безкоштовно, адже у них багато їх залишилося.

 

Побачивши гарні фотографії інтер’єру, які надіслала Рита, Юлія зайнялася цією ідеєю. Андрій з небажанням погодився на ремонт, який загалом вийшов гарним, а щодо матеріалів Рита з чоловіком і справді дуже допомогли. Потім Рита запросила їх відсвяткувати кінець ремонту у кафе. Там вона подарувала Юлії коробку, пожартувавши, що це подарунок на новосілля, але потім з’ясувалося, що насправді це був подарунок на подяку за те, що вона їх прийняла і жодного погано слова за їхню поведінку не сказала. Усі вийшли з кафе у гарному настрої, вдячні за несподіваний поворот подій. З того часу Юлія зрозуміла, що якою б неохайною не була Рита, вона була доброю сестрою та добродушною людиною.

Дівчині три місяці не видавали заробітню платню і вона була вимушена так вчинити. Тепер всі колеги її поважають

Я тоді погодилася працювати замість свого колеги. Його обов’язки всі перейшли мені, крім моєї основної роботи. Про підвищення у зарnлаті я давно мріяла, бос сказав, що все буде. То був новий начальник, він ще нікого не знав із нашого колективу. Вибрали мене, бо робота вимагала спеціалізованого працівника, ніхто, крім мене, не зміг би працювати. Я пропрацювала три місяці, про зарnлатню не питала, начальник мовчав. Я не витримала і спитала. -Поки що немає можливості тобі дати зарnлату. -Відповів мені бос. -А коли буде? – Коли будуть rроші.

 

І тут мій терпець увірвався, я теж була не в настрої, як і мій начальник, але минуло три місяці, це не норма залишати працівника без зарnлати на такий великий термін. -Ну Тоді і звіту не буде. Поки не дасте мені зарnлати, звіт не побачите. -Де я зараз візьму вам rроші? Ви з глузду з’їхали? – відповів мені тоді начальник. До речі, через те, що на початку я не поцікавилася про розмір заробітної плати за нові мої обов’язки, я не знала, скільки я отримаю через три місяці. -Скільки ви мені дасте? -Знайшла час питати, я тільки вийшов від Андрія Івановича. Мені зараз не до цього. У мене зараз проблеми. Я дістала вихідники документів, з чим я працювала, і вивалила їх усі на робочий стіл начальника.

 

-Проблеми у вас почнуться, якщо я звільнюся з цієї роботи. І вам доведеться самим із цим працювати. Тут, крім мене, ніхто не впорається. Я зачинила двері в кабінеті, завжди мріяла так зробити. Було, звісно, страաно, ніхто ще так із ним не розмовляв. Співробітника він уже знайшов наступного дня, це була моя подруга та колега за сумісництвом. За доnомогою до мене, на наказ шефа, вона звертатися не могла. А ось мої обов’язки стали перевірятися відразу ж, причіпка за причіпкою. Я не витримала і написала заяву про звільнення. До того ж я мала дві пропозиції з інших місць. Я могла спокійно піти, що я, в принципі, і зробила. Через три дні начальник дзвонив мені і пропонував немислиму зарnлату, щоб я повернулася. Але принцип є принципом. Потрібно спочатку нормально ставитися до моєї праці.

Батьки з обох боків доnомогли нам збудувати будинок своєї мрії. Але несподіване питання племінника мого чоловіка порушило мир у нашій родині.

Після весілля ми з чоловіком працювали та жили у місті, в однокімнатній квартирі, подарованій моїми батьками. Коли народилася наша дитина, донька, ми задумалися про переїзд у найкраще місце, наприклад – до наших родичів на морі. Спочатку мій чоловік вирушив сам, щоб оцінити ситуацію. Отримавши їхню згоду на переїзд, ми зібрали речі та вирушили у подорож. Вони запропонували нам літню веранду, доки жили в основному будинку з іншими дітьми. Мій чоловік майже одразу знайшов роботу водія вантажівки.

