News 382 Media

Із чоловіком у нас було двоє дітей. Він завжди хотів забезпечити їхнє майбутнє, тому постійно зникав на заробітках у різних країнах. Після школи донька вступила до медичного. Колись я сама мріяла стати ліkарем, але не вийшло. Тому нині робила все, щоб сплатити за навчання своєї доньки – і щоб її мрія обов’язково збулася. Закінчивши інтернатуру, Іванка оголосила, що зібралася заміж. Ми з чоловіком відразу ж вирішили подарувати їй квартиру. Після весілля ми допомогли зробити ремонт. Коротше кажучи, забезпечили їх за повною програмою.

Син вступив до технікуму, відучився на механіка. Одружився, батьки нареченої подарували їм однушку — туди вони і переїхали. Ми з чоловіком видихнули спокійно, але мене постійно мучала одна думка: синові ми нічого не дали. Якось я поділилася своїми переживаннями з чоловіком, увечері того ж дня ми вирішили подарувати синові земельну ділянку. Можливо, він захоче збудувати на ній будинок. У вихідні ми покликали в гості сина з невісткою і сказали їм, що ми маємо для них подарунок.

Вручили документи синові, але чомусь він не зрадів. Він навіть не спитав, де знаходиться ця ділянка. Я не витримала і запитала: -Синку, що не так? -Ви сестру завжди любили більше. Подарували їй квартиру за 30 тисяч, а мені ділянку тисяч за 10. А нам, як не дивно, у маленькій однокімнатній квартирі дуже тісно. З одного боку, я зрозуміла свого сина. Але ж з іншого – наші батьки нам навіть табуретки не подарували. Усього ми досягли самі. Та й він таки чоловік: забезпечити сім’ю квартирою – це його прямий обов’язок.

Вони були одружені вже 20 років. Женя та Володимир жили в kоханні та злагоді. Ще по молодості Володимир влаштувався працювати далекобійником. Спочатку йому не подобалася робота і єдине, що його стримувало гроші. Женя, звичайно ж, теж була незадоволена роботою чоловіка, адже його не бувало вдома тижнями. Через три роки шлюбу у них наро дився син. Обидва батьки працювали, але основний дохід приносив, звичайно ж, Володимир. Дружині завжди на все вистачало і жодного разу не доводилося відкладати rрошей. Тому rрошей на подорож їм завжди вистачило. І ось одного разу вони заnланували поїздку до Франції. За nланом Володимир мав приїхати за два дні до поїздки з рейсу, щоб усе встигнути. Але навіть через два дні він не приїхав. Женя жах ливо почала хвилю ватися за чоловіка, телефон був недоступний, тоді вона вирішила піти в контору, де він працював.

Там повідомили, що Володимир приїхав, здав усе у строки та поїхав додому. Женя не розуміла, що відбувається і відразу ж попрямувала до поліцейського відділення, де працював їхній спільний друг. Гриша неохоче прийняв заяву. Женю це насторожило, ніби він щось знав, але не зізнавався. Вона пішла додому, але місця собі знайти не могла і зайнялася збиранням. Забираючись, вона виявила папери в шафці. Відкривши, впала в шоk. На трьох різних жінок було оформлено будинки, причому у різних містах. Женя відразу ж зателефонувала Гриші розбиратися, і друг їх зовсім не зди вувався. Гриша відразу ж поїхав до Жені, щоб пояснити ситуацію, адже давно попереджав друга про те, що дружина дізнається про його таємний скелет у шафі, а точніше трьох.

