News 382 Media

Мені завжди здавалося, що старості боя тися не варто, адже я маю улюблену доньку, яка точно за мною наглядатиме. Але 7 років тому моя Світлана, разом із чоловіком та дітьми, поїхала до Канади. І я залишилася сама, у селищі. Все життя працювала швачкою, брала замовлення додому – цим і жила. Але Світлана завжди говорила мені, що я дуже мало заробляю, тому з дитинства мріяла про багате життя. Не дивно, що нареченого вона знайшла собі з дуже заможної сім’ї. Як тільки Світлана перебралася в нову родину, вона стала про мене поступово забувати.

Навіть на святах була зі своєю свекрухою, а не зі мною. Зараз уже, коли Світлана в Канаді, вона дзвонить мені і сkаржиться, як їй погано в новій країні. Я ж, через останні події, втра тила роботу, адже людям уже не потрібні святкові костюми та сукні. Якось до мене зайшла Зоряна, вона дружила зі Світланою з самого дитинства. Я їй багато доnомагала, оскільки вони жили ще бідніше за нас. Виявилося, що дівчинка не забула мою доброту. Зоряна розповіла, що вже кілька років живе у Чехії, і до рідного села приїхала лише на канікули.

Розповідала, що нещодавно згадала ту випускну сукню, яку я їй пошила багато років тому. Згадала ще й те, що грошей за сукню я не брала. Коли я розповіла Зоряні про своє становище, вона дуже здивувалася: виявилося, що в Канаду зараз дуже просто отримати візу, і дивно, чому Світлана не забирає мене туди. Трохи розговорилися, і Зоряна запропонувала мені їхати з нею: якщо я маю ще бажання пошити – в Чехії вона знайде багато клієнтів. Це було найправильніше рішення в моєму житті. Зараз я вже працюю, замовлення течуть рікою. Живу поки що у Зоряни, але невдовзі думаю зняти квартиру, щоб не обмежувати її. Ось так: сподівалася на дитину, а в результаті врятувала, здавалося б, чужа людина…

Мій дядько, який раніше надсилав лише листівки раз на рік, раптом став щодня бути присутнім у житті моєї мами. Він буває в неї вдома, надмірно добрий і чуйний. Мене спантеличила ця зміна, і я спитала про це маму. Вона вже п’ять років прикута до інвалідного крісла, але мешкає самостійно у нашому батьківському будинку. Незважаючи на мої пропозиції перевезти її ближче до мене, вона віддає перевагу незалежності. Я купила будинок поруч, розуміючи, наскільки це буде важливим. Але були важкі часи, коли мою маму госпіталізували, і я почувала себе абсолютно безпорадною.

З дитиною на руках та обмеженими ресурсами, я звернулася за допомогою до дядька, але вона холодно відмовила мені, порадивши справлятися самій. Якось мені вдалося пережити цей період. Моя мати незабаром здобула незалежність, почала готувати і займатися садівництвом. І тепер мій дядько повернувся до нашого села, покинувши свій колишній будинок через сімейні негаразди. Зараз він надто уважний до моєї матері, що змушує мене підозрювати його мотиви.

Я висловилася йому з приводу його раптового інтересу до моєї матері, згадавши, що він не надав мені підтримки, коли я її потребувала. Але він заявив, що вони з дружиною можуть краще дбати про мою маму, натякаючи на мою нібито нездатність робити це самостійно. Моя мати, на жаль, стала на його бік, підтримавши його почуття. І в результаті я розгублена. Як відкрити мамі очі на реальний стан справ, розкрити справжні наміри дядька та забезпечити її благополуччя?

Ось уже 6 місяців ми з моїм партнером живемо у квартирі, яку я винаймаю, і де раніше проживала я зі своїми двома дітьми, яким зараз 20 та 13 років. Я оплачую всі рахунки по дому, в той час як ми працюємо. Його фінансове становище приховано від мене, хоча я відкрито повідомляю про свої доходи. Він володіє бізнесом, тому його доходи вагаються, і цим він пояснює свої ухильні відповіді. Коли він переїхав, я попросила третю частину орендної плати як його внесок з огляду на наявність моїх дітей. Він погодився без вагань. Купівля продуктів, в основному, мій обов’язок, хоча іноді він робить свій внесок.

У ресторанах завжди платить він, а коли ми йдемо кудись із сім’єю, то по-різному ділимо витрати залежно від того – ми удвох чи з моєю молодшою дочкою. Він певною мірою підтримує і своїх дорослих дітей матеріально, оплачуючи їхню медичну страховку та навчання молодшої дочки в університеті.