 

Якось мій чоловік розповів, що дізнався у місцевій адміністрації про наявність ділянки землі під будівництво будинку. Ділянка знаходилася неподалік будинку моїх свекрів. Ми купили її і, незважаючи на допомогу батьків по обидва боки, будівництво йшло повільно. Несподіваним відкриттям стали слова племінника мого чоловіка, який безневинно запитав, чи не будуємо ми будинок для них, щоб вони переїхали до нього зі своєї міської квартири. Це викликало у нас питання – і розпочався конфлікт.

 

Будівництво будинку було завершено, ми переїхали та оселилися. Проте напруженість посилилася, коли свекруха запропонувала моєму чоловікові написати заповіт, побоюючись, що його небезпечна робота може поставити під загрозу те, що будинок залишиться у власності у мене та доньки. Ігноруючи внесок моїх батьків і мене у будівництво будинку, свекруха наполягала на тому, що будинок має залишитися у їхній родині. Я була здивована, адже у них вже була значна власність, а у рідної доньки – зручна двокімнатна квартира в місті. Ми переїхали, але назвати наше життя спокійним не повернеться язик.

Зінаїда постійно доnомагала своїй онуці після роз лучення її батьків. Але невдовзі вона зрозуміла, що онука лише крутила нею довкола пальців.

Сильно схвильована Тамара оголосила своїй бабусі, Зінаїді Іванівні, що знайшла покупця на дачу літньої жінки. Зінаїда була приголомшена, бо не збиралася продавати свій заміський будинок. Тамара, вважаючи бабусю занадто старою, щоб мати потребу у дачі, запропонувала їй відпочити в санаторії або в якомусь будинку відпочинку. Зінаїда лютувала від припущення внучки. Протягом багатьох років вона економила і обходила гострі кути, щоб допомогти Тамарі матеріально, компенсуючи зневагу сина Ігоря.

 

Ігор розлучився з матір’ю Тамари п’ять років тому, що викликало напруженість і зрештою відчуження між ним та дочкою. Незважаючи на те, що він не відвідував свою дочку особисто, зате регулярно виплачував аліменти. Однак Тамара почала сприймати допомогу бабусі як обов’язок, що й призвело до її недавньої вимоги. Тамара хотіла отримати гроші від продажу дачі, щоб купити машину для поїздок до університету. Зінаїда Іванівна, якій свіже сільське повітря було необхідне для здоров’я, люб’язно відмовилася. Дівчина засмутилася і вже нахабно вимагала від родичів продати дачу після смерті бабусі, сподіваючись використати гроші до того, як вони перейдуть до її батька.

 

Зінаїда Іванівна була глибоко розчарована різкими словами Тамари та явною зневагою до їхніх сімейних відносин. У відповідь вона відмовилася продати дачу або заповідати їй, порадивши дівчині примиритися з батьком. Вражена непокорою бабусі, Тамара спробувала вибачитись, але Зінаїда Іванівна була надто скривджена, щоб пробачити. Вона заявила, що з цього дня припинить фінансову підтримку Тамари та подбає про те, щоб онука не отримала жодної копійки від її спадщини. Внаслідок цього інциденту Тамара була дуже засмучена, а її майбутнє фінансове забезпечення було під питанням. Її мати звинуватила Зінаїду в несправедливому відношенні, а Ігор висловив жаль, що його дочка копіює поведінку матері. Незважаючи на свій смуток, Зінаїда відчула полегшення, знаючи, що їй більше не потрібно економити для Тамари – і вона може дозволити собі відпочинок у санаторії.

Кондукторка Таня щопонеділка помічала Ігоря на автобусній зупинці. Якось вона вирішила з’ясувати, на кого він чекає, і в результаті змінила його життя.

Щопонеділка Ігор, худий 38- річний чоловік, віддано стояв на порожній автобусній зупинці у місті, борючись із сильним вітром, від якого на очі наверталися сльози. Ігор чекав на Олену, яка мала повернутися до нього три тижні тому. Двічі на день приходив автобус із далекого села, куди поїхала Олена… В один із понеділків під’їхав автобус, у якому сиділа рожевощока кондукторка на ім’я Таня. Помітивши постійну присутність Ігоря, вона підійшла до нього, завела легку розмову і дізналася, що він чекає на Олену.

