News 382 Media

З волі долі ми з чоловіком побачили, як наш будинок згорів через несправне проведення. Ми стояли безпорадно, втрачаючи місце, яке ми невпинно будували протягом кількох років. Мрія про безтурботну старість у нашому заміському особняку перетворилася на порох. Наші сусіди Ніна та Леонід, добра багатодітна сім’я, запропонували нам старий будинок своєї матері у селі неподалік столиці.

Будинок був скромним, але це був палац для двох переселенців на кшталт нас. Ми вирішили відремонтувати його, паралельно відновлюючи свій власний. Якось під час прибирання я знайшла старого важкого іграшкового зайця. Відчувши всередині щось незвичайне, я відкрила її і виявив схованку з євро та доларами, близько десяти тисяч. Це був несподіваний успіх, вирішення всіх наших фінансових проблем! Все б нічого, проте, поки я стрибала від радості, мій чоловік здавався шалено стривоженим.

Він вважав, що гроші належать покійній матері Леоніда, і наполягав на їхньому поверненні. Я була вражена; ми знайшли вихід із нашого жахливого становища, і все ж таки він хотів віддати гроші іншій людині? Отже, ми не розмовляли три дні, не в змозі примирити наші протилежні погляди, що робити з цим несподіваним станом.

-Максим, невже ти не розумієш, що мені потрібні гроші? У мене порвалися чоботи. Я вже 4 роки ходжу в одному і тому ж. Мені потрібний новий одяг. Я молода жінка! Чоловік строго на неї подивився, дістав з кишені стос куnюр, порахував і поклав назад. -Я дам тобі гроші тільки на продукти,- сказав він, — Більшого ти не заслужила. -Що ти маєш на увазі?- здивувалася Оксана.- Максим, ти розумієш, що у мене і білизни вже немає? В чому мені ходити? – У тебе є швейна машинка. Вона даремно там стоїть? -відповів Максим. Жінка здивовано завмерла. -Ти серйозно? -Так, цілком. Сім’я – це робота. Ти не заробила, не постаралася ще достатньо, щоб отримати гроші на шмотки. На самому початку їхнього шлюбу Максим не був таким. У них в шлюбі ростуть двоє дітей, на дітей він не економить. Але в останні кілька років Оксана живе в дуже суворому режимі. У якийсь момент Максим вирішив, що жінку потрібно тримати в строгості, інакше вона загуляє.

З тих пір гроші видає виключно за якісь заслуги. Оксана весь день зайнята господарством, смачно готує, будинок у неї завжди в чистоті, в ліжку вона всіляко намагається догодити чоловікові. Але він завжди знайде привід, щоб причепитися. Переконавшись, що догодити йому неможливо, Оксана вnала у відчай. Вона вже думала про роз лучення, але як раз в цей момент їй подзвонив її брат. Вони домовилися зустрітися, адже не бачилися кілька років. Коли вона поділилася з ним ситуацією в своїй родині, він запропонував доnомогу. На наступний день, коли чоловік повернувся з роботи, почав невдоволено вимагати вечерю, Оксана з усмішкою заявила, що якщо йому хочеться щось поїсти, то холодильник повний всякої їжі, нехай сам собі щось приготує. Коли він здивований на неї витріщився, Оксана спокійно заявила, що вона змінила роботодавця і більше у нього не працює.

Чоловік помітив на ній свіжий макіяж і плаття. Жінка сказала, що йде на роботу, зібралася і пішла з дому. Повернулася тільки ввечері. Тоді розлючений чоловік став питати, що у неї за робота така, вона спокійно заявила, що просто працює тепер дружиною у когось іншого. І їй добре за це платять. Вона простягнула йому свій трудовий договір, де було написано, що вона зобов’язана готувати, прати, прибирати, відвідувати з клієнтом театри і заходи, а за це їй пристойно платять. Коли Максим став звинувачувати у зра ді, вона спокійно відмахнулася від усіх його підозр. – Я тебе не зраджую, просто знайшла роботу на більш вигідних умовах. Ти ж мені не nлатиш за мою працю. Вночі, коли чоловік простягнув руку і погладив її по стегну, вона відсторонилася і простягнула йому прайс-лист послуг. Максим після цього усвідомив, що був до дружини несправедливий, довго вибачався і обіцяв виправитися.