Ми окремо керуємо нашими автокредитами та іншими фінансовими зобов’язаннями. Наші стосунки приносять задоволення, але іноді я почуваюся невпевнено, коли йдеться про незвичайні чи значні витрати. Я прошу поради у тих, хто вже стикався з подібними ситуаціями на практиці, а не лише в теорії. Чи не полегшить ці фінансові складнощі відкриття спільного банківського рахунку, який дозволить нам вносити рівні вклади, не провадячи суворого обліку індивідуальних витрат?

Я – скромна пенсіонерка з села, яка живе звичайнісіньким життям. Мій син, Іван, влаштував своє життя в столиці, одружившись у тридцять з невеликим років на жінці на ім’я Христина, яка на десять років його молодша. Хоча спочатку я не любила Христину, але заради сина прийняла її. Вони благословили мене онуком Артемкою, якого я обожнюю, хоч і бачу його рідко. Цього літа, у зв’язку з житловими проблемами, Іван попросив мене дати притулок Христині та Артемці на три місяці. Я погодилася, радіючи можливості проводити час з онуком, але побоюючись спільного проживання із Христиною.

Перші дні пройшли у жахливих випробуваннях для мене. Христина лежала, уткнувшись у телефон, байдужа до домашньої їжі, яку я готувала. Вона воліла замовляти дорогі страви, випробуючи цим моє терпіння, оскільки, незважаючи на десятирічне спільне життя, вони з моїм сином досі не можуть вирішити питання з житлом. Причина мені була зрозуміла. Іван єдиний годувальник, а Христина, незважаючи на те, що Артемко вже ходив до школи, не працювала. Її непотрібні витрати мене турбували найбільше з огляду на тягар Івана. До цього додалися єхидні зауваження сусідів щодо щоденних замовлень ресторанних страв Христиною.

Незважаючи на те, що я намагалася врахувати їхні кулінарні уподобання і приваблювала саму Христину до приготування їжі, вона наполегливо продовжувала замовляти продукти. Я не наважуюсь висловити свої побоювання Івану, не знаючи його реакції. Однак стає нестерпно спостерігати у власному домі безтурботне марнотратство і зневагу до моєї праці та праці мого сина.

Після розлучення я залишив двокімнатну квартиру, яку купив разом із колишньою дружиною, їй та нашій дочці – і переїхав до батьків. Однак однокімнатна квартира батьків стала здаватися тісною для трьох дорослих. Вечорами я допізна працював за комп’ютером, щоб якось звести кінці з кінцями після сплати аліментів та участі у домашніх витратах батьків. Мої пізні посиденьки турбували батьків, які через свою роботу рано лягали спати.

Особливо це дратувало мого батька, який часто робив мені зауваження. Я пробував працювати на кухні, але навіть включене після опівночі світло стало приводом для розбіжностей. Батьки, не звертаючи уваги на те, що у квартирі, з якої я пішов, жила моя дочка, запропонували мені повернути свою частку. Неприємності погіршилися, коли вони зіткнулися з моєю колишньою дружиною біля під’їзду її будинку. Колишня вважала, що це я спровокував їх на цей вчинок.

Вона зв’язалася зі мною , засмутилася, але в результаті зрозуміла, що я тут ні до чого. На мій величезний подив, вона запропонувала мені кімнату в квартирі, вважаючи, що це буде корисно для нашої дочки і покладе край розбратам з моїми батьками. Я відчуваю себе ніяково приймаючи її пропозицію, але вона наполягає, що так буде краще для всіх. Тепер я розриваюся і не знаю: як вчинити у цій ситуації.

— А ти чому така хитра? Своїх дітей знову нишком до мами відвезла на все літо. Май совість! – Сестра навіть не привіталася, а з порога почала пред’являти претензії. Якщо чесно, мама сама не хоче брати до себе в село дітей сестри. Марина їх привозить на повне мамине забезпечення, в рваному одязі, у маленькому взутті. Причому змінний одяг вона дітям не передає. Буде тепло того дня, як вона зібралася їх відвозити, будуть у дітей тільки майка та шорти. А раптом холодно? «Нічого, купиш, адже онуки твої рідні» — заявляла сестра мами. А пенсія у мами маленька — нема зайвих грошей на одяг онукам. У мене з нашою мамою домовленість, я даю їй гроші. На продукти, фрукти дітям, на одяг, чи мало що, виростуть із чогось. Нахабство сестри я засуджую: мама і так велику частину свого життя в нас, своїх дітей, вкладала кошти. А зараз вона хоче трохи пожити собі. Зібрати собі на мрію – машину. Невже, виховавши двох дочок , мама має ще й онуків має забезпечувати? Нехай навіть кілька місяців на рік?

