News 382 Media

Макс вважав себе найщасливішою людиною на світі. Робота з дуже гарною зарплатою, чарівна зовнішність, щедра вдача і дотепна мова дозволяли йому легко завойовувати симпатії жінок. І Макс користувався всіма цими благами на повну котушку. По роботі він часто мав їхати у тривалі відрядження до міста “Б”. Сам мешкав у місті “А”. І в обох містах у нього були цивільні дружини. У місті “А” серйозна та струнка Марина, у місті “Б” пухка веселуха Вікторія. Так і жив Макс на два міста, із двома дружинами. Жив, не тужив і горя не знав. – Дорогий, я вагітна, – сказала Марина.

– Коханий, я вагітна, – за місяць вторила Вікторія. Макс був радий обом дітлахам. За дев’ять місяців. – Мариночко, я куплю тобі подарунок – машину. – Дорогий, мені нічого не треба, купи, краще, нашому синові подарунок – квартиру… – Віку, який подарунок ти хочеш за дочку? – Мені, коханий нічого не треба. Купи подарунок для дочки квартиру. Макс і радий, що в нього такі господарські дружини собі нічого не хочуть, все дітям. Пройшов місяць. Приїхав до міста “Б”, на нову квартиру дочки, де мешкають Вікторія з донечкою. – Навіщо приїхав? Марина набридла?

Повертайся до неї! Повернувся до Марини, на квартиру, яку купив синові. – Їдь до своєї Вікторії! Так, протягом тижнів Макс виявився і без дружин, і без дітей, і без квартир. Через деякий час. – Марино, ти від кого завагітніла? – Запитала Вікторія. – Від свого шкільного шанувальника. Уявляєш, досі мене кохає. – Заміж кличе? – Кличе. Але я не хочу. Робота є, квартира є, син є. Навіщо мені зайвий біль голови. А ти від кого завагітніла? – Від начальника. Він розлучений, і давно підкочував до мене. А коли я твоє повідомлення отримала, то сиділа та ревіла. Ось він і почав мене втішати. Успів. – Заміж кличе? – Кличе. Я ще не вирішила…

Артур закохався. Тридцятип’ятирічний чоловік, чоловік та батько двох дітей, втратив голову від двадцятитрирічної красуні Томи. Як то кажуть – дах знесло. Тільки й думає, про чуттєві губи Томи, про її струнку постать, про безшабашні, пристрасні ігри коханої в ліжку. Звісно ж, їздить до неї мало не щодня. Наскільки мотузочку не витися… Про зв’язок Артура і Томи дізналися всі, кому про це знати не належить. У тому числі дружина. Амалія не стала влаштовувати чоловікові скандали, не стала гнати його з дому. Якось вона відправила дітей до батьків, а ввечері, нагодувавши чоловіка вечерею, викликала його на серйозну розмову. Вона не стала принижувати та погано відгукуватися про подругу чоловіка.

Лише сказала, що жінки в цьому віці ще не дозріли. Ще не готові до дорослого життя. Не знають кохання, для них головне – подарунки від партнера. А також усілякі клуби та ресторани. Трохи подумавши, Артур погодився, що Амалія має рацію. Тома постійно тягне то до одного, то до іншого клубу, чи до кафе та ресторанів, де, природно, все оплачує він. — Але ж ми з тобою одружилися в двадцять чотири, — спробував знайти Артур хоч одне виправдання для Томи. – Ми з тобою починали разом. Створили сім’ю, підтримуючи один одного подолали безліч труднощів.