Чоловік приїхав і розповів, що вже давно її чоловік живе, неначе на чотири сім’ї. Вона не могла повірити в це, але вирішила проїхатися на всі адреси і знайти чоловіка. Гриша, звичайно, Женю не поkинув. Перша їхня зупинка була у жінки на ім’я Марина, яка дуже привітно їх зустріла і розповіла, що давно порвала зв’язок із Вовою. Якось вона приїхала до нього із сюрпризом, а там дізналася про Женю. Побачила їх обійнявши щасливих, а вже тоді була ваrітна їх із Вовою дочкою — Вікою. Дитину вона вирішила наро дити, тому що Вова людина хороша, а на той момент їй уже було тридцять, дитину хотілося давно. Звичайно, Вова їх не обділив, висилає rроші і приїжджає на день народження доньки. Наступна була Оля, але двері так і не відчинила,

Грицько розповів Жені історію про неї. Вона була приголомաена поінформованістю Грицька. Оля мала важkу долю, але благо від Володимира в неї дітей не було. Ось і треті двері. Там двері відчинив Володимир. Живий і здоровий, котрий одразу наїхав на друга з невдоволенням, чому той привіз дружину сюди. Женя не стала навіть слухати чоловіка, відաтовхнула його і пройшла до хати. Там на руках двадцятирічної дівчинки був новонароджений малюк. У дівчини залягли синці під очи ма і текли горючі сльо зи. Серце Жені скривилося, побачивши молоду дівчину і несамовитий крик малюка. Вона одразу ж kинулася допомагати з дитиною. А в нього були лише коліки.

Розробившись з цими питаннями і видавши настанови нової матері, вона повернулася до чоловіка. І kинула слова поваги йому в обличчя, звичайно, повні іронії. «— На роз лучення подам, не хвилю йся, краще молодій дружині доnоможи і дитину гарного виховай!», — сказала Женька і вийшла з квартири стрімко. Гриша побіг за нею. Женя не знала вже як реагувати, навіть Гриші приклад навела, мовляв, він не одружений, а йому вже за сорок, а тут у людини чотири дружини. Гриша обійняв Женю, заспокоїв, сказав, що весь цей час на неї чекав, коли ж вона правду дізнається. Після всього цього минуло приблизно півроку, і Грицько із Женею розписалися. Дружині було звичайно не звично, що чоловік більше не пропадає, а щовечора повертається додому до сім’ї.

Моя подруга Женя вийшла заміж у юному віці – за Вову. Спочатку їхній шлюб процвітав: Вова працював на заводі, а Євгенія у декретній відпустці займалася їхнім сином. Розпорядок їхнього дня був передбачуваним: Вова з ранку вирушав на роботу, а ввечері допомагав Жені по господарству та з сином. Однак, коли завод закрився, Вові довелося перейти на вахтовий метод роботи і бути відсутнім кілька місяців, через що Женя сильно сумувала за ним. Попри це їм потрібна була його гідна зарплата. Під час однієї із таких змін Вова поїхав і не повернувся.

Женя залишилася в паніці, не маючи змоги зв’язатися з ним. Протягом цілих 15 років Женя чекала на Вову. Вона зустріла одного з його колишніх колег, який теж нічого не знав про місцезнаходження Вови. Женя навіть подала заяву про зникнення людини в поліцію, але вона виявилася безрезультатною. За ці роки її краса і молодість зів’яли, волосся посивіло, а очі втратили блиск. Єдиною втіхою для неї був син. Зрештою Євгенія зустріла Станіслава, який миттєво виявив до неї симпатію. Спочатку нерішуча, вона зрештою прийняла його залицяння, підбадьорювана сином, який уже змирився з тим, що батько не повернеться. Стас переїхав до них; життя почало налагоджуватися.

Одного разу Вова таки з’явився, якраз у той період – з історією про свою коханку Ніну, з якою він зустрічався ще на заводі. Щоб бути з нею, він інсценував своє зникнення. Вова прожив із Ніною 15 років, після чого вона припинила їхні стосунки, залишивши чоловіка ні з чим. Тепер Вова повернувся до Євгенії, сподіваючись на прощення, але вона не прийняла його. Син теж відкинув його, не в змозі пробачити біль, який він завдав їм. І навіть родичі Вови відвернулися від нього. Як ви вважаєте, вона правильно вчинила?

Минулого тижня я подала на розлучення після 10-річного шлюбу, розчарована вражаючим відкриттям. Я завжди вважала свого чоловіка найкращим чоловіком у світі, але виявилося, що він давно вже знав, що не може мати дітей. Він мовчки спостерігав, як я боролася зі своїми “проблемами” – проходила лікування і шукала причини в собі. Ми познайомилися у юності; спочатку були друзями, потім коханцями. Перед весіллям я поділилася з ним мрією мати двох дітей, на що він з ентузіазмом відгукнувся. Одружившись, ми спочатку зосередилися на купівлі та ремонті будинку нашої мрії, відклавши плани про дітей.