— Мене Дімка на море покликав. І куди я зараз своїх подіну? – продовжувала розорятися сестра. — Із собою візьми. – Знизала плечима я. — Я хотіла, але Дімка проти. Каже, не для того весь рік працював, щоб чужих дітей морями возити. — А я хіба винна, що в мене діти і я їх одна піднімаю? Якщо об’єктивно — то так, винна. Був у сестри чоловік , батько племінників. На ньому був і будинок і забезпечення сімейства. А сестра тільки з подружками гуляла та гроші чоловіка прогулювала у барах. Він із молодшим навіть у лікарні сам лежав. Сестра відмовилася їхати — там, бачте, курити не можна. Два роки тому зібрав речі дружини та виставив за двері. Сестра забрала дітей і мешкає тепер сама, жебракує у всіх і працювати не вміє. Діму, нового хлопця сестри, я, м’яко кажучи, недолюблюю: слизький, дітей сестри шпигує, неприємний тип. Сестра почала вмовляти: — Може, ти посидиш? Все одно вдома стирчиш цілими днями. — Я працюю! А на просто так сиджу. – Заперечила я. — Вдома стирчати — хіба робота? — Тобі звідки знати, як виглядає робота? Ти і дня у своєму житті не пропрацювала!

— Все, вибач, але розмова закінчена, мені ніколи. Я наполегливо почала проводжати сестру. За годину пролунав дзвінок телефону. Я подивилася на екран телефону номер невідомий. Вирішила відповісти – раптом новий замовник? Я помилилася – своїм дзвінком мене «ощасливив» Діма. — Чуєш, курка! Дітей забирай, по-хорошому! Прямо зараз руки в ноги та в село! Бо сам приїду, привезу. І не факт, що довезу цілими та здоровими! Від тону та виразів я очманіла і відразу відключилася . Буду я ще з хамами всякими розмовляти, образи та погрози вислуховувати. Але мамі вирішила зателефонувати про всяк випадок, щоб моїх дітей ні з ким нікуди не відпускала. Сестра зателефонувала мені за два дні. Ридаючи у слухавку, вона повідомила мені, що Діма поїхав на море з якоюсь малознайомою дівчиною. – Все через тебе! Ти мені життя зруйнувала! Як я зараз житиму, без мужика в домі? Хто нас годуватиме? Як на мене — краще за однією, ніж з таким, як Діма. Я б на місці сестри, взагалі дякую сказала за те, що від подібного залицяльника позбавили.

Коли ми з чоловіком покохали одне одного і побралися, все здавалося ідеальним. Після весілля ми вирішили купити квартиру у кредит у доларах. Однак у 2008 році вибухнула криза, і наші виплати за кредитом різко зросли. Серед цього хаосу мій чоловік покинув мене і двох наших дітей 5 і 7 років, заявивши, що йде до іншої жінки. Він залишив мені квартиру, яка була скоріше тягарем, ніж подарунком, оскільки я не могла дозволити собі виплачувати кредит. Не маючи іншого вибору, я звернулася за допомогою до своїх батьків. Вони підтримали мене, хоч і часто нагадували, що попереджали про такі ризики.

У результаті мені довелося ухвалити важке рішення – залишити своїх дітей з матір’ю і працювати за кордоном , виконуючи будь-яку роботу, яку я могла знайти, щоб зібрати гроші для погашення боргу. Протягом двох років я працювала не покладаючи рук, заощаджуючи кожну копійку на кредит та майбутнє моїх дітей. У мене серце розривалося щоразу, коли мої діти питали, коли я повернуся. Зрештою, погасивши кредит і трохи заощадивши, я повернулася… На батьківщині я відкрила манікюрний бізнес, працюючи вдома, а згодом і в салонах краси. Моя важка праця окупилася, і я змогла забезпечити гідне життя своїм дітям. Однак я все ще залишалася обережною в особистому житті, не довіряючи чоловікам, які виявляли до мене інтерес.

Все змінилося, коли моя старша дочка Аліна, яка закінчує школу, повідомила мене, що хоче, щоб її батько супроводжував її на випускному. Я була приголомшена і скривджена таким проханням. Зрештою, він покинув нас, коли ми найбільше його потребували. Наша суперечка з цього питання привела до сварки. Я не могла зрозуміти, як Аліна могла забути про його вчинки. Та й зухвалість мого колишнього чоловіка прийняти її запрошення здалася мені за межею. Я не могла підтримати її рішення і сказала їй про це прямо. Зараз я ламаю голову: як помиритись зі своєю дочкою, все ще заліковуючи глибокі рани, нанесені її батьком?

Протягом 32 років я впізнала свого чоловіка досить добре, щоб розуміти: намагатися відмовити його від його дій було марно. Він просто звинуватив би мене у підриві його авторитету. Коли він захопився молодою і амбітною жінкою на роботі, своєю секретаркою, я знала, що зрештою вона зробить помилку, яка поверне його до мене. Однак вона була розумна і запропонувала моєму чоловікові спровокувати мене на те, щоб я сама пішла від нього, зменшивши його занепокоєння з приводу поділу майна та моє гадане скиглення.