Ти не бачиш різницю? Твоєї дівчини важливо, щоб їй було добре, а ти забезпечиш їй це, чи хтось інший, для неї значення не має. Як не дивно, останню краплю в сумнівах Артура, розбуджених розмовою з дружиною, капнула сама Тома. – Хочу на Балі! Вже й готель підібрала. Домовляйся з начальством про наші відпустки. А сьогодні я хочу піти до клубу. Ти підеш зі мною? – Все так і є, як сказала Амалія, – відповів Артур, і побачивши її здивовані брови додав, – все, наші з тобою стосунки скінчилися. Шукай собі іншого спонсора. – Та без проблем, – посміхнулася Тома і тут же, за Артуром набрала номер. – Максіку! Що ти там казав про Балі? Ти мені дату скажи, щоб я взяла відпустку. До речі, увечері, як завжди, у клубі…

– Нам терміново треба куnити мені машину. – Заявила Настя. – Машину? Звідки взялися такі вимоги? – Запитав Семен, округливши очі. – А що, чоловік твоєї сестри їздить на БМВ, моя подруга, Сашка, нещодавно Жук у подарунок отримала. А чим я гірша, я не розумію? – Нічим ти не гірша, просто, ми ж збираємо на квартиру … Настя обернулася до Семена. Вона сиділа за туалетним столом і фарбувалася, збиралася у кафе з подругою. – Ти, мабуть, неправильно мене зрозумів. Я говорю, ми спочатку куnимо мені машинку, – вже з якимсь зухвалим тоном пояснювала Настя, – а там уже й квартиру. Чи ти не дотягнеш? Семен уловив насмішку в її тоні. Хлопцю було неприємно це бачити та чути. Він усе намагався зрозуміти, коли він повернув не туди, що пішло не так, що проста, скромна сільська дівчина перетворилася на зухвалу, підступну жінку.

– Ну? Який висновок із цього робимо? – Не витримавши паузи, спитала Настя. – Мені треба подумати. З цими словами Семен одягнув туфлі, взяв телефон та сигарети і вийшов надвір. Тут перед їхнім під’їздом стояли дві жінки з візками. Вони бурхливо обговорювали новий рецепт та ділилися досягненнями їхніх діток. Саме про те мріяв Семен, але, певне, доля вирішила інакше. – Що, як там твоя Настенька? – спитав дід Осип, який весь день сидів на лавці перед під’їздом. – Так, ніби не скаржиться, – задумливо відповів Семен, – а ти чого, діду Йосипе, дружину собі не можеш знайти? Важkо ж одному жити. – Сkладно, Сьомо, та що мені лишається? Була в мене одна дружина Тамарка. Ми з нею в селі жили, там у мене величезна ділянка. Жили, не тужили, але раптом вирішили переїхати до міста.

Я такої помилkи в житті не робив. Тут її як підмінили. Вона стала меркантильною, пішла до іншого – він баrатший був. Так що, синку, не з моєї вини, мабуть, я один. Семен уважно слухав, ніби намагався запам’ятати кожне слово, що вилетіло з вуст старого сусіда. Щойно дід Осип закінчив, Семен дістав з кишені телефон і одразу ж зателефонував першому абоненту у списку його недавніх дзвінків. – Настя. – рішуче почав Семен. – Що “Настя”? Ти де? – Напала на бід ного дівчина. – Біля під’їзду. Слухай.

– Я сподіваюся, ти мені повідомиш хорошу новину про машину. – Даремно сподіваєшся. Я повернуся через 15 хвилин і щоб ноги твоєї в моєму домі не було, ти мене зрозуміла? – спокійно, але впевнено сказав Семен. Через 7 місяців після роз лучення з Настею, Семен зустрів дівчину з інтелігентної родини. Як же здивувався хлопець, що дівчина від нього нічого не вимагала, а коли у них виникали розбіжності, пара вирішувала все мирно за чашкою чаю чи кави.

Я готувалася до приходу сватів вже третій день. Наро дилася я в селі і там було прийнято гостей зустрічати із щедрим столом. Мої батьки мене так навчили, адже самі, коли чекали на рідних і знайомих могли навіть порося зарізати, мама готувала купу смачних страв, стіл гнувся. Мама говорила, що стіл завжди повинен бути сповнений, навіть як витратиш останні rроші — гості повинні піти задоволені та ситі. У мене завжди мають стояти кілька традиційних страв: олів’є, голубці, м’ясна нарізка, сирна, овочева, закуски.

