News 382 Media

Моя свекруха завжди виявляла особливу любов до своєї дочки. Цієї неділі, під час вечері на честь річниці їх із свекром весілля, це яскраво виявилося вкотре. Я тиждень роздумувала над подарунком, зрештою зупинилася на мультиварці-скороварці за 5.000 гривень із наших заощаджень. З грошима у нас зараз туго, але ми вирішили, що головне – добрий подарунок. Сестра чоловіка, Тетяна, завжди була улюбленою дитиною.

Саме їй свекри подарували квартиру, коли ми все ще виплачуємо кредит за свою. Її дочка – обожнювана онука, тоді як наш син часто почувається обділеним увагою. Я маю підозри, що і під час декретної відпустки Тетяна отримувала матеріальну допомогу від матері з батьком. Тож на річницю Тетяна прийшла з порожніми руками. Я промовчав, вирішивши, що це їхня сімейна справа. Проте переломний момент настав наприкінці свята.

Моя свекруха, пишаючись своїми домашніми помідорами, зібрала для Тетяни найкращі. Нам же вона запропонувала пакет із тріснулими, напівзгнилими помідорами. Я відмовилася від пакету, заявивши, що несправедливо так по-різному ставитися до своїх дітей та онуків. Свекруха засмутилася, а чоловік вважав, що я затьмарила їхнє свято. Однак я вважаю, що до членів сім’ї слід ставитися рівноправно та шанобливо. Хіба неправильно було висловитися проти такого кричущого фаворитизму, хоч і через таку просту річ, як помідори?

Я їхала з іншого міста до рідного міста поїздом. Коли ми приїхали, мене зустріла Марґо – моя сусідка. – Ого, циганка… не боїтеся її? – Запитала моя сусідка по купе, побачивши Риту, що йде мені назустріч. – Коли б ти знала… – сказала я. Я не була особливо балакучою у дорозі, не розповіла сусідці цю історію. У такому разі вона не поставила б це питання. Я створила щасливу сім’ю у 20 років. Чоловік мене носив на руках. У нас наро дилися хлопчики-погодки, і тоді чоловік вирішив збудувати нам великий будинок, щоб у майбутньому два сини могли жити по сусідству. Коли будинок був готовий, наше щастя не знало межі, але сталося щось страաне: чоловік nотрапив в ава рію і його вря тувати не вдалося.

Я залишилася зовсім одна з хлопцями. І приблизно через 2 роки у мене з’явився залицяльник. – З двома дітьми тобі буде складно, дочко, – говорила мама, – так, він некрасивий, зате заробляє непоrано, любить тебе, а твоєму дому потрібна чоловіча рука. Без цього ніяк. Я подумала, що мені вже нема чого втрачати, вийшла за нього заміж, але це стало найбільшою помилкою в моєму житті. Цей козел ходив по хаті, сkаржився, що не почувається господарем у моїй хаті. А я виявилася дурнею і оформила половину будинку на нього.

Скажу, що я пожаліла тієї ж хвилини. Він одразу почав говорити зі мною, як із прислугою, називав моїх дітей “спіногризами” і в цілому поводився жахливо по відношенню до нас. Ми розлучилися, і свою половину будинку він nродав циганам. Я довго вмовляла почекати, я викупила б за свої rроші, але бачили б тоді його єхидну пику. Коротше, я боя лася сусідів, не пускала хлопчаків на вулицю, хоч наші діти були приблизно одного віку, сама намагалася перебувати вдома більшу частину дня. Сусідка ця помітила. Прийшла до мене з пирогом одного разу. – Я бачу, що ти нас боїшся. Чи не варто. Я пирога спекла, може, чаю поп’ємо? За одне і познайомимося… адже сусіди. А ще як потоваришували! По роботі я поїхала до іншого міста на тиждень. Весь цей час Рита сиділа з моїми дітьми і доглядала весь будинок.

Дід Степан задумливо дивився на сільську дорогу. Сусіднє подвір’я було сповнене шумом, що тривав із вчорашнього святкування ювілею сусіда. Грали діти, на лаві сміялася молодь. – Степане, ти де? – покликала його дружина Люба. Вона приготувала чай із вишневим варенням. Попиваючи чай, вони згадували минуле. Молодий Степан допоміг юній Любі під час дощу, і так зародилося їхнє кохання. Вони сумували за своїми дорослими дітьми та онуками, які рідко відвідували їх.