 

Здивована нескінченною тугою Ігоря, Таня запропонувала йому самому поїхати до Олени, хоча він уже двічі намагався це зробити – але безрезультатно. Протягом наступних тижнів Ігор продовжував свій меланхолійний спосіб життя, смирно стоячи на автобусній зупинці, сподіваючись на приїзд Олени. Щоразу автобус прибував, Таня говорила втішні слова і знову лишала його одного. В один із понеділків, коли знову полив дощ, Ігор вирішив більше не ходити на зупинку втративши надію на те, що Олена колись повернеться. Однак, коли під’їхав автобус, його чомусь потягло до нього: він не мав сили опиратися можливості повернення Олени.

 

На цей раз Таня вистрибнула з автобуса, широко розкинувши руки, щоб обійняти Ігоря. Крізь сльози вона повідомила йому несамовиту новину – Олени більше немає. Вона загинула в аварії, коли намагалася повернутись до Ігоря… Розбитий, Ігор впав у ступор, не в змозі перетравити цю новину. Кілька днів він залишався один і не реагував на те, що відбувалося, поки Таня не відвідала його, змусивши вийти зі стану горя і повернутися до звичного життя. За допомогою Тані Ігор почав розуміти, наскільки важливо мати людину, яка піклується про тебе і вкладає в тебе свій час. Він почав розуміти глибину співчуття Тані – жертви, на які вона пішла заради нього, і те, як вона повернула його до життя. Відчуваючи знову здобуту подяку та прихильність до Тані, він знову опинився на автобусній зупинці в понеділок вранці. Коли автобус під’їхав, Ігор глибоко зітхнув та з усмішкою на обличчі попросив Таню вийти за нього заміж…

Одного разу я зайшла додому в той момент, коли сестра казала моєму чоловікові: «Вадим, чим я rірше Наді? Чому з нею ти спиш, а зі мною відмовляєшся?»

З самого дитинства Лізу батьки надто балували. Вона була молодшою, довгоочікуваною дитиною, тому їй все дозволяли. Я старше Лізи на сім років, батьки мене виховували зовсім по-іншому. У мене були обов’язки по дому, мене лая ли за поrані оцінки. А Ліза ніколи нічого не робила, але отримувала все, що хотіла. Вона поrано вчилася в школі, відрізнялася вітряним характером і егоїстичністю. Ви думаєте вона цінувала те, що батьки для неї робили? Ні, вона вимагала з часом тільки більше. Якщо хтось смів їй в чомусь відмовити, це провокувало істериkи і сль ози. Після школи я переїхала в столицю і вступила до університету. Після цього з сім’єю спілкувалася на відстані. Мені було так просто спокійніше. Після університету я знайшла хорошу роботу, там же познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Після року стосунків ми офіційно зареєстрували шлюб, а потім взяли квартиру в іпотеку. Тут настав і час Лізи поступати в університет.

 

Вона вирішила не відставати від мене і вибрала столичний ВУЗ. На відміну від мене вона не вступила на бюджет, тому батькам довелося платити. Жити в гуртожитку Ліза не збиралася, не царська це справа, тому попросилася до мене. Я не дуже була цій затії рада, але все-таки погодилася. Не чужа ж все-таки людина. Але з самого початку все пішло не так. Ліза не звикла робити що-небудь по дому, тому навіть посуд за собою не мила. Я стала нянькою для вісімнадцятирічної кобилиці. Не кажу вже про те, що харчувалася вона повністю за наш рахунок. Вона не просто не прибирала за собою, але і спеціально розкидала речі. Але це все дрібниці в порівнянні з тим, що сталося далі. Я стала помічати, що Ліза надто люб’язна з моїм чоловіком. Спочатку мені здавалося, що це моя параноя.

 

Але одного разу я зайшла в будинок і відразу почула голос сестри: -Вадиме, чим я гірше Наді? Чому з нею ти спиш, а зі мною відмовляєшся? Я ж гарніше! — в голосі лунали істеричні нотки. Це було настільки несподівано, що я просто стояла і не могла поворухнутися. Інформація по-трохи доходила до мене. Я просто не вірила своїм вухам. А потім я взяла перше, що попалося під руку, а це виявилася парасолька, і пішла розбиратися. А у вітальні Ліза в червоній білизні без будь-якого іншого одягу намагається чіплятися до мого чоловіка. Я на емоціях шльопнула її пару раз парасолькою, а потім так само у цій білизні виrнала з квартири. Не знаю, що було далі. Батьки мені зателефонували з претензіями, але я не відчуваю за собою провини. Я її прийняла в своєму будинку, терпіла її свинство, а вона вирішила у мене увести чоловіка!