Мій чоловік почав чіплятися до всього, що я робила, критикуючи мою зовнішність і нехтуючи мною як дружиною. Він звинувачував мене в тому, що я тільки й чекала на можливість скористатися його багатством, незважаючи на те, що саме мій батько дав йому стартовий капітал. Поки він драматично висловлював свої образи, я зберігала спокій, потягуючи каву. Я нагадала йому, що його захоплення пройде так само, як минуло наше кохання, але йому слід подумати про те, що залишиться в результаті. Я забрала половину всього, що він колись цінував, у тому числі наш будинок. Я також заявила, що дітей і онуків він, можливо, ніколи більше не побачить, якщо продовжить йти цим шляхом.

Наступного дня його коханка, взявши на себе роль підтримуючого партнера, запевнила його, що вони подолають будь-які перешкоди разом. Коли я зателефонувала, щоб сказати, що пробачу його, якщо він звільнить її – чоловік негайно звільнив її, на превеликий подив своїх колег. Того вечора ми пішли до ресторану, де багато пар мали значну різницю у віці. Микола спостерігав за цими чоловіками, але не бачив непідробного щастя у їхніх очах. Хтось може подумати, що мені не вистачило гордості? Тимчасові труднощі в сім’ї та шлюбі – це лише частина подорожі.

Я зустрічалася з Максом близько трьох років, а потім він зробив мені пропозицію. Я погодилася. Шикарне весілля ми не хотіли, тому що збирали на свою квартиру. Довелося деякий час пожити в будинку його батьків. Чесно сказати, свекруха і її донька Ліза мене не злюбили. Для них я завжди залишалася чужою людиною. Та й мені було все одно, заміж я виходила за Максима, а не за них. Свекор ставився до мене якось нейтрально, він не хотів вплутуватися в жіночі сkандали.

Свекруха відразу сказала, що цей будинок буде належати Лізі, а не Максу. Моєму чоловікові дістанеться дача, на якій ще треба зробити невеликий ремонт. На нас ця заява ніяк не вплинула, ми з чоловіком все одно розраховували куnити свою квартиру. Ліза сиділа вдома з дитиною, якій було 2 роки. Ніяк по господарству вона не доnомагала. Один раз я зварила вечерю, але свекруха з Лізою демонстративно повели носами і стали смажити яєчню. Після цього я для їх сім’ї нічого не готую, тільки для себе і Макса. Убираюсь я тільки на кухні і у себе в кімнаті. Ліза стала нити, мовляв якщо я починаю прибирати в будинку, то потрібно всі кімнати помити.

Але я їй дала зрозуміти, що буду прибирати тільки там, куди сама ходжу. Як-то раз мені на роботі стало недобре. Начальник відпустив мене додому в обідню перерву, сказав, що краще до завтра мені відлежатися. Ніхто не знав, що я прийду додому вдень. Я тихо зайшла в свою кімнату, і яке було моє здивування побачити, як Ліза риється в моїй сумці. -Ну і що ти там шукаєш? -Що треба, те й шукаю. Взагалі це мій дім, що хочу, те і роблю. Я тут же вигнала Лізу з кімнати і стала збирати свої речі. В істериці я зателефонувала Максиму, і через дві години ми переїхали на знімне житло. Я більше ні хвилини не могла перебувати в будинку з Лізою.

Коли Ольга з хвилюванням розповіла Наталці про майбутнє весілля їхньої подруги Оксани, Наташа відреагувала на це зі зневагою, запитавши, навіщо Оксані виходити заміж за чоловіка вдвічі старше за неї. Ольга, здивована цинізмом Наташі, захистила Оксану, припустивши, що вся річ у коханні. Наташа висміяла цю ідею і розповіла, що її власний шлюб із Вадиком був заснований не на коханні, а на зручності та соціальних очікуваннях.

Ольга пригадала Наталці її колишні заяви про глибоке кохання, але Наталка зізналася, що брехала, щоб викликати заздрість в інших і переконати себе. Вона зізналася, що, хоча вони з Вадиком і ладнають, у їхніх стосунках немає справжнього кохання. Ольга, вражена Наташиним визнанням, згадала свій власний досвід кохання, яке не привело до шлюбу. Наташа вважала стосунки Оксани дурними через різницю у віці та відсутність достатку.

Ольга стверджувала, що, можливо, вони дійсно кохають один одного, але Наташа залишалася скептично налаштованою, називаючи Ольгу наївною, оскільки вона сама все ще чекає на кохання. Прагматичний погляд Наташі на стосунки різко контрастував із романтичними ідеалами Ольги. Вони розлучилися без звичайного запрошення в гості, що підкреслило зростаючу дистанцію у їхніх поглядах на кохання та життя загалом.