News 382 Media

Після того, як моя дочка Олена вийшла заміж, її чоловік переїхав жити до нас у наш великий сільський будинок. Ми були раді, знаючи, що не будемо самотніми у старості і зможемо спостерігати за зростанням онуків. У Дмитра, нашого зятя, скромний дохід, тому коли мій чоловік захворів і ми понесли медичні витрати, нам усім довелося туго. Мати Дмитра, яка живе неподалік, почала працювати за кордоном, конкретніше – в Італії, щоб утримувати своїх дочок у місті. В один із останніх приїздів вона дала кожному з наших онуків по 200 євро на шкільне приладдя.

Однак потім вона почала чіплятися до Олени, вимагаючи докладного звіту про те, як було витрачено кожний цент. Це дратувало Олену, особливо коли свекруха критикувала її за те, що вона не знайшла дешевших товарів. Втомившись бачити, як засмучується моя дочка після кожного дзвінка свекрухи, я звернулася до неї сама і сказала, що не треба давати грошей, якщо вона така вимоглива до них. Це викликало обурення, свекруха була глибоко ображена і сказала, що більше ніколи не допомагатиме молодим.

Моя дочка, яка зазнала матеріальних труднощів, образилася на мене за те, що я втрутилася в їхні справи і висловилася, відчуваючи, що ми втратили важливе фінансове рятувальне коло. Дмитро хоч і розумів мої почуття, але мовчав, щоб уникнути сімейного конфлікту. Ситуація загострила наші стосунки, я шкодую, що так вийшло, але переконана, що діяла на користь доньки.

Олена і Мишко знали один одного ще зі школи, ось у 16-ь і одрyжилися. Рано, але Олена була ваrітна. Наpодилася у них дівчинка. Поки у молодих сил було багато, встигали і працювати, і вчитися, і за дитиною дивитися. Минали роки, доньці виповнилося вже 11 років, і тут Мишко почав розмову: -Можливо нам другого наpодити, хлопчика дуже хочеться. Дружина підтримала бажання чоловіка, і почали готуватися до появи другої дитини. Усю ваrітність Олена ходила щаслива. Мишко у всьому допомагав їй, взяв на себе всі діла по дому. На останньому місяці Олена пішла на Y З Д і їй повідомили про новину – сеpце дитини не билoся.

Обидва батьки впали у депpесію. Але вони мали взяти себе в руки заради своєї дочки. Було дуже тя жко. Щоб якось відволіктися, Олена пішла в басейн. Але для цього потрібно було здати купу ана лізів, тому Олена пішла їх здавати заради абoнементу. Ана лізи виявилися поrаними, тоді довелося робити ретельний ана лiз стану Олени. Ліk арі з’ясували, що у Олени туб еpкульоз. Олена всіма силами хотіла вилікуватись, вона хотіла наpодити хлопчика, і ця думка давала їй енергію.

Через деякий час ліk арі стали спостерігати позитивну динаміку. Мабуть, бажання Олени стати швидше здоровою, все-таки, допомагало. Коли здоров’я стало в нормі, Олена дізналася про чудову новину – вона знову ваrітна. Але ліk арі забоpонили їй наpоджувати. Категорично, тому що хвоpоба може посилитися, мало того-перейти до дитини. До ліk арні прийшов Мишко. Він покликав Олену на серйoзну розмову. Назад Олена прийшла в пaлату і від неї паxло цигарками. Ліk арі стали лaяти жінку, адже у її стані куpити прoтипоказано.

Та жінка нікого не чула. Мишко повідомив їй, що коли вона втpатила дитину, то Мишко зра див їй. А коли почала хво pіти, то він зовсім опустив руки і почав зра джувати періодично. -Ми дорослі люди, тому давай і розлyчимося по-дорослому, без жодних іcтерик. Я плaтитиму алiменти за дочку. Після цього вся енергія Олени зникла, її стан поrіршувався. Звичайно, стався виkидень. Лєні виписали ін вал iдність і з цим вона не могла влаштуватися у нормальне місце працювати. Доводилося жити на пiдробках.

Десять років тому я пережила один із найскладніших періодів у своєму житті. Мій чоловік Іван, з яким, як я вважала, у мене були ідеальні стосунки, раптово пішов від мене. Ми були закоханими студентами та будували спільне життя. Ми були нерозлучні: від спонтанних відпусток до щоденних проявів кохання. Навіть наша дочка черпала натхнення в нашому зв’язку, прагнучи власної незалежності та щастя, схожого на наше. Але одного дня Іван пішов.