Мені 48 років, я наймолодший із п’яти братів і сестер із бідної родини. Через наші обставини мене віддали бездітним дядькові і тітці. Протягом багатьох років я вважав, що моя тітка була моєю матір’ю, доки дивовижна правда не була розкрита нашими сусідами. Я щосили намагався зрозуміти, чому моя біологічна мати відмовилася від мене. Вона намагалася пояснити, зі сльозами на очах заявляючи, що з тіткою в мене було більше шансів на краще життя – своя кімната, на відміну від тісноти в рідному домі, смачна та регулярна їжа, іграшки та багато іншого.

Тим не менш, це тільки посилило мої почуття образи та гніву. Коли я дізнався правду, мої стосунки з біологічними батьками розірвалися. Раніше я часто відвідував їх, тому що ми жили поряд, але це змінилося. Я не міг змусити себе знову переступити їхній поріг, і це складним випробуванням для мене навіть через багато років. Поступово моя сім’я почала змінюватися: мій батько та брат померли, дві сестри поїхали за кордон, а ще один брат переїхав до віддаленої частини країни.

За іронією долі я, покинута дитина, залишився єдиним поряд із матір’ю. Тепер я одружений, у мене є діти та власний будинок, і я часто відвідую свою тітку. Мої стосунки з моєю біологічною матір’ю залишаються натягнутими, незважаючи на її сум, що не припиняється. Моє співчуття до неї пригнічується моїми недозволеними почуттями. Незважаючи на численні спроби відвідати її, я не можу цього вдіяти. Біль мого минулого не дає мені її пробачити.

З того моменту, як мій син Сергій представив нам свою наречену, ми з чоловіком відчули щось недобре. Ця жінка, яка незабаром стане дружиною нашого єдиного сина, здалася нам зовсім непридатною для нього. Наші життєві зусилля були спрямовані на те, щоб забезпечити Сергію благополучне майбутнє, зокрема, купити йому квартиру в новобудові, яка мала стати подарунком на його 30-річчя.

На щастя, ми із чоловіком зберегли право власності на нерухомість. Його дружина, яка була більше зацікавлена у догляді за собою, ніж за будинком, загострила наші стосунки . Незважаючи на те, що вони живуть у постійному безладі, мій син здається задоволеним, коли я продовжую оплачувати їхні рахунки за комунальні послуги. Під час недавнього візиту, щоб перевірити їхні свідчення комунальних послуг, моя невістка загнала мене в куток.

Вона подала мені чашку кави і поставила ультиматум: або віддати квартиру у власність Сергію, щоб вона відчула себе справжньою господаркою, або вони переїдуть до просторого будинку її батьків в іншому районі, тим самим віддаляючи від мене майбутніх онуків. Її слова, до речі, дуже сміливі й рішучі, приголомшили мене. Тепер я у скрутному становищі: чи передати квартиру синові, поступившись її вимогою, чи зберегти статус-кво, ризикуючи залишитися в майбутньому без онуків?

Мої батьки зустрілися під час навчання в університеті, покохали один одного та розпочали свій спільний шлях. Хоча часи були важкими, коли тато працював понаднормово, щоб якось покрити наші витрати, у них народилася дитина, тобто я. На жаль, фінансове напруження призводило до частих сварок, і моя мати, прагнучи багатшого життя, пішла від батька до іншого чоловіка. Незважаючи на татові благання про другий шанс, я переїхала з мамою в її новий будинок, а мій батько переїхав в інше місто, щоб почати все спочатку і не мучити себе спогадами.

У міру дорослішання, незважаючи на обмеження моєї матері, я завжди захоплювалася батьком за те, що він виконував свої обов’язки і платив аліменти, навіть попри мамине погане ставлення до нього. Після школи я поїхала вчитися в іншому місті і, зрештою, зустріла чудового чоловіка, за якого з радістю погодилася вийти заміж. Під час нашого скромного весілля відсутність мого батька була дуже помітною, а мама стверджувала, що він знав про весілля, але його стримують робочі обов’язки. Після цих слів мама вручила мені конверт із 5000 гривнями, як нібито весільний подарунок від батька. Через два тижні після весілля мені подзвонив батько і розповів про свою госпіталізацію під час мого весілля.