Коли ми нарешті спробували завагітніти, я пройшла курс лікування, але вагітність так і не настала. Мій чоловік постійно відмовлявся йти до лікаря, пропонуючи альтернативні варіанти, такі як усиновлення чи досягнення науки. Моє розчарування зростало, доки я практично силою не змусила його піти зі мною до лікаря. Під час консультації він ненароком розповів про свій діагноз. Я була спустошена. Він обманював мене роками, дозволяючи вірити, що проблема у мені.

Наші мрії про дітей, наші розмови – все це було схоже на злий жарт. Я довго думала: а що, якби він був чесний до весілля? Можливо, я все одно вийшла б за нього заміж, але планувала б зовсім інше майбутнє. Але тепер його обман здається мені непробачним. Він дозволив мені пережити муки невдалого лікування та провину за нашу бездітність. Ця зрада була надто глибокою, щоб не помічати її – тому я й вирішила розлучитися. А як би ви вчинили на моєму місці?

У свої 40 років я все-таки ще зберігаю наш шлюб, незважаючи на величезний біль, який мені завдав чоловік. За 7 років спільного життя я самовіддано вела домашнє господарство, готувала смачні страви, привабливо одягалася та стежила за своєю зовнішністю. Саме я ініціювала розваги, організовувала свята, планувала маршрути подорожей, дивувала наших друзів тематичними вечорами та вносила різноманітність у наше життя. Мій чоловік, людина небагатослівна, здавалося, сприймав ці зусилля як належне.

Я завжди поважала його простір, ніколи не тиснула на нього і не маніпулювала їм, вважаючи, що в нашому шлюбі він повинен мати почуття свободи. Я уникала непотрібних дзвінків, особливо в робочі години. Однак одна відверта розмова виявила нашу взаємну незацікавленість. Він зізнався, що мої інтереси – виставки, творчі починання та пригоди – завжди здавались йому нудними, хоча він їх терпів. Я зрозуміла, що мої зусилля пожвавити наше життя ніколи не були гідно оцінені. Він був задоволений тим, що пливе за течією, не бажаючи відокремлюватися чи змінюватись.

Я усвідомила, що наш інтерес один до одного згасає, що ми втомилися від спроб внести позитив у наше життя без будь-якої реальної віддачі. Зараз ми живемо швидше як сусіди, ніж як пара, поділяючи квартиру – і на цьому все. Ми ніколи не хотіли дітей, та й я розуміла, що народити дитину в цій ситуації – не вихід. Усвідомлення того, що, можливо, вже надто пізно рятувати наш шлюб, сильно тисне на мене. Чи маю я і далі зберігати цей фасад для оточуючих – чи краще звільнити себе від цього тягаря?

Микола повернувся з роботи засмучений. Тоня спитала: – Що трапилося? – Надсилають у відрядження. – І все? – Усміхнулася Тоня. – Чому ти радієш? – Хочеш, щоб я заплакала? – Я так і знав, що ти тільки цього й чекала! – Тобто? – А те, що я не дурень і чудово знаю всі ці анекдоти про коханців. – Ось воно що! – засміялася Тоня. – Не довіряєш? Микола підійшов до сейфа, відкрив його ключем і витяг звідти револьвер. Покрутив зброю в руках та поставив на місце. Замкнув замок і засунув ключі в кишеню. – Я просто хотів дати тобі зрозуміти, що якщо я вас застану, то обом кінець! – Обом?

– Тобі і твоєму коханцю. – Ну що ти вигадуєш? Вперше відправили тебе у відрядження, а ти психуєш як дурень. Микола розвернувся і попрямував до дверей на балкон. – На вулиці мороз, – зауважила Тоня. – Навіщо ти відчиняєш двері? – Хочу подивитись, чи можна через балкон звідси втекти. – Із п’ятого поверху? – саркастично підняла брову дружина. – Сніг уже встигли прибрати, тому він не ризикне… Можливо, вийде перелізти до сусідів… – розмірковував Микола. – Якщо ти не перестанеш так жартувати, то я… – Що? Спеціально зраджуватимеш мені? – із викликом помітив чоловік.

