News 382 Media

Коли я збиралася їхати додому, зателефонувала мати чоловіка: і запитала, чи придумала я, що готуватиму на вечерю. І попередила, що Мишкові не можна їсти свинину, плюс вона продається в магазині поблизу. Сказала не купувати, а натомість купити курку. Я недоробила роботу і мені вона заважала, але ніяк не хотіла відстати. – У мене бездоганна пам’ять на все Ганна Володимирівна. Прошу вибачити мені, але в мене є справи. — Добре подзвони мені, коли підеш з роботи. Я скажу яку сметану купити для салату. Я одружена з Мишком 4 роки. І за весь цей час моя свекруха не пропустила жодного дня нашого життя. Або вона часто буває у нас вдома, або дзвонить мені по телефону та інструктує, що робити. У мене було відчуття, що я вийшла заміж не за нього, а за матір.

Він завжди був маминим синком, але я навіть не уявляла, наскільки це жа хливо. — Мишко, ти вже дорослий! Ти вже маєш свою сім’ю! Чому б тобі не пояснити мамі свою незацікавленість? Чому б тобі не відмовляти? — Це ж моя мама, не можу так ставитись до неї. Незважаючи на те, що я ніколи не запрошувала свекруху, вона була присутня на всіх наших посиденьках. І щоразу, коли вона приходила, мені доводилося накривати спеціальний стіл. Стандартної піци було недостатньо. Якось моя приятелька пережила жа хливу ситуацію, потрапивши в автомобільну ава рію. В результаті вона провела багато часу у ліkарні, а Лерочка , її маленька дочка, залишилася без нагляду. Я одразу ж вирішила взяти дівчинку до себе. Мишко, здається, не заперечував, коли я розповіла йому все телефоном. Звичайно, оскільки в будинку з нами житиме ще одна людина, я турбувалася про те, як розвиватиметься наш зв’язок.

Але мої тривоги були безглузді. Мишко прийняв дівчинку у своє серце. Прийшовши з роботи, він приніс із собою повітряні кулі та великого ведмедя. І все в нас було добре, поки про дівчинку не дізналася моя свекруха. Коли вона дізналася, що дочка моєї подруги живе в нашому домі, то одразу ж прийшла та влаштувала сkандал. …Свекруха накричала на чоловіка і назвала його еrоїстом. Вона сказала, що він не може мати дітей, поки вона жива, тому що будь-якої миті їй може знадобитися його допомога. — Я не можу кинути маму заради чужої дитини. Мама просить, щоб ми віддали її до дитя чого будинку. Увечері я зібрала його речі та виrнала. За кілька годин свекруха подзвонила і почала сва ритися. Я рада, що так вийшло.

Моя сестра, яка 20 років прожила зі своєю родиною в Німеччині, приїхала до мене у Одесу на літні канікули. Я вмовила її приїхати, підкресливши нашу довгу розлуку. В аеропорту ми з чоловіком зустріли їх і відправилися за продуктами до вечері. Поки я робила покупки, не перевіряючи ціни, сестра кидала на мене дивні погляди щоразу, коли я додавала товари до кошика. Вона наполягла на тому, щоб купити морозиво для своїх дітей окремо – жест, який я вважала незвичайним, але прийняла.

Пізніше на пляжі я знову помітила її ощадливість. Коли я дозволяла своїм дітям відвідувати різні атракціони, вона відмовляла своїм дітям, посилаючись на високу вартість. Це було дивно, враховуючи її добре оплачувану роботу та можливість дозволити собі відпочинок за кордоном. Цікавлячись, я запитала її про звичку заощаджувати.

Вона пояснила, що економити треба на всьому, припустивши, що відсутність ощадливості призводить до фінансових труднощів до кінця місяця. Така думка, відмінна від моєї, трохи насторожувала. Незважаючи на це, ми отримали насолоду від їхнього візиту. Дорогою з аеропорту ми з чоловіком розмірковували про її підхід до економії. Нам було важко зрозуміти необхідність економити на кожній дрібниці.

Ми з Анею виросли у гармонійній сім’ї і ніколи не були свідками батьківських сварок. Я, молодша сестра, вийшла заміж першою і отримала однокімнатну квартиру, куплену разом нашими батьками та моїми свекрами. Коли сім’я розрослася, з’явилися двоє дітей, Паша і Катя, стало тісно, але дозволити собі більше житло ми не могли. Аня вийшла заміж пізніше, жила з нашими батьками в їхньому просторому будинку і народила сина Ванечку. Вона доглядала наших батьків, поки вони не померли з різницею в півроку. Дивно, але батько заповів будинок нам обом, що викликало розбіжності.