Він залишив невиразну записку та почав жити з молодою жінкою, яку я навіть не знала. Хоча він залишив усе мені і навіть надсилав гроші (від яких я відмовилася, і він потім почав відправляти їх нашій дочці), біль був нестерпним. Колеги обговорювали моє життя, і чутки про нове життя Івана постійно доходили до мене проти моєї волі. На людях я намагалася не подавати виду, але віч-на-віч із собою розривалася, намагаючись усвідомити його зраду. Минули роки, і моє життя перетворилося на одноманітний кругообіг роботи та будинку. Раптом зненацька повернувся Іван.

Він виглядав настільки старим, що я ледве впізнала його. Він почав регулярно відвідувати мене, шукаючи втіхи та спілкування, не чекаючи нічого натомість. Нещодавно він розповів мені про серйозні проблеми зі здоров’ям. Схоже, він хоче помиритися, і хоча я відчуваю до нього глибокі почуття, я розриваюся. Я не знаю, чи варто прощати його і приймати назад у своє життя, особливо з огляду на те, що йому залишилося зовсім небагато часу згідно з його розповідями.

Під час недавнього походу до місцевої крамниці я несподівано зіткнулася зі своєю подругою Марією. Я здивувалася, бо думала, що вона працює в Канаді. Поцікавившись її життям, я дізналася, що вона повернулася до України і збирається відвідати свого колишнього чоловіка Павла у лікарні. Кілька років тому Павло мав таємний роман, і Марія дізналася про зраду не від нього, а від місцевих пліткарок. Життя Марії, що залишилася з дитиною і хворою матір’ю, було зруйновано.

Як її близька подруга, я часто підтримувала її емоційно, інколи ж і матеріально. Коли її становище стало дуже важким, Марія переїхала до Канади на заробітки , вірячи у світле майбутнє. Дзвінки від Марії почали рідшати, але коли ми розмовляли, вона розповідала мені про своє гідне життя в Канаді.

Однак тепер Марія розповіла про свої відроджені почуття до Павла. Вона вірила, що він змінився, і щиро висловлював жаль про свої минулі помилки. Коли подруга поспішила доглядати хворого чоловіка, я стояла і розмірковувала про силу кохання та прощення. Після всього, що зробив Павло, Марія була готова пробачити йому. Глибина її прощення змусила мене замислитися про випадки, коли я ображалася на рідних на порожньому місці.

У мене є сусіди – Андрій та Олеся, у яких натягнуті стосунки з родиною Андрія. Старшій сестрі Андрія, Вірі, 50 років, вона розлучена і живе з їхньою матір’ю. Минулого року Андрій та Олеся купили квартиру поблизу Віри та їхньої матері, про що тепер дуже шкодують. Після переїзду Віра часто відвідує Андрія та Олесю, особливо після свого недавнього розлучення. Олеся почувається пригніченою тим, що Віра часто втручається у їхнє повсякденне життя, даючи непрохані поради з усіх питань – від виховання дітей до оформлення будинку.

Золовка часто приєднується до Олесі з чоловіком за вечерею і навіть час від часу наполягає на тому, щоби супроводжувати їх у сімейних поїздках. Коли до них приходять гості, Віра та їхня мати домінують у розмові і непомітно підштовхують гостей Андрія та Олесі піти раніше, прибираючи посуд і демонструючи втому. Подружжя почувається у глухому куті. Пряма вказівка Вірі на необхідність рідше бувати в гостях може призвести до конфлікту з нею та їхньою матір’ю, яка вважає, що Андрій має дбати про самотню сестру.

Хоча парі хотілося б більше усамітнення, Андрій почувається винним у тому, що відштовхує сестру, адже вона більше нікого не має… Я запропонувала їм встановити кордони, наприклад, відвідувати сестру тільки у певні дні або у свята. Проте Андрій вагається, співчуваючи самотності Віри. Залишається дилема: чи ставити їм на перше місце власний спокій чи продовжувати задовольняти потребу Віри у компанії, витрачаючи свої найкращі роки?

– Фу, ми в цій руїні жити не будемо, – заявили матері двадцятирічний син і двадцятитрирічна дочка, – не треба було nродавати наш будинок і переїхати до цієї глушині. – Перестаньте. Нам довелося переїхати, що лишалося робити? Нам вистачило лише на таку квартиру та в такому районі. Куди збираєтесь? – У нормальний район. Зніматимемо квартиру. Вони залишили матір і пішли. Минуло п’ять років. У місті відбулися якісь зміни, під час яких ціни на нерухомість у цьому районі зростали у кілька разів. Район із кримінального перетворився на престижний. Тоді й квартира матері стала коштувати вчетверо дорожче (St/QK), адже за ці п’ять років вона, витративши куnу грошей, змогла зробити там неnоганий ремонт. Тоді діти згадали про неї та про “розруху”. – Але, мам, привіт. Ми з сестрою приїжджаємо до тебе у гості.