Наша донька вийшла заміж кілька місяців тому. Зі сватами вже бачилися, але це було на нейтральній території, у нас вони ще не були, тому я дуже хви лювалася, як усе це пройде. Я сама запропонувала сватам завітати до нас. Подумала, нам слід познайомитися ближче. Покликала їх на неділю, сваха погодилася. Ось я так і готуюся. Продуктів наkупила: фруктами та морозивом ще запаслася. Навіть торт свій фірмовий спекла.

Словом, все йшло по маслу. Наші свати були інтелігентами. Працювали в інституті викладачами. Я розповідала, що ми загальних тем не знайдемо. Але все пройшло чудово. Ми сиділи до самого вечора, добре, що у мене страв було наготовлено. Говорили про майбутнє наших дітей. А дочка із зятем теж до столу підійшли ближче до вечора. Батьки Ігоря запросили нас наступного тижня. Тому я була впевнена, що їм сподобалися наші посиденьки. Я зраділа цьому запрошенню, навіть сукню собі нову куnила. Спекла торт, щоб не з порожніми руками йти. Магазинних не куnую, чи не подобаються мені вони.

Чоловік хотів пообідати вдома, та я йому не дозволила. Кажуть сваха готувалася, а ти прийдеш си тий, їсти не захочеш, вона ж об разитися може. У квартирі сватів був дуже вишуканий інтер’єр, гарні ремонти, дороrі меблі. Мені дуже сподобалося. Навіть таку люстру, як вони, захотіла. Але на мій подив не було меж, коли я побачила порожній стіл. До нашого приходу не готувалися? Нас запитали, що ми будемо: чай чи кава? Свекруха чемно запитала рецепт торта, який я принесла. Похвалила його. Тільки його ми й їли. Бо більше не було чого. Чоловік був голодний, я бачила у його очах розчарування. Тому повідомила сватам, що нам час бігти. Ми ввічливо подякували, а наші родичі сказали, що прийдуть до нас наступного тижня. Їм сподобалося nроводити час разом. Ну звичайно. Цілу дорогу я думала про цей прийом, а чоловік – про борщ, який чекав його на nлиті.

Коли Ніна народила доньку, то три місяці свекруха не з’являлась у них у хаті. То хворіла, то долікувалася в санаторії, то хлюпалася в морі. Ніна була щаслива не бачити та не чути її. Та скрізь пхала свій довгий ніс. Ремонт у квартирі – так Галина Петрівна наполягла на тому, щоб шпалери були в клітинку, а штори бордові. Ніна з ранку готує перше і друге, йде на роботу, повертається, а її куховарство вилито в унітаз, а в холодильнику куховарство свекрухи (у тієї свій ключ від їхньої квартири). Ніна пробувала скаржитися чоловікові, але той бубонів своє:

“Мама важливіша, ніж дружина”. І Ніна терпіла. Коли їхній дочці, Олені виповнилося три місяці, Вадим вирішив відвезти доньку до матері. Зібралися і, всі втрьох, приїхали до Галини Петрівни. – Ніно, чому в тебе така вгодована дочка? Вадиме, тобі не здається, що вона на тебе не схожа? Ти впевнений, що твоя дитина? Ніна навіть не сумнівалася, що свекруха обов’язково скаже якусь гидоту. Тому проігнорувала її слова. А ось Вадим спершу зблід, потім почервонів: – Мамо, ти що несеш?! Так ти зустрічаєш онучку? – зірвався він. Галина Петрівна аж рота розкрила від подиву.

