News 382 Media

Пізні дзвінки завжди насторожували Галину , це почуття вкоренилося ще за життя її чоловіка. Вночі йому часто дзвонили по роботі. Через роки після його смерті черговий нічний дзвінок потривожив Галину. Цього разу від її сина Данила, якому на той момент було вже 28 років. Данило повідомив про погіршення стану здоров’я його доньки, Олечки, яка потребувала негайного та дорогого лікування. Щоб його сплатити, хлопець думав про продаж квартири та машини. Галина швидко відгукнулася і запропонувала продати свою квартиру у центрі міста, за яку можна було виручити ще більше. Данило погодився, за умови, що після цього мати переїде до них.

Раніше шлюб Данила з Настею не влаштовував Галину. Вона вважала Настю недбалою та відстороненою, тому та не стала жити з молодими, подарувавши Данилу свою велику квартиру. Невдовзі після шлюбу Настя народила дочку, Олечку, яка від народження була дуже слабенькою. Коли здоров’я Олечки різко погіршилося, єдиною надією стало дороге лікування за кордоном. Галина терміново продала свою квартиру, щоб сплатити за лікування внучки. Бажаючи бути незалежною і не заважати родині Данило, вона вирішила оселитися в занедбаному сільському будинку своєї подруги Іри. Там Галина познайомилася з Тимофієм, небагатослівним, але вмілим ремонтником.

Він відремонтував її будинок і навіть заготував для неї дрова, навіть не обговорюючи плату. Отже, між ними виник негласний зв’язок, і Галина навіть почала доглядати хворого Тимофія після того, як одного разу той прийшов до неї на допомогу з температурою. Після успішного лікування Олечки за кордоном Данило із сім’єю повернувся на батьківщину. Галина відвідала їх у місті, радіючи одужанню онуки. Коли Данило попросив матір залишитися, та відмовилася, натякаючи на те, що їй все більше подобається сільське життя, адже саме там розквітають її стосунки з Тимофієм, якого вона збиралася невдовзі познайомити із сином та його родиною.

Марина вже більше години чекала в машині, сподіваючись хоч здалеку побачити свого чоловіка, Ігоря. Вона сиділа, нервово стискаючи пальці на кермі. Нещодавно Ігор прямо повідомив їй про свою зраду і бажання розлучитися. Вона міркувала, навіщо приїхала. Їхній двадцятирічний шлюб, дві дочки – все це, здавалося, нічого для нього не означало. Чому? Він закохався в іншу жінку, нову колегу по роботі. Марина знала про неї, вона бачила їх разом.

Мати Марини, Валентина Петрівна, була її єдиною підтримкою. Під час бесіди Валентина Петрівна висловила здивування, що шлюб Марини протримався так довго з огляду на сучасну тенденцію до швидкоплинності стосунків. Жінка засумнівалася у готовності Марини пробачити зраду Ігоря, наголосивши на важливості самоповаги. Марина зізналася, що почувається втраченою, але мати порадила їй бути сильною, зосередитися на власному майбутньому.

Якось, повернувшись додому, Марина застала Ігоря збираючим речі. Їхні спільні мрії про будинок і сім’ю здавалися далекими та нездійсненними. Він прагнув розпочати нове життя, ціною розлучення з минулим. Марина дивилася, як чоловік йде, несучи з собою в коробках та сумках спогади, і відчувала біль та одночасно звільнення. Тільки після цього Марина згадала, що вона ще має дочок, роботу і цілий світ можливостей попереду. З цього моменту в неї почався новий розділ у житті.

– Ти без мене жити не зможеш! — з досадою крикнув Віталій, натякаючи на нібито неробство та марнотратство Наталії. Вона незворушно попивала чай на кухні, не звертаючи уваги на його істерику і відповідаючи на його звинувачення уїдливими зауваженнями про купівлю нових еклерів, тим самим демонструючи свою байдужість. Коли Віталій заявив про намір піти, дружина зневажливо сказала йому, щоб він залишив ключі на тумбочці. Виснажена нещодавньою роботою, Наталя шукала спокою. Вона не розуміла, чому Віталій принижує її роботу вдома.

Виплеснувши всю агресію на дружину, Віталій вирушив до батьків. Там мати балувала його, а батько звітував його за неправильні уявлення про обов’язки Наталії та ставлення сина до її старань. Батько Віталія, роздратований лінощами сина, наголосив на потребі допомоги на фермі діда. Віталій, відчуваючи нерозуміння батьків до його «проблеми», накричав на них, нарікаючи на їх егоїзм.