Анастасія вирішила, що Оксана не підходить їхній родині та придумала підступний план. У день весілля вона нібито розкрила всю брехню невістки.

Анастасія Степанівна не схвалювала любов свого сина Ігоря до Оксани, дівчини з небагатої родини. Вважаючи, що Оксана не відповідає їхній родині, жінка вирішила зіпсувати ці стосунки. Ігор був вражений чарівністю та красою Оксани, але його мати думала, що це просто тимчасова інтрижка. Анастасія, зневірившись розлучити їх, розробила план. У день весілля вона подарувала Ігорю конверт із надрукованими фрагментами підробленого листування, стверджуючи, що там є докази того, що Оксана використала його для отримання грошей.

 

Ігор не вірив своїм очам… весілля було скасовано. Анастасія зловтішалася з приводу своєї перемоги в тому, що Оксана більше не буде частиною їхнього життя, не думаючи про те, що вона своїми руками зруйнувала щастя рідного сина. Через сім місяців Анастасія помітила Оксану в ювелірному магазині, що розглядає дорогі сережки, стоячи поряд із чоловіком у віці. Поспішивши з висновками, Анастасія подумала, що Оксана завела собі багатого старенького залицяльника.

 

Коли вона знову зустрілися, чоловік з Оксаною, який виглядав досить багатим, виявився її батьком. Анастасія була приголомшена. Вона не спромоглася дізнатися про сім’ю Оксани і припустила, що вони були бідними фермерами. Батько Оксани, Віталій, суворо попередив Анастасію, щоб вона трималася подалі від його дочки. Пізніше Оксана відвідала могилу матері та поділилася своєю радістю з приводу майбутнього весілля з чоловіком на ім’я Андрій. Вона відчувала, що дух матері захищає її. Тим часом Анастасії довелося боротися із наслідками своїх дій, оскільки її низькі вчинки остаточно зіпсували її стосунки із сином.

На власному весіллі Оксана затаїла подих, коли Марія, її колега, увійшла до зали. Інтуїція казала їй, що зараз станеться щось недобре.

На жвавому весіллі Оксана, наречена, була вражена, побачивши, як Марія, її колега, входить до зали. Оксана сподівалася уникнути присутності Марії та, побачивши її, запанікувала. Свято продовжилося традиційним киданням букета, який спіймала Марія на загальний подив. Коли її попросили сказати щось з цього приводу, Марія підійшла до мікрофона, змусивши Оксану понервуватись з приводу того, що її таємницю може бути розкрито. Передісторія Оксани спричиняє складне особисте життя.

 

У дитинстві вона врятувала хлопчика Миколу, який обіцяв з нею одружитися. Врешті-решт вони одружилися, коли Оксана завагітніла, але через невірність Миколи вона пішла від нього. Оксана, тепер мати-одиначка, шукала новий старт у місті, де її тітка допомогла їй знайти роботу секретаркою у компанії Олега. Проте вона вирішила не говорити нікому про своє минуле життя та розпочати нове життя, доки її доньку виховували родичі. Повернемося до весілля:

 

Марія почала говорити, але її перебив Олег, новоспечений чоловік та начальник Оксани. Олег освідчився Оксані у коханні та визнав їхню дочку, Олю, про яку Оксана йому ні слова не говорила. Оксана була вражена, побачивши Олю з бабусею, її мамою, що увійшла до зали. Сім’я відзначила окрім весілля ще й радісне возз’єднання. Марія замість того, щоб викликати сварку, подарувала парі подарунок від колег і передала найкращі побажання. Оксана з полегшенням та вдячністю обійняла Марію. Олег увесь цей час знав про минуле Оксани та обрав любити її беззастережно.