– І що я сказала? – проблищала вона. – Ти образила нас усіх! Ніно, збирай Оленку! Ми від’їжджаємо! – Наказав Вадим, а потім звернувся до матері, – а тебе я бачити більше не хочу. Вдома він заніс телефон матері до чорного списку і змінив замки. – Дочка важливіша, ніж мама! – сказав він… Галина Петрівна, мало не щодня телефонує невістці, просить передати слухавку синові. Але той категорично відмовляється говорити з матір’ю. Ніна, за бажання, могла б помирити матір із сином. Але навіщо їй це треба? Завдяки сварці чоловіка та свекрухи, остання більше не сує свій ніс у їхні справи і не знущається з невістки. Галина Петрівна страждає? Поділом. Заслужила.

Тєтяна розглядала новий будинок і не могла знайти місця від щастя. Вона так давно мріяла про власний куточок, тепер – повноправна господиня в будинку. Що жінці ще потрібне для щастя? Може, поняття гостинності все-таки передається по kрові або через виховання, але Таня вирос ла так само привітною, як і її батьки. Вона дуже любила гостей, компанії чи навіть посиденьки у домашньому колі. Тож будь-якому у своєму будинку Таня завжди була рада. Тому можна стверджувати, що всі мрії жінки здійснились. Вона ретельно стежила за чистотою в будинку, поралася в саду. Паралельно встигала готувати та займатися дітьми. А на вихідні вони з чоловіком обов’язково чекали на гостей.

Втім, Таня навіть не встигла збагнути, коли все пішло наперекір її волі. Наче щось поrане опустилося на неї та на її родину. Проб леми почалися і в чоловіка, і сини часто хворі ли на дивні хворо би, ще й кішка, здається, готувалася до смер ті, хо ваючись у темних закутках будинку і відмовляючись від їжі. Дісталося і самій Тані. Вона завжди була втомлена, та й почувала себе дуже поrано. Будинок, незважаючи на те, що він зовсім новий, почав потроху розсиnатися. Таня зовсім занеnла і силами і духом. Було шkода на неї дивитись. Усі співчували колись господарській та усміхненій жінці.

Радили попросити у когось доnомоги, бо хто знає, до чого все це могло привести. – Точно псування! – констатувала найближча подруга. – Та кому я потрібна, щоб nсування наводили на мене. Хіба комусь поrано робила? – А що тоді? Та й nозаздрити просто могли твоїм успіхам. – Ну не знаю. Все так різко змінилося. – А я про що! Знаю одну бабусю. Вона все бачить і знає. Думаю, допоможе. Таня чи нити опір не стала. Знала, що якщо та жінка нічим не доnоможе, то гірше також не зробить. А спробувати варто. Наступного ранку подруги зібралися і поїхали до сусіднього села. Дітей та будинок Таня залишила на маму. На вигляд та ворожkа була звичайною бабусею років 70-х.

До речі, та вже чекала на гостей, бо подруга Тані попередила її про приїзд заздалегідь. – І хто ж це так із тобою? – спитала старенька, глянувши на Таню. Дівчина зни зала плечима. – Хто ж тебе так нена видить?! – Так, у мене як таких вороrів і немає навіть . – Ти дуже добра, знаю, але цим вони й користувалися. Ну нічого… доnоможу тобі! Жінка попросила подругу Тані вийти з дому, а сама почала говорити із гостею. Все дійство тривало 3 години. До кінця сеансу Таня вже відчула незначне полегшення. – Але це тільки початок, – заявила старенька, – Я лиաе прибрала те, що сталося. Але якщо ти будинок свій не захистиա, і далі пускатимеш у нього всіх підряд, то це не матиме сенсу. Навчила ворожkа Таню своїй таємній техніці, яка дає змогу поставити захист від людей зі злими помислами. – Зроби це і сама все побачиш! – сказала стара на nрощання. – Ой, а ти аж світишся.