Вже за кілька десятків хвилин, зрозумівши, що життя з батьками може виявитися складнішим, ніж із Наталією, Віталій вирішив повернутися додому. На його подив, на той момент Наталя вже змінила замки. Коли Віталій постукав, вона холодно віддала йому його речі, не пустивши його до будинку, і сказала, що не запрошувала його назад. Поспішне рішення Віталія про від’їзд мало свої наслідки, і він почав розмірковувати про те, як йому бути далі. Можливо, варіант переїхати до дідуся не такий вже й поганий?!

Батьки з дитинства вселяли мені, що я буду вчитися, жити і працювати в столиці. Тому, коли я вступив на бюд жет, всі були просто щасливі. Навчання давалося мені легко. Єдине, що мене турбувало, це відстань: в рідному місті залишилася моя kохана дівчина. Познайомилися ми ще в школі. Однієї її посмішки було достатньо, щоб я заkохався з першого погляду. Але батьки були проти наших з Настею відносин. Адже сім’я Насті була бідною: мама працювала прибиральницею, батько часто ходив безробітний і багато випивав. Ми бачилися потайки, оскільки батьки були nроти навіть побачень. Настя нікуди не могла вступити.

Вона не могла думати про навчання, коли батьки не могли навіть заплатити комунальні nлатежі. Одного разу Настя подзвонила мені і повідомила жахливу новину: її мама поверталася додому пізно вночі в нетверезому стані, вnала, втратила свідомість. На вулиці був моторошний мороз, і до жінки ніхто не підходив до раннього ранку. Врятувати не вдалося. Іспити мене більше не турбували. Я кинув все і поїхав до своєї дівчини. Коли мама дізналася про те, що я зробив, влаштувала сkандал. Не довго думаючи, я забрав Настю-і ми переїхали в мою кімнату в гуртожитку. Тепер нам було набаrато простіше. Відносини вийшли на новий рівень.

Ми одружилися, а батьки навіть на весілля не приїхали. Життя поступово стало налагоджуватися. Я закінчив університет, став працювати за фахом, ми знімали квартиру, а Настя приймала клієнтів на манікюр. Одного разу мені подзвонив двоюрідний брат і сказав, що моя мама сильно хвора. Разом з Настею ми помчали в рідне місто. Батько зустрів нас холодно, але все ж привітався з невісткою… Як тільки я побачив маму, відразу зрозумів, що хво робу вони вигадали. Просто шукали приводу, щоб налагодити з нами стосунkи. Настя швидко подружилася з мамою: доnомагала їй на кухні, і дуже скоро стала отримувати від мами компліменти. Через кілька місяців у нас наро дилася дитина. Тепер батьки не випускають внучку з рук. Мама не раз вибачалася за те, що не приймала Настю…

Микола невдоволено дивився на свою тарілку з простими макаронами. – І це моя вечеря?! – спитав чоловік, дивлячись на дружину, Катю, – мені потрібне м’ясо! – заперечив він. Катя спокійно пояснила, що м’ясо їм не по кишені. Роздратований, Микола звинуватив її у тому, що вона витрачає гроші на особисті хотілки. Катя захищалася, стверджуючи, що витрачає всю свою зарплату на оплату рахунків та предмети першої потреби. Наступного дня Катя витратила всі свої заощаджені гроші на курку. Микола, не вразившись «подвигом» дружини, відмовився від обіду, вважаючи за краще поїсти у матері, яка пошкодувала його за «марнотратну» дружину. Фінансові труднощі посилилися, коли Микола почав віддавати Каті лише половину своєї зарплати.

Образившись, Катя одного разу заплакала, адже вона так сподівалася на зарплату чоловіка, щоб на частину своєї зарплати купити собі зимову куртку, бо у вітровці взимку було не так комфортно, як хотілося б. На роботі співчуваючий Каті начальник, Іван, дізнавшись про її побутові проблеми, запропонував їй місце у гуртожитку підприємства. Катя сказала, що подумає і якось вона підслухала, як Микола, не знаючи, що дружина йде за ним у парку вихвалявся другові, що обманює її про свої реальні доходи. Розгнівана, Катя влаштувала йому публічний скандал, пообіцявши піти від нього.