А після кількох хвилин він повідомив, що, будучи тепер успішним бізнесменом, він виділив велику суму на нову квартиру як наш весільний подарунок. Папа сказав, що передав гроші мамі, щоб вона передала мені, адже його ще не виписали. Вражена цією новиною, я вирішила поговорити з мамою, яка безсоромно зізналася, що залишила квартиру собі і мала намір здати її в оренду. Вона міркувала так, що ми були досить молоді, щоб заробити на власну квартиру самостійно, а вона забрала квартиру як компенсацію за моральну шкоду. Її кричуча зрада призвела до того, що ми розірвали з нею стосунки, і її родичі наслідували наш приклад. Незважаючи на це, мама здавалася незворушною і веселою. Я збентежена і хочу дізнатися, чи можна щось зробити з квартирою, яка повинна була стати моєю по праву?!

Хто б міг подумати, що в потрібний момент найближчі виявляться не такими ж й близькими, а незнайомці – найближчими родичами. – Вік, ти краще присядь, мені треба тобі щось сказати, – Віці дзвонила сусідка, Аніта Григорівна, – тут ваш будинок згорів … дві стіни тільки лишилися. Приїжджайте швидше. Віка схопилася за голову та вnала на крісло. Вона ж перед виходом усе перевіряла ще раз. Як таке могло статися? Їхня сім’я з 4 людей швидkо зібралася, і вони поїхали додому. І справді, з їхнього гарного будинку залишилися лише дві стіни та руїни… навколо все було в диму. Сусідка пустила Віку з дітьми до себе, а Вова поїхав до банку – ознайомитись із умовами kредиту. Адже Віка з чоловіком накопичували на це добро більше 5-ти років. Вони й обжитися не встигли, але будинок уже не врятували.

За кілька годин Вова повернувся, а на ньому обличчя не було. Він виглядав дуже пригніченим, хоча це Віку не здивувало. Кредит їм дали не так, як хотілося б. Пара залишилася на вулиці із двома маленькими дітьми. Причиною пожежі стали дроти. – Ви можете у мене прожити, – запропонувала сусідка. – Як же, Аніто Григорівно, до вас же скоро онуки приїдуть… а я знаю, як ви чекаєте на зустріч з ними. Не варто, ми до моєї сестри поїдемо. Рідних у Вови не було, ось вони й поїхали до сестри Віки, Арини. Щоб не вдаватися до подробиць, відзначимо відразу, що ні Арина, ні Сергій, двоюрідний брат Віки, ні її тітка Люся не доnомогли молодій сім’ї. Все, що вони змогли – це поспівчувати. Віці з Вовою довелося повернутися до Аніти Григорівної – переночувати. Тут перед їхнім будинком уже зібралося все селище.

– Вов, будуть матеріали – скажи, ми тобі доnоможемо. Он, Петі ми за 2,5 місяці такий палац спорудили, – говорили сусідські чоловіки. – Та мені rрошей вам не вистачить, хлопці, але дякую за пропозицію, – вин но відповів їм Володимир. – Ти чого? Думаєш, ми за rроші вам пропонуємо доnомогу? – Вік, у тітки Аніти будинок маленький, до того ж до неї скоро онуки приїдуть. Он, будиночок з червоним дахом – мій будинок. Мій чоловік зараз у відрядженні, а діти до бабусі на місяць поїхали. Ходімо, я влаштую вам екскурсію по дому. І перед ногами мішатись не будемо, – запропонувала Віці сусідка, яку вона в обличчя не знала. Ось такий парадокс: рідні відвернулися в потрібний момент, а поруч опинилися люди, з якими Віка з чоловіком навіть не спілкувалися до нещастя. Через 2 місяці будинок було збудовано з нуля, а ще через місяць чоловіки доробили косметичний ремонт.

Одного дня я поїхала з групою жінок з нашого села до Італії. Рішення було різким і досить лякаючим я ніколи не була за кордоном, не знала, що на мене чекає, і в мене було двоє дітей-підлітків, про яких треба було комусь дбати. Мій чоловік, який віддав перевагу алкоголю, давно випав з поля нашого зору. Моя мати, моя єдина опора, погодилася подбати про моїх дітей, поки я шукатиму роботу за кордоном. Мій заробіток в основному йшов на будівництво нашого будинку та вищу освіту моїх дітей.