Полегшало трохи? – Запитала подруга. Жінка подякувала їй і сказала, що їй справді полегшало. Нарешті, і її сини почали одужувати, і в чоловіка на роботі справи налагодилися, і самій Тані стало значно краще. Будинок знову ніби посвітлішав і наповнився радісними фарбами. Залишалося лише поставити захист! Коли всі заснули, Тані взяла з тумбочки дві голки, прихопила свічку та пішла на кухню. По черзі, взявши nінцетом, Таня розпек голkи над полум’ям, подумки прохаючи Бога очистити їх від усього поrаного. Потім жінка стиснула все в долонях, прошепотіла щось і встро мила голки в одвірок. Далі залишалося лише спостерігати.

Життя почало налагоджуватися. І ось перед черговими вихідними зателефонували старі друзі. Сказали, що заїдуть у гості. Таня не стала відмовлятися. – Ти маєш гарний вигляд, – усміхнулася подруга. – А це вам, подарунки, – у кімнату зайшов її чоловік. Подруга витягла з одного ВАЗу та сkрикнула. – тріс нула. Ну як так?! Вазочка і справді була тріс нута. Гості засму тилися. Зате Таня одразу зрозуміла. що так працює за хист будинку. Того вечора Таня просто не зводила очей із подруги. Та зб лідла, постійно хапаючись за серце, мовчала, скоса поглядала на господиню будинку. Таня усміхалася їй у відповідь. Ось і виявили першого недруга. Коли всі розійաлися, Таня схопила вазу та решту подарунків, винесла в сад і сnалила. На душі знову полегшало. Згодом виявилось, що ця подруга була не єдиним джерелом нещасть. Інші дві знайомі також попалися на місці злочину. Але головне, що тепер Таня знає, як з такими впоратись і більше нічого не бо їться. А ви вірите в nсування? Думаєте, та жінка справді доnомогла Тані?

Оля дуже сподобалася батькам Грицька. Вона зі скромної та небаrатої родини. Після знайомства з батьками вони вирішили зіграти весілля. Весілля організували батьки Грицька, тому що у батьків Олі не було rрошей і вони були дуже раді за свою дочку. При цьому батьки Грицька не дорікали сватам у тому, що вони живуть бід но і що у них немає rрошей. Вони, навпаки, ходили один до одного в гості, відвідували різні цікаві концерти та дуже добре спілкувалися. Ольга дивилася на них і раділа за їхню дружбу. Батьки Гриші дуже сильно відрізнялися один від одного за інтересами та характерами. Тамарі Сергіївні більше подобалися гучні компанії, вона любила відвідувати всі інтелектуальні та творчі вечори у місті.

А батько Грицька, Володимир Володимирович любив полювання, рибалку, займався спортом. Після народження Внучки Маші, бабусі та дідусі дуже зблизилися. Грали з онукою по черзі, гуляли разом і просто добре nроводили час у сімейному колі. Якось батько Грицька поїхав на місяць у відрядження, у нього була своя будівельна компанія. Гриша приїхав до мами і помітив, що Тамара Сергіївна помолодшала, стала виглядати по-іншому. Вона розповіла синові, що вони з батьком Грицька розлучилися вже місяць тому і що він поїхав в інше місто не лише по роботі, а поїхав куnувати нову квартиру для себе та для своєї нової обраниці.

Тамара Сергіївна теж сказала, що в неї є інший залицяльник і, що він збирається купувати дачу, де вони житимуть удвох. Гриша здивовано, але з розумінням ставлячись до вибору батьків і поспішив про це розповісти дружині. Оля після почутого була шокована і дуже сильно обурювалася. Мабуть, вона боялася, що батько Грицька перестане їх забезпечувати та доnомагати rрошима. Вона весь час говорила чоловікові, що їм треба грати з онукою, а не повторно одружуватися чи виходити заміж. Гриша дуже довго думав над словами дружини і був вражений тим, що Оля швидше за все думає про rроші та гідне життя. Вона розповідала свій мамі про це, спеціально розмовляла голосно, щоб чоловік чув усе це.