– Навіщо? – Є розмова! – Про що? – Будемо за 15 хвилин! Заварюй чай! Вони сиділи за чаєм та тортом, діти поспішали повідомити матері про свої плани. – Ми із сестрою вирішили зайнятися біз несом. Для старту нам потрібні гроші, а у нас лише частки у цій квартирі. Потрібно її nродати. Що скажеш? Мати від несподіванки різко підвелася і зло подивилася на дітей. – Скажу: геть із мого будинку! Де ви були стільки років? Ви кинули мене, коли все було так nогано! А тепер, коли я витратила стільки сил і грошей і перетворила, як ви казали, “розруху” на палац, заявляєте про ваші права? Хто nлатив комуналку? Хто зробив ремонт? – Не хвилю йся, ми все тобі повернемо, коли продамо квартиру. Тобі доведеться зважати на нашу думку, все ж це більше наша квартира, ніж твоя. – Я сказала геть із моєї квартири.

Син та дочка пішли. – Ти встигла зробити фотки, поки вона кричала на мене? – Так, а в тебе є ключі? – Так, ще з тих часів. – Чудово. Тоді возитимемо поkупців, поки вона буде на роботі. А потім подумаємо, як її вмовити. Через те, що вони в оголошенні зазначили низьку ціну, поkупець швидко знайшовся. Вони заявили матері, що вже самі організували, все зроблено, готово. На превеликий їхній подив, мати не стала кричати чи скандалити. Лише попросила час, щоби речі вивезти. У день операції мати запізнювалася, але обіцяла, що буде вчасно. Діти стали дзвонити, але вона була в не зони доступу. Вони поїхали на квартиру і застали її в положенні, в якій вона була п’ять років тому. Мати перетворила її на непридатну для проживання квартиру. Серед сміття вони знайшли записку: – Залишаю ваші частки у початковому положенні. Про свою я дбала. Не шукайте мене. Як ви зіпсували моє життя, то я починаю нове! Мати отримала за свою частку приблизно в 10 разів більше грошей, аніж діти за свою. Їм навіть на бізнес забракло.

Гроші завжди були предметом розбіжностей у моїй родині, особливо з дітьми. Я поїхала до Іспанії на заробітки і спочатку думала, що це ненадовго, але виявилося на 21 рік. Незважаючи на те, що було важко, я думала про своїх дітей і продовжувала працювати, відправляючи їм щомісяця гроші. За ці роки на зароблені гроші я збудувала два будинки у нашому дворі. Хоча мої сини живуть у них начебто в злагоді, їхні дружини постійно ворогують, а подяки від них явно не вистачає.

Коли я приїжджаю з короткими візитами, жодна з невісток не запрошує мене до збудованих мною будинків. Натомість я залишаюся в нашому старому, напівзруйнованому будинку. У серпні минулого року, під час тритижневого візиту, напруга досягла піку. Замість теплого прийому на мене чекала суперечка. Дружини моїх синів стали сперечатися через гроші, які я їм дала. Зрештою, я вирішила покласти цьому кінець.

Перед від’їздом до Іспанії я заявила, що більше не надсилатиму гроші. Я зрозуміла, що припустилася помилки, дозволивши своїм дітям взагалі залежати від мене. Незважаючи на їхнє невдоволення, я прийняла остаточне рішення. У свої 65 років я зрозуміла, як багато я віддала і як мало отримала натомість… Тепер кожен сам за себе.

Якось Оля запитала брата Івана по телефону про вартість будинку їхньої матері, бо ціни на нерухомість у їхньому селі значно зросли за півроку до цього. Марина Віталіївна, їхня мати, завжди була прив’язана до свого рідного дому, тож переконати її продати його було непросто. Однак, бачачи, з якою боротьбою вона стикається, живучи одна в селі, її діти, Іван та Оля, зуміли все ж таки домовитися з нею, щоб вона продала будинок і переїхала ближче до них. Діти вирішили не повідомляти про це свого другого брата, Михайла, який працював за кордоном і не відвідував їх уже багато років.

Хоча Іван та Оля були зацікавлені у продажу будинку, вони розійшлися у думках про те, як розділити гроші – і де потім має жити їхня мати. Оленька хотіла, щоб мати жила з нею, коли Іван запропонував старенькій переїхати до його родини. Михайло не знав про ситуацію, що склалася, поки родич не повідомив йому про це через соціальні мережі. Він негайно купив квиток і повернувся додому, щоб забрати з собою матір, бо розумів, що його брат і сестри насправді не були зацікавлені в тому, щоб дбати про неї: їх цікавили лише гроші від продажу будинку. Марина, не підозрюючи про справжні наміри своїх дітей і відчуваючи себе гостею в будинку Михайла, чекала, що Іван чи Оленька подзвонять і запросять її пожити в них.