Коли подружжя розповіло дітям про свої плани поновити будинок, провести ремонт, племінниця Валя пообіцяла зібрати родичів. За кілька днів у будинку кипіла робота, кожен куточок був жвавий. На їхній подив, приїхав молодший син Василь із сім’єю, у тому числі з онуком, якого назвали Степаном на честь діда.

Радість подружжя була безмірною. У наступні дні до них приїхали інші сини із сім’ями. Під час вечері емоційний Степан подякував усім. А Люба подякувала Валі за те, що вона зібрала всю родину. Валя міркувала про те, як люди похилого віку дорожать увагою своїх дітей, сподіваючись, що вони зрозуміють цінність цих сімейних моментів, поки не стане пізно.

-Ало, Юля, чекаю тебе у себе вдома через годину для прибирання. Не смій спізнюватися! – сказала свекруха і повісила трубку. Сидячи в офісі, Юля збиралася закінчити важливий проект, але телефонний дзвінок свекрухи перевернув усі плани. “Як вона може так до мене ставитися?” – промайнуло в голові Юлі. Вона рішуче підвелася, закрила свій ноутбук і попрямувала додому. На порозі свекруха зустріла її з докірливим поглядом . Юля відчула, що не може так продовжуватися. Свекруха одразу ж заявила: – Ти знову запізнилася, Юля! Чому ти завжди така невідповідальна?

Юля глибоко зітхнула і, взявши швабру, почала прибирання. Наче механічно, вона протирала підлогу, мила посуд, слухаючи при цьому безперервні докори. – Я ж просила тебе прийти раніше! Бачиш, який жах у хаті! Юля вже була готова вибухнути, коли раптом двері відчинилися, і до кімнати зайшов її чоловік Олексій. – Що тут відбувається? – Його голос був суворим. – Твоя мати… – почала Юля, але свекруха перебила її. — Я просила її прийти допомогти, але вона, як завжди, спізнилася! Олексій глянув на Юлю, потім на свою матір. Його обличчя м’яко змінилося.

– Мамо, нам треба поговорити, – сказав він, відводячи свекруху в іншу кімнату. Залишившись сама, Юля сіла на диван, намагаючись заспокоїти свої емоції. Нарешті Олексій вирішив заступитися за неї. Через деякий час чоловік повернувся, і його обличчя було рішучим. — Я пояснив мамі, що вона не має права так поводитися з тобою. Перепрошую за неї, Юля. Юля відчула, як з неї спадає напруга. Вона подивилася на Олексія з подякою в очах. — Дякую, Льоша, це багато для мене означає, — сказала вона, і вони обнялися, знаючи, що разом зможуть пройти через усі випробування, які принесе їм життя.

Після повторного весілля батька на тітці Ліді, бабуся наполягла на тому, щоб він переписав нашу квартиру на мене. Тоді, в дитинстві, я любила тітку Ліду і навіть називала її мамою. Коли тітка Ліда із двома синами переїхала до нас, батько вже п’ять років був удівцем. Наші стосунки після цього змінились. Батько часто їздив на довгострокову роботу, щоб утримувати нашу велику родину, тому мене виховувала переважно бабуся. Минуло два десятиліття, і моє життя дуже змінилося за цей час. Я заміжня, у мене є дитина, я живу в селі, а на роботу їжджу до міста.

Життя у нас скромне, але сите. Нещодавно з життя пішов мій батько. Поки ми готувалися до всіх ритуалів, чоловік заговорив про спадщину квартири. Я не подумавши заявила, що квартира вже моя. Чоловік відразу ж, не порадившись зі мною, повідомив тітці Ліді, що їй потрібно звільнити квартиру якомога раніше. Тітка Ліда, спустошена і розбита такою заявою, розповіла про своє важке матеріальне становище: вона не має доходу, один син навчається в школі, інший працює на низькооплачуваній роботі, а невістка чекає на дитину. Я співчувала їй, але мій чоловік налаштований повернути квартиру.