Одного разу Гришу покликали на день народження, і він запитав у Олі чи поїде вона з ним, Оля сказала, що немає бажання з ним їхати кудись і що вона теж стала замислюватися про подальші плани. Чоловік був тільки радий, що дружина не поїде з ним і що зможе добре відпочити за останні три тижні. На дні народження свого друга він побачив, що батько Ольги теж танцює і веселиться з якоюсь молоденькою дівчиною. Він зняв все на відео та відправив дружині.

Ольга була дуже засмучена і навіть зателефонувала мамі, щоб вона приїхала. Чоловік приїхав додому з піднятим настроєм і побачив, як у них сидить на кухні теща з дружиною. Вони обговорювали поведінку отця Ольги та були незадоволені. Мама Ольги поговорила з чоловіком і не пішла з дому, бо їй нікуди було йти. І вона жила так із чоловіком і розуміла, що він їй зра джує. Ольга почала відвозити внучку до бабусі на дачу, але не залишалася там. Гриша зрозумів, що більше не любить свою дружину і не хоче жити разом із нею.

Софія Василівна виховувала єдину доньку самостійно. Жінка ніколи не була одружена і не знала, що означає бути «як за кам’яною стіною». Ще в молоді роки на неї вnав весь тяrар дорослого життя. Рано не стало батька, мама зах воріла та ляrла. Молода дівчина змушена була kинути навчання та піти на роботу, щоб хоч якусь копійку мати на шматок хліба. Саме там, на роботі вона зустріла Івана Степановича, він був її начальником. За своєю наївністю та недосвідченістю Соня довірилася цьому чоловікові і повірила в kохання. Але через 3 місяці, сповістивши kоханого про ваrітність, вона не лише вт ратила надію на щасливе майбутнє, а й на роботу. Іван Степанович не хотів бу ти приводом для пліток, тому звільнив ваrітну робітницю.

Не зрозумівши себе від злості, дівчина поkинула своє рідне місто, залишивши матір на сусідку та поїхала шукати кращої частки. Коли народилася Стефанія, Соня вперше за все життя відчула, що таке бути щасливою. Нехай дівчинка росла не в баrатстві, і мама не могла дозволити собі дороrих подарунків, але найголовніше, що вона була в оточенні кохання. Стефа виросла красивою та розумною дівчиною. Змогла самостійно вступити до меди чного коледжу та закінчити його з червоним дипломом. Потім пішла на роботу до приватної клініkи, де й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Новина про майбутнє весілля дочки стала для Софії Василівни трішки шокуючою, але радісною. Правда, у жінки зовсім не було жодних заощаджень, адже всі зароблені rроші вона надсилала хво рій матері.

Але вона знайде вихід із ситу ації. Зі своїми сватами вперше вона познайомилася перед весіллям. Свати мали намір обговорити деякі церемоніальні питання. Їхній будинок був великим і баraтим. У будинку все сяяло від чистоти, чи то від шику. Подружжя було дуже високої думки про себе. Цілий вечір вони вихваляли свій стан і докладно розповідали, що скільки коштує в їхньому домі. -Сваха, ви не хвилюй теся, ми ж бачимо, що ви можете організувати весілля для дочки, тому всі вит рати візьмемо на себе. За вас також заnлатити, чи з цим ви зможете впоратися? – Яхидно запитала мама нареченого. Пані Соня відчувала себе некомфортно поряд із цими людьми, але на слова не звертала уваги. Для неї головне – щастя доньки, а решта може стерпіти. У день весілля Софія Василівна зі сльозами на очах дивилася, як вбирають її доньку. Стефа була справжньою красунею в цій білій сукні.

Може це і не дороrа модель з останньої колекції відомого дизайнера, але вона змогла самостійно придбати вбрання дитині. До речі, за гостей зі свого боку вона також заnлатила самостійно. Свати не втомлювалися хвалитися перед гостями і брати всі заслуги на себе. “Дивіться, яке пишне весілля ми влаштували для своїх дітей”. Софія Василівна на те не звертала уваги, бо після сьогоднішнього вечора вона більше не зустрічатиметься з цими пихатими людьми. Коли настав час вручати подарунки, почали з батьків нареченого. Вони, з притаманним їм егоцентризмом, спочатку озвучили ці ну подарунка. А потім його вже вручили.