– Ще шафи перевір, – сказала Тоня. – Точно. Потрібно оцінити, скільки людей там може поміститися, – посміхнувся Микола. Він справді почав перевіряти ємність їхніх меблів. За кілька хвилин чоловік сказав: – Тепер знатиму, де шукати. Будемо вечеряти? Тоня остаточно образилася на Миколу, бо до кінця дня мовчала. Вранці вона теж не збиралася нічого казати. Чоловік зібрав свої речі та вирушив до аеропорту. Проте раптом йому зателефонував директор та скасував поїздку. На радощах він повернувся додому і з порога гукнув: – Тоню, у мене чудові новини! Я не їду у відрядження. Його скасували. Відповіді не дочекався. Лише на столі лежала записка: “Можеш жити спокійно. Я пішла до мами назавжди”.

Перейми в Ані почалися, коли вона поверталася від батьків до свого міста, до чоловіка. До призначеного лікарями терміну залишався ще тиждень. Тому дівчина і ризикнула вирушити в дорогу. Але сутички почалися у поїзді. Машина швидкої допомоги прибула прямо на одну зі станцій, а поїзд зупинився, щоби дівчину забрали. Коли ми, медики, запитали її про документи, то вона переконувала, що стоїть на обліку у жіночій консультації, проте мала при собі лише паспорт. Ми зібрали всі аналізи, щоправда, проблеми зі світлом у такий пізній час, тому вирішили аналіз УЗД поки що не робити.

Але якби ми знали… Коли акушер почав огляд, то помітив, що чує не одне, а цілих два серцебиття. Запитав, що раніше показував майбутній матусі аналіз УЗД, а та сказала, що раніше нічого такого не робила. Тільки повідомила, що там може бути й двійнята, адже кілька років тому вона народила трійню. Самій Ані було двадцять п’ять років. За кілька годин після огляду почалися пологи. Мабуть, діти захотіли раніше з’явитися на світ. Перший хлопчик народився швидко. Ми навіть не очікували, що так скоро вдасться. Потім перейми продовжилися, і ми побачили ще одного хлопчика. Коли всі видихнули з полегшенням, лікар одразу сказав, що розслаблятись не час. Перейми продовжилися.

– Невже третій? Лікарі були здивовані . – Що, знову трійня?! – матуся не могла в це повірити . Ми навіть не могли подумати, що таке можливе. Тепер вона має за три роки шестеро дітей. Молода мати порадувала тата, а ми пораділи, що у діток справді повноцінна родина, яка чекала на малюків. Сяючий, як нова монета, щасливий батько, примчав, як тільки зміг. Побачивши його, я переконалася, що все буде гаразд. Можливо, хтось злякався чи навіть засмутився, а Олег прямо стрибав від щастя, що в нього тепер ще три сини є. І ми всі раділи разом із ним.

Ця історія сталася, коли я навчався у восьмому класі. Якось раптом мама почала йти вечорами години на дві. Три рази на тиждень. І завжди поверталася з сяючими від щастя очима. Одного разу, коли мама вкотре причепурилася і зібралася йти, я запитав у батька: – Тату, а куди мама весь час ходить? – До коханця, вона, бігає. А де ще може ходити? – Злісно відповів тато так, щоб мама точно почула. Мене вразили його слова, але ще більше здивувало, що мама, почувши це, проігнорувала слова чоловіка. Коли мама вийшла за двері в гарній сукні, з зачіскою та макіяжем, я запитав у тата: – Тату, ти це серйозно? Про коханця? – Не віриш, сам іди та перевір! – Огризнувся він. Я так і вчинив.