Він стверджує, що тітка Ліда користується моєю добротою, а ми маємо свою сім’ю, яку треба ставити на перше місце. Тепер я розриваюсь. Ми могли б обійтися без квартири, хоча вона і належить мені по праву. Виселяти тітку Ліду – безсердечно. Я перебуваю на роздоріжжі, сумніваюся, кому віддати перевагу і який шлях вибрати. Що б Ви мені порадили?

Ці нічні походи в туалет кожні 5 хвилин мене не давали спокою, але на останніх термінах ваrітності це звичайна справа. На останніх термінах я не висипалася, але коли і спала, мені снилися якісь див ні сни, що я народ жувала дитину, яка була зовсім несхожа на нас, була якась чужа… Загалом, вставши вкотре в туалет, до дверей я так і не дійшла, у мене відійшли води. Див но, адже ми з чоловіком на день раніше буквально були у ліkаря, і той сказав, що найближчі 3 дні наш син ще буде під моїм серцем.

Ну, певне, змінилися плани у хлопця. Так ось, я розбудила чоловіка, а він почав бігати по будинку, як ошпарений, шукати мою сумку в nологовий будинок, яка весь час лежала біля дверей у передпокої. У лыкарні перерви між сутичками стали все коротшими і коротшими, тому мене невдовзі перевели в nологову. О 4-й ранку з гучним криком на світ з’явився наш Микита. На світанку чоловіка відправили додому, щоб він виспався, а я в цей час милувалася нашим янголятком. Нарешті я могла обійняти та поцілувати його.

Мені навіть не вірилося у своє щастя. Через деякий час мого блакитноокого сина забрали на зважування, а принесли мені карооку дівчинку. Тут я як закричала! Медсестра побіrла назад. З’ясувалося, що разом зі мною наро дила й інша дівчина, і так збіглося, що у наших чоловіків однакові прізвища. Отак наших дітей і сплутали… Медсестра потім довго просила пробачення і благала не накатати на неї скаргу. А мені було не до неrативу. Я не могла надихатися сином.

До кабінету фельдшера увійшла жінка похилого віку, Дарина Тихонівна. Молодий фельдшер привітно зустрів її, згадавши колишню домовленість, досягнуту після Нового року. Поки вони розмовляли, він розпочав плановий огляд. Дарина сказала, що почувається старою і вважає, що її час добігає кінця. Фельдшер нагадав їй, як вона сказала те саме пару місяців тому. Дарина зізналася, що почувається набагато краще після прийому призначених ліків. Дарина запитала про «важливу справу», про яку він говорив раніше, очікуючи отримати якесь завдання.

Фельдшер забарився і, нарешті, розповів про новий тривожний закон . Якщо пацієнт похилого віку помер під наглядом фельдшера, то його можуть посадити у в’язницю за недбалість. Дарина була приголомшена, стверджуючи, що люди іноді просто уникають старості. Фельдшер поскаржився на те, що він зобов’язаний забезпечити життя своїм пацієнтам, інакше на нього чекають страшні наслідки.

Він розповів їй про двох колег, які вже сидять у в’язниці після набрання чинності цього закону, і благав Дарину прожити ще хоча б п’ять років, поки він не переведеться до іншого міста. Відчувши весь тягар його становища, Дарина неохоче погодилася. Ідучи, фельдшер з усмішкою відзначив її візит у своєму блокноті і задумався про те, як переконати ще одного літнього пацієнта продовжувати жити, не думаючи про свою швидку смерть, адже, як ми знаємо, думки матеріальні!

Вадим та Ольга давно мріяли про сільський будиночок. Він уявляв собі город із помідорами, а Ольга мріяла про троянди та гамаки. Проте високі ціни не дозволяли здійснити цю мрію. – Олю, подивися! – Вадим, переглянувши оголошення в Інтернеті, знайшов дивовижно доступний будинок. – Цікаво, в чому каверза? – зазирнула Ольга. – Написано, що до будинку додається мешканець Петька, – зі здивованими очима повідомив Вадим.

Невпевнені, але заінтриговані пропозицією, подружжя вирішило подивитись будинок наступного дня. Під час своєї снігової подорожі вони застрягли біля одного із сіл. У пошуках допомоги вони знайшли будинок, де їх із розкритими обіймами зустріла добра літня пара. Поділившись за вечерею своєю історією, Вадим та Ольга дізналися, що це саме той будинок, який їм був потрібен. «А ким був цей, так званий, мешканець?» – запитаєте ви. Лише кіт подружжя, Петька!