Аня вважала, що заслуговує на будинок, оскільки дбала про наших батьків, а в мене вже була квартира. Я не погоджувалася, пам’ятаючи про рівний вклад наших батьків у мою квартиру. Я запропонувала продати будинок і поділити виручені гроші, але Аня відмовилася , вимагаючи, щоб я відмовилася від спадщини. Наші розбіжності наростали, руйнуючи мирний зв’язок між сестрами. Ми припинили спілкування, а Аня продовжувала жити у домі. Юридичні консультації не дали задовільного рішення; якщо я погоджувалась на щось, Аня виступала проти, і навпаки.

Пропозиція Ані викупити мою частку була неприйнятно низькою – не вистачало навіть на чверть квартири. Суперечка загострилася: мені запропонували сплачувати половину комунальних платежів, оскільки будинок перебував у спільній власності. Судовий процес затягнувся, перетворивши нас із люблячих сестер на противників. Моя сім’я залишилася в нашій тісній квартирці, не маючи можливості будувати плани на майбутнє, оскільки судовий позов з Анею не мав жодних ознак закінчення. Ми обидві відмовлялися відступати, кожна відстоюючи свою правоту. Як Ви думаєте, хто правий у цій ситуації?

Після закінчення навчального року Арина та її однокласники роз’їхалися. Багато хто залишився в місті, а дехто повернувся до свого сільського коріння. Арина стала офіс-менеджером у великій фірмі , але її владний бос підштовхнув її до реалізації мрії про підприємництво. Під час візиту додому її мати вигукнула: “Ти така красуня, справжня міська леді!” Арина скромно відповіла: “Ой, матусю, ти в мене просто диво!” Обговорюючи свій новий бізнес, Арина згадала про свою невелику, але багатообіцяючу компанію. “У мене чудова команда”, – сказала вона. Цікавлячись, вона запитала про свою стару подругу Женьку.

“Женька чекає на принца, який відведе її в її ідеальний світ”, – зауважила її мама. Арина замислилась: “Може, я можу їй допомогти, запропонувати роботу у своїй компанії? Там вона познайомиться з новими людьми…” Але мама застерегла: “А якщо вона вийде заміж і поїде? Що їй робити з роботою тоді?” Арина знизала плечима: “Тоді я знайду когось іншого.”. Наступного дня Арина запросила Женьку до своєї компанії. Женька, сподіваючись на більш насичене життя у місті , погодилася. Вона переїхала до Арини, плануючи знайти квартиру із першої зарплати.

Тим часом Арина закохалася у Андрія, успішного бізнесмена. Але Женька почала заздрити і задумала зруйнувати компанію та особисте життя Арини. Відірвавшись на кохання, Арина не помітила, як її бізнес похитнувся через саботаж Женьки. Коли правда спливла на поверхню, Арина змістила Женьку, яка повернулася до села, без друзів та роботи. Андрій підтримав Арину матеріально та допоміг їй відновити бізнес. З новим здібним керівником компанія процвітає. Андрій зробив пропозицію, перетворивши боротьбу Арини на історію тріумфу над заздрістю.

У нас із чоловіком у кожного є свої квартири. Мені вона дісталася від батьків, які подарували на моє повноліття. А ось мій чоловік на квартиру сам заробив. Він став відкладати ще зі студентських часів. А потім влаштувався у гарну фірму, поступово прокладав свою доріжку кар’єрою. Зміг куnити квартиру, а у фірмі вже на добрій посаді. Ми зіграли тихе весілля, бо знаємо, як треба економити гроші і витра чати їх на корисніші речі, добре, що в цьому плані у нас збігається думка, ми об идва економісти.

На даний момент ми з чоловіком живемо у мене в квартирі, тому що вона ближча до центру, нам так легше до роботи добиратися. Квартиру чоловіка ми здавали в оренду, до певного часу, поки не з’явилася свекруха зі своїми nроблемами. Точніше, nроблеми не свекрухи, а її дочки, сестри мого чоловіка Анжели. Вона вийшла заміж, але не дуже вдало. Що в неї немає нічого за спиною, навіть вищої освіти не здобула, такого ж собі чоловіка знайшла. Про що вони взагалі думали, коли одружувалися-невідомо. Але точно не про своє майбутнє. Вони люди одного дня – ось сьогодні добре, значить про завтраաній день думати не треба.