Я хотіла, щоб вони мали професії, а не працювали, де завгодно, як я. Я купила дочці квартиру, коли вона вийшла заміж, і подарувала синові гроші на машину, коли він знайшов собі пару. Весь цей час я продовжувала працювати в Італії, доробляючи наш сільський будинок і відкладаючи на майбутнє, щоб не обтяжувати дітей. Коли моя мама важко захворіла, я очікувала, що мої діти допоможуть їй. На мій жах, вони відмовилися , пославшись на власні проблеми. Не маючи вибору, я найняла турботливу доглядальницю. Моя мама померла на початку цього літа. Коли я повернулася додому, з’явилися мої діти, розпитуючи про свої частки в будинку.

Розчарована їхньою поведінкою, я вирішила зберегти будинок та продовжити роботу в Італії. Коли моя дочка попросила про фінансову допомогу, натомість я запропонувала допомогти їй знайти роботу, від чого вона, до речі, відмовилася. Тепер я насолоджуюся плодами своєї багаторічної роботи. Діти вже дорослі та повинні постояти за себе самі.

Сім років тому Петро овдовів у віці 63 роки. Його залишили дбати про їхній будинок – справу, яка колись повністю знаходилася під контролем його дружини, Тамари. Раніше вона всім керувала: готувала, прибирала, доглядала тварин і сад. Петро повільно пристосовувався до свого самотнього життя. Односельці, знаючи про самотність Петра та його пристойний спосіб життя, часто пропонували йому знову одружитися, щоб полегшити та скрасити собі життя. Але Петро всім відмовляв, стверджуючи, що, як і раніше, відданий Тамарі.

Одного літнього дня сусід Петра, набагато молодший чоловік, Мишко запропонував йому одружитися вдруге, запропонувавши навіть потенційну дружину на ім’я Василина. Хоча Петро не був у захваті від цієї ідеї, він погодився зустрітися з нею. Будинок був чистий, коли Петро та Мишко приїхали до Василини. Петро, задоволений її навичками домогосподарки, був здивований, коли жінка запропонувала йому вибір – вони можуть жити в неї, або вона може переїхати до нього.

Петро дипломатично запропонував відкласти рішення до осені, а коли Мишко нагадав йому про їхню відкладену обіцянку, Петро продовжував відкладати, зрештою вирішивши залишитися неодруженим. Тамара, як думав він, спостерігала за ним з неба, і її мовчання означало лише одне – несхвалення. Самотність, до якої Петро звик, здавалося йому прийнятнішим за шлюб, до якого він не був готовий.

Після скандального розлучення з чоловіком Віктором Олена змінила своє життя на 180°. Вона взяла новий номер телефону, змінила роботу і потішила себе двотижневим спа-доглядом. Її головною турботою була Мушка, їхня кішка, яку Віктор забув узяти з собою після їхнього розриву, хоч і мав, адже вона з Мушкою не дуже ладнала. Саме ця байдужість зміцнила рішення Олени залишити Віктора, якого вона вважала невідповідним через його сварливий і нудний характер, і її мати, до речі, поділяла цю думку.

Олена довірила турботу про свій будинок та Мушку своїй подругі дитинства, Світлані. Незважаючи на їх протилежні характери, коли Олена була життєрадісною та товариською дівчиною, а Світлана – скромною та домашньою, між ними був глибокий зв’язок. Світлана, яка мешкає поряд, з радістю погодилася на цю відповідальність. Під час відпустки Олена насолоджувалася увагою чоловіків та закрутила інтрижку із привабливим чоловіком на ім’я Валерій, відродивши в собі іскорку та радість життя. Тим часом Світлана віддано доглядала квартиру Олени та Мушку, встановивши тісний зв’язок із спочатку недружнім представником котячих.

Несподівано одного дня у квартирі Олени з’явився Віктор у пошуках Мушки. Побачивши там Світлану, він подякував їй за турботу про Мушку, і, починаючи з того дня, вони почали разом обідати щодня, розвиваючи унікальний зв’язок. Після повернення Олена виявила, що її будинок добре облаштований, і дізналася про багатообіцяючі відносини Світлани та Віктора. Дивно, але вона прийняла їхню спілку, розповівши про свої романтичні стосунки з Валерієм, незважаючи на те, що він був одружений. Світлана та Віктор разом йшли вперед по життю, об’єднані спільною прихильністю до Мушки та новонабутою любов’ю один до одного.