Який надто звик до будинку і ніяк не міг змиритися з думкою переїзду до тісної квартири. Посміявшись з плутанини, Вадим і Ольга вирішили купити цей будинок, плануючи майбутнє з гамаком, садом і новим чотирилапим членом сім’ї – Петькою. Новорічні дива трапляються!

Я ніколи не думав, що мої родичі змусять мене своїми діями виїхати з батьківщини, вважаючи, що я маю фінансово підтримувати всіх членів сім’ї, які потрапили в халепу. З юних років я був захоплений програмуванням, що призвело мене до закінчення школи, здобуття вищої освіти в іншому місті та прогресу в моїй професії. Зрештою я влаштувався на високооплачувану роботу програміста, був задоволений і незалежний, і щороку брав маму у відпустку, щоб подякувати їй за підтримку.

Однак усе змінилося, коли мій молодший брат почав часто просити грошей, стверджуючи, що не може знайти роботу. Спочатку я був не проти допомогти, але невдовзі зрозумів, що він використовує наші стосунки виключно з метою вигоди. Я протистояв йому, заохочуючи його взяти на себе відповідальність за своє життя. Дивно, але одного разу зателефонувала моя мати, звинувативши мене в егоїзмі та забутті сім’ї.

Деякі родичі також дистанціювалися від мене, змушуючи мене постійно відчувати сором і своїми діями змушуючи мене переїхати в іншу країну і не мати з ними жодних зв’язків. Незважаючи на жаль про розлуку зі своєю сім’єю, я веду успішне життя з добрим доходом. Я, як і раніше, регулярно дзвоню своїй матері і допомагаю їй, коли це необхідно, хоч і знаходжуся далеко від своєї сім’ї.

Маша nоховала чоловіка, він nомер у ава рії. У нього врізалася вантажівка. Жінка не могла опустити руки, адже у неї росли двоє дітей. Доньці було 14, а синові 12 років. Їй треба було залишатися сильним, і ростити дітей. Наступні 5 років вона не помічала нікого навколо, вона не могла спілкуватися із спільними знайомими її та покійного чоловіка, не могла ходити в ті місця, які вони відвідували вдвох. Про новий роман і поготів можна забути. Але час лікує, так і Маша стала поступово відновлюватись та починати жити нового.

Так вона випадково зустріла Васю. Вони погуляли разом тиждень, ходили в кіно, в кафе, гуляли ніч безперервно. А потім Маша різко зникла. -Та що я таке роблю … я доросла жінка, у мене двоє дітей, який ще може бути роман. Але Вася не вгавав, він почекав Машу після роботи і підійшов до неї з великим букетом червоних троянд, так офіційно запропонував їй зустрічатися. Маша погодилася з однією умовою, що все буде таєм но. Хоча у Васі не було сім’ї, він давно роз лучився. І він чудово знав, що Маша чоловіка не має, але є діти. Однак, змирився з такою таємничістю, може, від цього Маші буде легше. Але роки йшли, ось уже два роки вони зустрічаються таємно.

-Маша, ми ж дорослі люди, скільки вже можна ховатися. Якщо я тобі гидкий або ти соромишся знай омити мене з твоїми родичами, то так і скажи. -Ні, Ти що це не так. Я люблю тебе, Васю. Просто треба якось сказати про це дітям. -Ну, так і скажи. -Так я бо юся. Але цього вечора Маша була в бойовому настрої, вона готувалася сказати дітям правду. Просто було страաно, як вони сприймуть цю інформацію. Раптом скажуть, що вона зрадила пам’ять батька… З такими думками прийшла Маша додому, тут побачила у погоду знайоме взуття… вона пройшла на кухню, а там уже сиділа Василь із її дітьми. Вони спокійно чекали на появу Маші: -Мамо, Нарешті ти прийшла! – сказав син. -Та ми вже давно здогадалися, що в тебе з’явився кавалер, всі чекали, поки ти познайомиш нас, – сказала донька. -От так ось, Маша, без тебе вже з дітьми спільну мову порозумілися.