З’ясувалося, що зараз Анжела ваrітна. Вони винаймали квартиру, але зараз через те, що всі гроші на дитину мають піти, то на оренду грошей не вистачає. Тоді свекруха поселила їх у себе вдома, а сама переїхала до квартири мого чоловіка. Більше того, свекруха зажадала, щоб ми nлатили їй за комуналку, бо свої гроші вона nлатить за комуналку доньці. А з народ женням у Анжели дитини свекруха взагалі запропонувала нам разом із чоловіком Анжели витра ти поділити. Я взагалі не зрозуміла, з якого дива ми повин ні утримувати сім’ю Анжели, і чи довго ще свекруха сидітиме в квартирі у мого чоловіка. Тому що ми теж сім’я, теж хочемо завести дитину, а на це потрібні гроші. Але квартиру ми здавати через свекруху не можемо, а вона ще свої права качає.

Моя подруга Аліна нещодавно пережила дивне побачення. Я застерігала її від зустрічі із Глібом, з яким її познайомила знайома. Але, незважаючи на мою пораду, Аліна погодилася з нею зустрітись. Вони зустрілися в парку і пішли гуляти вулицями. Коли Гліб запропонував посидіти у старому напівзруйнованому кафе, Аліна була вражена. “Я ніколи не ходжу в такі місця, боюся отруїтися!” – Вигукнула вона. Пізніше Аліна запросила нас із чоловіком приєднатися до них у барі.

Під час розмови ми відчули, що із Глібом щось не так. Щоб допомогти Аліні втекти, я покликала її до себе додому, нібито на допомогу, адже мені було погано. Ніч загострилася, коли Гліб подзвонив Аліні з якимось проханням о третій годині ночі, що вона визнала недоречним і проігнорувала. Мій чоловік, не в змозі кинути Гліба, зрештою привіз його до нас додому. Невдовзі ми довідалися, що на Гліба напали і пограбували біля його будинку після побачення.

Знайомий Аліни звинуватив її, але вона захищалася, посилаючись на дивну поведінку Гліба та його небажання витрачати гроші. “Це огидно, що він нізащо не платив!” – стверджувала Аліна. За ранковою кавою мій чоловік розповів, як йому довелося везти Гліба додому на таксі. Там дорогою він і дізнався про напад. Це невдале побачення засмутило Аліну, а її подруга та Гліб несправедливо звинуватили її за зарозумілість. Такі повороти життя…

Я несподівано зустріла свого колишнього чоловіка в метро через багато років після нашого розлучення. Ми розлучилися через те, що він не хотів другої дитини, а розійшлися ми на ранніх термінах моєї другої вагітності. Живучи у великому місті, шанси на випадкову зустріч здавалися нікчемними, але світ у результаті виявився меншим, ніж я думала. Це сталося майже за два роки після того, як я народила нашу дочку.

Я була з обома дітьми, прямуючи в парк, коли помітила його в тому ж вагоні метро, коли він здивовано дивився на нас. Мій син упізнав його і гукнув, привертаючи неминучу увагу. Мій колишній чоловік вперше побачив нашу дочку, і його реакція спантеличила мене. Він підійшов до мене і звинуватив мене в тому, що я вигадала існування цієї дочки, аби повернути його. Він навіть заявив, що на фотографіях, якими я часто поділяюся в мережі, зображена моя племінниця, а не наша дитина.

Його зарозумілість вражала, ніби мені більше не було чим зайнятися, крім як вигадувати схеми, щоб помиритися з ним. Я пояснила, що не переривала вагітність і справді народила нашу дитину. Цей короткий обмін думками ознаменував кінець нашої розмови, підкресливши величезну відстань між нами, що вже явно існувала. Ми стали чужими, і нам більше не було чого сказати один одному. Адже навіщо мені взагалі спілкуватися з людиною, яка мене зрадила?

Нещодавно зі мною стався випадок, який справив на мене незабутнє враження. Все почалося з того, що я випадково зустріла Андрія в магазині, коли в мене порвався пакет, і він допоміг мені зібрати продукти, що розсипалися. З того дня ми почали зустрічатись, і все йшло чудово, поки він не захотів познайомити мене зі своїми батьками. Я неохоче погодилася, не бажаючи засмучувати Андрія. Перша зустріч із батьками була приємною. Його батько, який працював в університеті, захопливо розповідав про своїх студентів, а мама, Василина Семенівна, була весела та привітна.

Ми обговорювали різні теми, але коли я згадала, що я вчитель математики, Василина висловила свою неприязнь до цього предмета. Однак все різко змінилася, коли я повідомила, що маю дитину. Андрій почув про це вперше. Поведінка його батьків миттєво змінилася: вони стали похмурими та тихими. Я чекала на таку реакцію, тому вона мене не здивувала, але все одно було прикро. Почуваючись небажаною гостею, я вирішила піти, незважаючи на напівсерйозні вмовляння Андрія залишитися.