Незабаром Катя переїхала до гуртожитку. Не маючи кредитів та побутових витрат, працюючи на двох роботах, вона змогла накопичити гроші і за допомогою сусідки по кімнаті, Світлани, Катя нарешті купила собі нове пальто та чоботи. Катя також почала зустрічатися з Романом, потенційним клієнтом їхньої компанії, якого вона зустріла на роботі. Щодо Миколи, то без Каті він опинився у скрутному фінансовому становищі. Він з жалем їв гречку та макарони, розмірковуючи про свої минулі рішення.

Діма прокинувся в незнайомій кімнаті і згадав про розлучення, на яке вони з Ольгою вже майже зважилися. Раптом до нього зайшов шкільний друг, Сашко, нсмішливо втішаючи його. Обговорюючи минулий день, Діма висловив розчарування, згадавши, як Ольга неприємно порівнювала його з більш успішним чоловіком, Мишком. Сашко порадив Дімі помиритися з дружиною, нагадавши йому, наскільки рідкісний і цінний їхній зв’язок.

Тим часом Ольга розмірковувала про свою юнацьку любов до Діми, про їх залицяння, шлюб і життя, яке вони збудували. Обидва згадували любов і відданість один одному, особливо в перші роки життя та під час вагітності Ольги. Гуляючи та занурюючись у спогади, вони раптом зустріли один одного на вулиці. Діма освідчився в коханні, Ольга вибачилася, і обидва поклялися ніколи більше навіть не думати про розлучення.

Люди часто прагнуть “мати”, а не “бути”, і це призводить до розбитих сердець та самотності. Важливо цінувати кохання і зв’язок, який воно створює між двома людьми і намагатися вдосконалюватися щодня заради коханої людини, адже саме вони заслуговують на найкраще.

Даша з цікавістю подивилася на Олену: – А що це за літній чоловік, з яким ти блукаєш по району? Олена посміхнулася: – Це колишній чоловік моєї тітки. Він зараз без житла, ось я і дала йому притулок. – Як же він у своєму віці залишився без дому? – відповіла Даша, здивувавшись. Олена глибоко зітхнула. – За цим стоїть сумна історія. У невеликому містечку в Івана Сергійовича, успішної людини, колись був процвітаючий бізнес, дружина Тетяна та двоє успішних синів. Але з віком він закохався у молоду жінку на ім’я Маргарита, яка мала двох дочок.

Захопившись, Іван залишив Тетяну заради Маргарити і навіть вигнав її з дому, що призвело до припинення його спілкування із синами. Після повторного шлюбу з Маргаритою Іван насолоджувався новим життям. Але коли його бізнес пішов на спад, Маргарита покинула його, продавши їхній будинок і залишивши його без засобів для існування. Ображений цим Іван шукав притулку у своїх синів, але вони, все ще злі на батька, від нього відмовилися. Олена зітхнула:

– Тепер він блукає, живе у різних родичів. – Але ж він не твій родич? Навіщо йому допомагати після того, що він зробив із твоєю тіткою? – Запитала Даша. Олена змахнула сльозу: – Я пам’ятаю його доброту, коли були добрі часи. Колись він ставився до мене як до дочки. Я сподіваюся, що зможу переконати своїх двоюрідних братів пробачити його. Адже він їхній батько… – Все-таки ти надто добра, Оленко, – відповіла Даша без краплі жалю до Івана.

Галина Борисівна вже місяць, з тих пір як син з невісткою і дворічним сином, натуральним “вождем червоношкірих”, переїхали в свою іnотечну, двокімнатну, квартиру, жила одна. Вона, звичайно, була проти, пручалася, як могла. Переконувала здати іnотечну квартиру в оренду, щоб швидше закрити іnотеку. Прикидалася хвоvрою. Дарма. Діти переїхали. Залишили маму одну. Нудьга суцільна! Онук не носиться по квартирі, як гоночний болід. Нікому читати нотації. – Все! Набридло! Буду жити у них, а свою квартиру здам і буду збирати! Вона приїхала до них у п’ятницю ввечері. – Діти мої! Мені важко жити одній, я вирішила жити з вами, — сказала вона синові і невістці.