Після зникнення Ігоря, Галя була розбита і думала, що більше ніколи не буде щасливою, як раптом Ігор знову з’явився і заявив несподіване!

У Галі зростало все більше невдоволення поступливим характером і непоказною роботою свого нареченого, Василя. Її подруга Оля вмовляла її розлучитися з ним. Хоча Галя вагалася через свій вік і бажання вийти заміж, вона не була щаслива поряд із Василем. Якось, коли Василь був у неї вдома, Галя заговорила з ним про їхнє майбутнє. Василь був ухильним, вказавши, що їм не слід так швидко одружуватися, тим більше, що вони не хочуть дітей найближчим часом.

 

Справа в тому, що Галя хотіла дітей, але Василь зволікав, натякаючи на її вік. Почуваючись скривдженою та розчарованою, Галя попросила Василя піти і не повертатися до неї. У пошуках розради Галя відвідала мати у селі. Мати познайомила її з Ігорем, високим, мускулистим чоловіком, який щойно переїхав до сусіднього будинку. Галя була вражена його манерами та харизмою. Починаючи з хвилини їхнього знайомства, вони проводили весь свій час разом, і тоді поруч з ними летіли іскри.

 

Одного разу Ігор раптово зник. Галя дізналася, що він повернувся до свого рідного міста… але ж він навіть не попрощався з Галею… З відчаєм, Галя зрозуміла, що нікому, крім Василя, вона не потрібна… Коли наступного дня вона вже збиралася впустити Василя у своє життя, з’явився Ігор, зізнавшись у любові до Галі і пояснивши, що повернувся на колишнє місце лише за своїми речами. Галя, переповнена радістю, вже остаточно забула про свого колишнього нареченого та з головою пішла у нові стосунки з Ігорем. Незабаром вони одружилися та народили двох дітей, здійснивши мрію Галі. Ігор, університетський викладач інформатики, був усім, на що вона сподівалася, і мав усе, чого вона шукала у своєму партнері.

Дівчина наро дила у 17 років, а хлопець зник, батьки пригрозилися віддати дитину до дитбудинkу. Але життя будувало свої плани..

Чоловік допоміг винести коляску, а сам побіг на роботу. Ми із синочком Максимом пішли гуляти парк. На подив у парку нікого не було, тільки дівчина гуляла з однорічною дитиною. Мабуть він тільки ходити почав, тому що частенько плюхався попкою вниз. Я милувалася з далека на його спроби встати з асфальту, уявляла, як Максимка буде у його віці робити такі самі спроби. Коли дівчина пройшла повз мене, то наші погляди зустрілися. Вона зупинилася поруч зі мною і пильно подивилася, а потім сказала: – Світлано, привіт. Як я вас рада бачити.

 

Я здивувалась, бо дівчина була мені не знайома. – Вибачте, але я вас не знаю. – Зніяковіла я. – Ви, мабуть, не пам’ятаєте мене. Ми з вами понад рік тому в одній ліkарні лежали. Ви тоді мені життя врятували. – Олено, люба, як ти змінилася. Яка у тебе чудова дитина. Ми трохи поговорили, а коли вона пішла, то я згадала ті часи, коли в мене стався перший викидень. Мене тоді поклали в nалату з породіллю, Олена теж там лежала. Дівчина відмовлялася годувати рідну дитину, хотіла віддати її в дитячий будинок. Я тоді поговорила з нею, дізналася, що вона випадково залетіла до 17 років.

 

Хлопець у кущі, а батьки пригрозили, що викинуть її з дитиною надвір, якщо притягне її додому. Коли батьки прийшли до дочки до nалати, щоб її відвідати, то я побігла до ме дсестри, вмовила принести дитину її, показати бабусі та дідусеві. Думала, що в них серце кольне, коли вони його побачать, так воно й сталося. Дідусь узяв онука на руки і сказав: – То він же вилитий я! Вони забрали дитину додому. Наразі Олена вже зустріла доброго чоловіка, який прийняв її дитину. Батьки дівчини душі не чують у онуці. Я після викидня, через три місяці заваrітніла. Адже я була готова вси новити сина Олени, якби вона відмовилася від нього. Я рада, що все склалося у нас двох добре.