Збираючись йти, я почула, як Василина категорично заперечувала проти того, щоб Андрій зустрічався з кимось, у кого є дитина від іншого чоловіка. Її швидкий перехід від теплого і привітного ставлення до ворожого приголомшив мене. Я вийшла з їхнього будинку, відчуваючи суміш полегшення та розчарування. Моя подруга Віра, яка доглядала мого сина в нашому домі, відразу зрозуміла, що зустріч не задалася. Ми сиділи на кухні і пили чай, доки я переказувала їй події. Віра втішала мене, запевняючи, що хтось, хто прийме і мене, і мою дитину, незабаром обов’язково знайдеться. Незважаючи на неприємний досвід, її підтримка вселила в мене надію.

Богдан з дитинства знав, що тато покинув маму, оскільки та покохала його найкращого друга – Петра, який незабаром став їхнім вітчимом. Петро ставився до Богдана дуже погано. А коли хлопчик шукав підтримки у своєї мами, вона завжди ставала на бік свого чоловіка. Коли у подружжя з’явилася спільна дитина – Оленка – все своє кохання та турботу вони подарували дівчинці. Богдан остаточно став чужим. Олена росла розпещеною, а до брата вона ставилася як до слуги. Якщо Богдан відмовлявся щось робити, то Олена влаштовувала істериkи. Звичайно, батьки карали Богдана. Коли Богдан вступив до університету, мати оголосила йому, що тепер він уже дорослий, і допомагати вони йому більше не будуть.

Хлопець був змушений працювати вночі, щоб хоч якось утримувати себе. На щастя, йому пощастило з друзями, які, начебто випадково, дарували йому те, що було вкрай необхідно. Один із викладачів в інституті помітив, наскільки старанно намагається Богдан, а коли дізнався, що хлопець ще й працює – то запропонував йому влаштуватися на фірму до свого друга. Незабаром у Богдана з’явилися гроші, і він переїхав із гуртожитку на орендовану квартиру. Якось хлопець зустрів свого рідного батька. Точніше сказати, рідний батько нарешті знайшов свого сина. Під час розмови Богдан дізнався, що батько справно платив аліменти, хоча мати це заперечувала, і дуже часто хотів бачитись із сином, але знову ж таки колишня дружина влаштовувала перешкоди.

Як вибачення за дитинство, батько подарував своєму синові двокімнатну квартиру. А далі запросив до своєї компанії, зробивши його заступником. За дуже короткий час батько навчив сина всьому, що треба було знати для ведення цього бізнесу, адже Богдан був його єдиним спадкоємцем і фірма так і так перейшла б до нього. Якось Богданові зателефонувала мама. Та скаржилася, що дочці нема де жити, а коли дізналася, що Богдан їде у відрядження в інше місто, то наказала йому поступитися дочці квартиру. Богдан погодився. Пройшов рік. Богдан зателефонував сестрі та попросив звільнити квартиру, оскільки рік минув, і він повертається додому.

Сестра просто повісила слухавку. Тоді Богдан приїхав до своєї оселі, спробував відчинити двері своїм ключем – але він не підходив. За хвилину двері відчинила його сестра і сказала братові шукати собі інше житло, оскільки з’їжджати вони з чоловіком не збираються. Чоловік зателефонував мамі, але та знову почала вмовляти сина поступитися і цього разу, адже він все одно зможе незабаром купити собі інше житло. Але це було вже останньою краплею. Богдан повернувся до своєї квартири наступного ранку – але вже з бригадою пожежників та nоліцейських.

У вісімнадцять років я глибоко закохалася в Андрія, якому було двадцять. У нас були схожі життєві цілі, особливо щодо створення сім’ї, і мені не терпілося довести, що молоде кохання може процвітати, незважаючи на нашу недосвідченість. Після семи місяців знайомства Андрій зробив мені пропозицію. Однак після весілля відповідальність за нашу сім’ю, включаючи новонароджену дочку, повністю лягла на мене. Андрій, який ще навчався у коледжі, не шукав роботу, жаліючись на відсутність відповідних можливостей.

Я наполегливо працювала, маючи роботу та вищу освіту, але сподівалася на зміну нашої ситуації. За два роки наші стосунки зіпсувалися. Пияцтво, невірність і часті відлучки Андрія стали очевидними. Зрештою, я не змогла більше ігнорувати правду. Я пішла від нього, забравши нашу дочку і намагалася знову почати довіряти.

Через три роки я знову вийшла заміж. Олександр, мій другий чоловік, був разючим контрастом з Андрієм. Він забезпечував нас, поважав мене і прийняв мою дочку як свою власну. Я знову набула щастя! Потім після 5 років відсутності зв’язку Андрій зателефонував, бажаючи побачити свою дочку. У нього була нова сім’я та син. Тепер я роздумую, чи потрібен моїй дочці батько, якого так довго не було?