Мама не встигла ще далеко піти, тому, вийшовши з дому, я наздогнав її і почав стежити. Ішов вулицями так, щоб вона не помітила мене. Дійшли ми до якогось будинку. Мама увійшла до нього, а я не міг наважитися ще довго зайти за нею. Доки не підійшла якась жінка, яка також прямувала туди, куди і моя мама. Вона підійшла до мене і запитала: – Чому ти тут стоїш і не заходиш? Я пішов разом із жінкою. Ми ввійшли до зали і сіли на стільці. Там я побачив, що моя мама танцює. Вона кружляла у танці зі своїм партнером. То був гурток бальних танців.

Вона була такою щасливою та впевненою на паркеті. Та й виходило в неї дуже гарно. Мама помітила мене на стільці наприкінці зали, підійшла та розповіла, що вона любила танцювати. А тут нарешті знайшла такий гурток. Тато ж не хоче розуміти її захоплення. Більше того, він танці називає коханцем, адже дуже сильно ревнує маму до її хобі. — Але ж ти така щаслива, коли танцюєш! То чому ж тато не радий за тебе? – здивовано спитав я. – Ех… Якби я знала, сонце. Якби я знала… А тато просто хотів усієї маминої уваги собі, адже вона завжди в роботі, у дітях, а тут ще й на танці бігає…

Таїсія сиділа з дочкою Марією на кухні. Донька всіма силами намагалася заспокоїти матір. Вона теж не очікувала від батька такого. Того вечора Таїсія готувала вечерю. Чоловіка вдома ще не було, коли на телефон прийшло повідомлення. Відкривши повідомлення, вона застигла. Повідомлення надіслав чоловік. У тексті було написано: «Я йду від тебе, розлюбив, знайшов іншу. ” Чоловік прийшов години через три після отримання смс-ки, дістав сумку, склав всі речі і пішов. Найбільше жінці було прикро через те, що чоловік навіть не набрався сміливості сказати їй це особисто в обличчя. Донька Таїсії запропонувала матері викинути всі речі батька і поміняти замок на дверях.

Твердила, що на цьому життя не зупиняється і потрібно жити далі. Так вони і вчинили. Прибрали всі речі батька з дому, поміняли замок і навіть завели кішку. Марія завжди хотіла кота, але батько не дозволяв їй. Таїсія була дуже рада, що дочка підтримувала її. Їхнє життя дуже круто тоді змінилося. Вони багато часу проводили разом, вечорами дивилися фільми і багато базікали. Пізніше у Марії з’явився хлопець, і вона почала ходити з ним на побачення. Таїсія часто залишалася вдома одна з котом. Незабаром вона подала на розлу чення, чоловік з квартири виписався зі сkандалом, і то в обмін на обіцянку не ділити його машину. А потім він захотів якомога сильніше насолити дружині.

Сказав, що вона занадто стара для нього, а його новенька на 8 років молодша, але близькі Таїсії не давали їй сумувати. Подруги запрошували на заходи, на прогулянки в парку, і життя налагодилося. Через рік Марія зібралася заміж. Таїсія жила щасливим життям, поки раптом не повернувся її колишній чоловік. Говорив, що хоче повернутися в сім’ю. Але навіть не вибачився, а навпаки почав з претензій, нібито Таїсія сама винна і мало часу приділяла йому. Жінка зачинила двері і прогнала геть чоловіка. Протягом місяця їй постійно дзвонила мати колишнього чоловіка. Просила прийняти сина назад. Твердила, що Таїсія повинна радіти, що той повернувся. Навіть подруги Таї почали вмовляти помиритися з чоловіком. Але жінка була щаслива і з Барсиком Анатолійовичем, рудим котом, і не мала наміру жити зі зрадником і дня.

Еля, як і всі дівчата у її віці, мріяла вийти заміж за багатого принца. Ось вона між парами та вечірніми підробітками мріяла про щасливе, багате життя. Вона працювала адміністратором у ресторані у вечірню зміну. Мама хоч і їй надсилала щомісяця гроші, але грошей багато не буває. А вона і сумочку нову хотіла, і босоніжки, от і влаштувалася на роботу. Вона розуміла, що треба добре вчитися і багато працювати, щоб знайти своє місце в житті. Але мріяти про багатого принца їй ніхто не забороняв. Але поки що на принцах їй не дуже щастило. Усі в її оточенні були такими ж студентами із селища. Були хлопці, які їй подобалися, але поки що нічого серйозного не виходило. Брат її подруги, Максим, теж її доглядав.