– Жити з нами? Гіп-гіп-урра! – зликувала невістка Алла. У чоловіка зі свекрухою очі полізли на лоб. – Ти й справді рада? – розгублено пролепетала свекруха. – Ну звичайно, мама! Це ж суцільні плюси! По-перше, вашу квартиру здамо, а гроші будемо вносити за іnотеку! По-друге, з онуком доnомагати будете! У вас же буде сила-силенна вільного часу. Ось і візьмете піклування над онуком! – Звідки у мене сила-силенна часу? – свекруха ніяк не могла прийти до тями. – Елементарно! У цій квартирі господиня я, а значить вам не треба буде готувати і забиратися! І Вам, і Антошці, потрібно багато свіжого повітря.

Тому, в будь-яку погоду, до обіду і денного сну хлопчика, ви з ним будете гуляти. Мінімум по півтори години! – А мої серіали? – пролепетала свекруха. – У нас немає і не буде телевізора! – “обрадувала” Галину Алла. – І, до речі, ви сkаржилися на nогане самопочуття. Я для вас спеціально буду готувати окремо. Нічого жирного, солоного, гострого. Тільки каші на воді і овочі… Галина Борисівна зім’ято попрощалася і швиденько пішла, забувши про свої плани по переїзду. “Діти повин ні жити окремо від батьків”, – повторювала вона про себе. Син, закривши за матір’ю вхідні двері, від душі розреготався. – Ну ти і актриса! Довго репетирувала?

Максим востаннє глянув на свою кімнату — йому там більше не раділи. Вітчим наполіг на тому, що кімната тепер належить його молодшому братові, тому після школи Максим зібрав свої речі та поїхав. Йдучи, Максим розмірковував про своє нове життя. Він мав трохи грошей, які потай дала йому мама, але надовго їх не вистачило б. Розглядаючи оголошення про роботу, він помітив жінку похилого віку, Ларису Семенівну, у якої спустило колесо по дорозі. Запропонувавши свою допомогу, він швидко поміняв їй колесо.

Вразившись цим, жінка дізналася, що він достроково склав іспити в університеті, і запропонувала йому пожити у студентському гуртожитку, з яким у неї були зв’язки. Максим зрадів, і Лариса навіть знайшла йому роботу в кафе свого сина, розташованого неподалік університету. Тільки-но Максим освоївся в новому житті, як з ним зв’язався Олег Романов, батько його вітчима. Олег, літня людина в інвалідному візку, зрозумів лихо Максима і запропонував йому свою квартиру, як компенсацію, за умови збереження таємниці від його сина. Життя Максима змінилося на краще.

Хлопець чудово вчився, знайшов своє кохання і невдовзі навіть зробив пропозицію своїй дівчині. Як тільки вони почали планувати весілля, Олег здивував його, повідомивши, що заповів свою квартиру Максимові, а не біологічному онукові. Ця новина не сподобалася матері та вітчиму Максима, але Максим не став із ними церемонитися. Проблеми вивели його на світлий шлях, і він був вдячний за кожен поворот і за кожну людину на цьому шляху.

Жінка в білому постукала мене по руці. – Оль, це не ти? Чому не вітаєшся? – Катя? – відповіла я, засмутившись. Я насилу дізналася колишню дружину свого племінника. – Ти змінилася з нашої останньої зустрічі, світишся. Знайшла щастя? Вона засміялася: – Все ще чекаю. Від щастя я зазвичай набираю вагу. – Знову розлучилися? – поцікавився я. – Вже два роки, – Катя кивнула, – мій попередній чоловік став лінивим через рік, але після розлучення він раптом розцвів. Я посміхнулася: – Когось мені нагадує. – Славко? – вона виглядала здивованою, – як він?

– Нормально. Кинув пити, одружився, купив будинок, у нього двоє дітей… – мені навіть стало ніяково на цьому моменті. – Славико, чи що? Але ж він був зі мною таким… безцільним! – Кохання змінює людей, – з такою ж незграбною усмішкою сказала я. – Хочеш сказати, що він не любив мене? Чи я не змогла покохати та мотивувати його? – Образилася Катя. – Ні, просто ти – принцеса, якій не вистачало турботи та уваги, – піддражнила я.

Розчарована Катя розповіла про невдачі свого другого чоловіка під час карантину та про своє рішення звернутися до психолога, щоб обрати правильного партнера. Я подумала, що життя справді непередбачуване. Хоча ми з полегшенням сприйняли відхід Славка від Каті, було очевидно, що в неї були деякі проблеми. Її вимогливість та екстравагантний спосіб життя виснажували всіх її партнерів. Славко казав, що спілкування з нею втомлює, а її постійні бажання здаються невгамовними. Тепер у Каті не складається і з її новим партнером, і що це доля чи просто карма?