Однак після двох тижнів відсутності якогось зв’язку дружина Михайла запевнила стареньку, що вони будуть щасливі, якщо вона погодиться залишитися з ними назавжди. Спочатку налаштована скептично, Марина зрештою погодилася, відчуваючи, що її цінують і її потребують саме цьому будинку. Навпаки, Іван і Оленька жодного разу не зателефонували, тим самим підтвердивши відсутність у них щирої турботи про добробут матері. Зрештою, Марина знайшла люблячий будинок у Михайла та його дружини, тоді як Іван та Оленька, поглинені своїм власним життям та реалізацією грошей від продажу, повністю втратили зв’язок зі своєю матір’ю.

Ганна нарешті вийшла з офісу після довгого та виснажливого робочого дня. Вона довго роздумувала, чи варто спочатку забрати свого сина Ігоря з дитсадка, а потім піти за продуктами – чи все-таки зробити навпаки. Жінка вже довгий час була стурбована нестачею грошей, а також великою спокусою купити нові іграшки для коханого сина Ігоря. Врешті-решт вона вирішила прискорити крок до магазину, купити всі необхідні продукти, віднести їх додому, а потім забрати Ігоря з дитячого садка. Але на шляху вона несподівано зустріла Карину – стару шкільну подругу, з якою вони втратили зв’язок після закінчення навчання. У двох подруг , як виявилося, були дуже різні життя:

Ганна була одинокою матір’ю, в той час як Карина була заміжня вже вдруге, але так і залишалася бездітною. Вони вирішили зустрітися найближчої суботи і поговорити про свої проблеми. Карина зрозуміла, що Ганні потрібний чоловік, тому взялася за вирішення цього питання. Незважаючи на первісне небажання Ганни, вона погодилася зустрітися з сином колеги Карини, який, на думку останньої, міг би стати гарною парою для Ганни. Однак цьому не судилося здійснитися . Натомість Ганна випадково зустріла в кафе іншого чоловіка, Павла.

Вони зіткнулися плечима перед дверима. Після початкового легкого конфлікту з цього приводу Ганна та Павло порозумілися. Чоловік запропонував прогулятися парком, потім проводив її до будинку, і він навіть у перший же день потоваришував з її сином Ігорем, який вийшов зустрічати маму. Ця випадкова зустріч призвела до початку нових відносин між Ганною та Павлом. Цей несподіваний поворот подій показав Ганні, що, хоч іноді люди думають, що вони самі роблять свій вибір – у долі можуть бути інші плани, які спрямовують їх несподіваними шляхами, що ведуть до справжнього кохання.

Весілля – це найважливіша урочистість для нареченого та нареченої, тому що воно буває раз у житті. Для нареченої у цей день важливий її вигляд: сукня, зачіска та макіяж. Я готувалася до весілля місяць, а нареченого чекала всі два. Вася був у армії, ми спілкувалися листуванням. В одному з листів він написав: «Скоро приїду, готуйся. Тобі доведеться змінювати прізвище, хочеш цього чи ні. Тебе ніхто не питає». Моє серце почало битися сильніше в цей момент. Я й сама мріяла поділити з Васею своє життя. Ми почали зустрічатися, коли ще навчалися у школі.

У день весілля все починалося чудово і нічого не віщувало лиха. У будинку нареченого накрили на стіл, гості збиралися. Вася із друзями приїхав за мною. Він виглядає так привабливо, мені хотілося весь день милуватися ним. Мені не давала спокою думка, що тепер він тільки мій, а я його. Весілля мені зіпсувала рідна мати. Вона звідкись відкопала свою самогонку і почала нею гасити Василя. – Мамо, припини! Вона пахне жах ливо, а раптом отруїться. – Кричала я, але мене вже ніхто не слухав. Ми з Васею поїхали до РАГСу, розписалися та рвонули до нього додому.

У машині йому стало поrано, але він не подавав виду. На застілля хтось із гостей почав кричати: «Гірко!». Ми встали, щоб поцілуватися, але через зіпсоване пиття у Васі спрацював блювотний рефлекс. Його вирвало на мою сукню. Я у сльозах побігла до спальні. Весілля було зіпсовано. – Дякую мамо! – Через сльо зи говорила їй я. Свекруха з мамою випрали сукню і чекали, коли вона висохне. Одягати щось інше я геть-чисто відмовилася. Свекруха відкопала весільну сукню старшої доньки. Я вдягла його і знову вийшла до гостей. Васю знову на мене вирвало. Я вже не могла цього винести. Я переодяглася і сиділа в спальні, а Вася лежав поряд і відсипався. Не про таке весілля я мріяла. Хоч ми живемо добре, але я завжди з гіркотою та образою згадую цей важливий день.