Він не втрачав надію, то блокнотик, то коробку цукерок, то шпильку через сестру їй передавав. -Ну ось чим тобі мій брат не подобається? Вона знизувала плечима і мовчала. Як подрузі пояснити, що вона хоче весілля, як у казці, свою квартиру, машину? Їй ніяково було про це говорити навіть із близькою подругою, адже справжнє кохання не про це. Але що таке кохання, Еля зрозуміла, коли вперше побачила Андрія. Він був на вісім років старший за неї, їздив гарною машиною, і біля нього завжди крутилися дівчата. Андрія вона побачила вперше у ресторані, де вона працювала. Це було кохання з першого погляду, вона одразу в нього закохалася, не підозрюючи, що він їздить дорогою машиною і очолює фірму свого батька.

-Андрію? У тебе немає жодних шансів. У нього наречена є, — сказала Оля, коли вона зізналася їй про свої почуття. Оля знала його, він лагодив свою машину в Макса. Ось і Макс нагоді. Оля обіцяла їх познайомити. Даремно Оля не вірила, що в них нічого не вийде. У них почався бурхливий роман, вона всіх дівчат відтіснила, а нареченої в нього не було. Це лише була дочка їхніх друзів, яка мріяла вийти за Андрія. Батьки Андрія не були в захваті від Елі, але суперечити йому не стали. Тим більше Еля була скромною, вихованою та розумною. Еля полюбила свою свекруху, вона стала прикладом для наслідування. Весілля було таким, про яке вона мріяла. У сім’ю Еля швидко вписалася.

З дитиною вони вирішили не відкладати і з перших днів бажали малюка. Пройшов рік. Але ваrітність так і не наставала. Слова ліkаря прозвучали для неї як вирок. Всю дорогу Еля думала, як про це сказати Андрію. Вона його дуже любила та боя лася втра тити. Їй і не довелося, ліkар сам повідомив свекруху про те, що вона ніколи не матиме дітей. Свекруха не опускала руки, вона записувала її на будь-які процедури. Андрій сказав, що він її любить, і це не привід для розлу чення. Так летіли роки. У подруги народилося маля. Оля попросила її стати хрещеною для малюка. Малюк був таким чудовим, і чим більше вона з ним поралася, тим більше їй хотілося дітей.

Чоловік спочатку її втішав, а потім утомився, спочатку перебрався до сусідньої кімнати, а потім усе частіше став ночувати у батьків. Отак вони почали віддалятися один від одного, навіть не помічаючи цього. Новина, як грім вразила її. Оля із чоловіком потраnили в ава рію. Перше, що вона подумала, аби з малюком усе було гаразд. З малюком все було нормально, він був удома з бабусею. В одну мить її улюблений хрещеник став сиро тою. Вона Андрія вмовила всино вити Колю. Він був не проти, аби їй було добре. Виявилось, що Максим забрав племінника до себе. Вона взяла його адресу та поїхала до нього. Вона думала, що зможе вмовити його віддати їй дитину.

Макс навідріз відмовився віддавати малюка. -Макс, у тебе скоро весілля, а потім і свої діти будуть, віддай мені малюка. -Не буде весілля, Елю, моя наречена відмовилася виховувати чужу дитину. Виходь за мене заміж, разом виховуватимемо його. Я завжди любив тебе. -Макс, ти що?! — розгубилася вона. Додому вона повернулася рано, чоловік не думав, що вона так швидко повернеться. Його не було вдома, вона пішла до спальні, а на підлозі валялася шовкова нічна сорочка. Вона кинулася на кухню, на столі стояли два келихи. Тепер усе стало зрозумілим: часті відрядження, ночівлі у батьків. Вона заплющувала на все це очі, навіть не впадаючи в подробиці. Ось вона доля! Збулася мрія Макса, поряд кохана жінка. Тепер вони разом зростатимуть племінника у повноцінній та люблячій родині.