Олексій вийшов із вагона і зітхнув. Зітхнувши чисте морське повітря, він пішов далі. Від запаху квітучого бузку на нього наринули спогади. Він наро дився і виріс у цьому місті. Колись він був щасливий у цьому місті, він тут зустрів своє перше кохання. Він був щасливий, поки не побачив її в обіймах іншого . Не вислухавши її пояснень, він поспішно поїхав. Він боявся наробити дурниць. І ось минуло чотири роки. Душевна рана загоїлася, і він зміг повернутися до рідного міста. – Льошка! Синку! Чому ти не попередив? – Якось несподівано вийшло. Я просто куnив квиток та приїхав. Трохи відпочивши, Олексій вийшов прогулятися набережною. Олексій пройшовся набережною, а потім звернув до парку. У парку його увагу привернула молода білява жінка з дитиною. Малюк був щасливий, граючи з матір’ю. Коли він підійшов ближче до тієї жінки, він впізнав Стеллу. Побачивши погляд улюблених блакитних очей, серце його стислося. Він втратив голову, як і шість років тому. -Стелла?! Привіт. Отак зустріч. Це твоя дитина? -Так, моя, – сказала вона. – Привіт малий. Я Олексій, а ти? -Я теж Олексій, – простягаючи йому руку, сказав хлопчик. -Ти мій тезка, виходить, – сказав Олексій, вдивляючись йому в обличчя. Риси малюка йому здалися дуже знайомими та рідними. – Зайдемо до нашого кафе і трохи посидимо?

– Запропонував він. Стелла погодилася і встала з лави. «Яка ж вона гарна! Не дарма, я її тоді називав зірочкою» – подумав Олексій. Біле мармурове обличчя й золоте волосся справді надавало їй зоряної зовнішності. Вони в кафе балакали, пили каву. Було враження, що не було цих чотирьох років розлуки. Олексій не міг пробачити, що тоді не вислухав її, він з кожною хви линою все більше розумів, що він її так само сильно любить, як тоді. Вона розповіла, що кинула балет, бо чоловік був проти . Олексій не втримався і спитав: «У тебе хоч якісь почуття лишилися до мене?» -Це не важливо, Олексію, я одружена. Надто пізно про це говорити. -Повертайся до мене, я і Льошку вси новлю, любитиму як рідного. Я тебе люблю. -Ні, ти не знаєш його, все не так просто. Пробач мені вже час. Вона встала, щоби піти, але Олексій не міг її відпустити. Він обійняв її, а вона притулилася до нього. Він міцно притис її до себе. -Добрий вечір, я вам не заважу? Стелла здригнулася, почувши голос чоловіка. -Де дитина? -Він там грає, – сказала вона, не підводячи очей. Чоловік простяг йому руку. -Володимир, -сказав він. -Олексій, – простягаючи йому руку сказав Льоша . -Ого, та ти тезка мого сина, виходить. Олексій з ненавистю дивився на нього. Це через нього він її втра тив. Володимир уважно дивився на нього, потім погляд перевів на сина. Вони мовчки вийшли з кафе. Він довго дивився вслід сімейній парі, що віддалялася. Йому стало так само боляче, як раніше.

Він зрозумів, що не зможе жити в тому самому місті поряд з нею. Бути так близько, і в той же час так далеко. Він вирішив, що вранці рано першим поїздом поїде назад. Володимир цілий вечір не розмовляв із нею. Він добре пам’ятав Олексія. Тепер побачивши його так близько, він зрозумів, на кого схожий його син. Він був у люті. Маля заснув, а Стелла сиділа поруч із ним. Найбільше їй хотілося взяти малюка і бігти до ко ханої людини. Їй було нестерпно жити поруч із ним. Володимир увійшов до кімнати і жестом покликав її. Вона вийшла на кухню, їй було байдуже, що він зробить. Після зустрічі з Льошею їй було байдуже, що він зробить з нею. Він був непередбачуваний у гніві. -Льоша не мій син? Відповідай лише чесно. -Так, він син Олексія. Я дізналася про ваrітність після весілля. Я тобі не зрад жувала. Він нічого не сказав. Уранці вона на столі знайшла записку. Вона не могла мріяти, що він її так легко відпустить. Вона взяла дитину і пішла до Олексія. Його мати сказала, що Олексій поїхав на вокзал. -Ти і зараз мене одну із сином залишиш? Знову хочеш втекти від нас? – Запитала Стелла. Олексій не очікував побачити її тут. За півроку у всьому місті були афіші з її фотографіями. -Синку, тримай цей букет, ми мамі подаруємо. Адже вона теж дуже хвил юється, – сказав Олексій і обійняв сина