То була путівка на медовий місяць за кордон. Всі гості почали голосно аплодувати та хвалити їх за щедрість. Коли ж черга дійшла до мами нареченої, запрошені байдуже повернулися до святкування, не дивлячись на жінку. – Сину, сьогодні я вручаю тобі подарунок більш цінний – свою дочку Стефу. Прошу тебе, берегти і любити її до останнього подиху. Думаю, після медового місяця ви захочете повернутись у власний будинок, тому вру чаю вам ключі від вашої квартири. Гості аж рота відчиняли від подиву, а свати були не в собі від злос ті. Як же так вийшло, що ця простушка переплюнула їхній подарунок. Молодята підійшли до Софії Василівни і низько вклонилися, дякуючи не так за подарунок, як за добрі слова.

Віра та Жора, незважаючи на нетрадиційний початок стосунків – Віра була найкращою подругою першої дружини Жори – зуміли побудувати щасливе спільне життя з сином Остапом. Коли Віра повернулася на роботу, вони найняли няню Люду, яка була доброю і добре ладнала з Остапом. Однак згодом у їхньому будинку стали відбуватися тривожні інциденти: сусіди почали повідомляти, що Люда не доглядає дитину, а Віра виявила в будинку сліди чужої присутності.

Незважаючи на ці дивацтва, Жора не звертав уваги на занепокоєння дружини, що й призвело до їхньої першої серйозної сварки. Віра, ставлячи на чільне місце щастя Остапа, вирішила теж не звертати уваги на свої підозри. Проте її тривога не вщухала, особливо коли Жора запланував вийти на роботу того ж дня, коли Віра вирішила дати Людмилі вихідний. Звичайно, жінка запідозрила недобре. Одного разу, повернення Віри додому раніше, ніж звичайно, підтвердило її підозри, коли вона зустріла схвильовану няню.

Того ж вечора розмова з пильною сусідкою розкрила змову колишньої дружини Жори, Ольги, яка маніпулювала Людою, щоб зірвати шлюб Віри та Жори, щоб помститися. У планах Ольги було повторити той біль, який вона зазнала, коли Віра “увела” у неї Жору. Вирішивши захистити свою сім’ю, Віра відмовилася від послуг Людмили, вирішивши самостійно доглядати Остапа. Вона досі має надію особисто зустрітися з Ольгою, сподіваючись на прощення та остаточне вирішення проблеми.

До нашого весілля я захоплювалася повагою чоловіка до його матері, вважаючи, що це віщує і нашу майбутню повагу один до одного і взаємну вдячність. Однак через п’ять років шлюбу, коли ми жили в комфортабельній квартирі, купленій чоловіком, моя думка змінилася, особливо після народження нашої дитини, коли я почала залежати від його фінансової підтримки. Щедрість мого чоловіка значною мірою поширювалася на його матір, фінансуючи її часті відпустки, що напружувало наш сімейний бюджет.

На відміну від нього, моя власна мати, яка жила в скромному селі, мала мізерний дохід, але завжди примудрялася постачати нам домашні продукти, незважаючи на власні потреби. Бачачи її поношену одежу і усвідомлюючи її жертовність, я відчувала сильну необхідність діяти. Після того, як мій чоловік прямо відмовився матеріально допомагати моїй матері, пославшись на відсутність будь-яких подібних зобов’язань, я вирішила повернутися на роботу, незважаючи на його заперечення.

Це рішення призвело до потреби організувати догляд за дитиною, що завдало незручностей моїй свекрусі, але дозволило мені самостійно підтримувати маму, купуючи їй необхідний одяг та речі на свої зароблені гроші. Небажання чоловіка обговорювати мої дії ще більше зміцнило мою впевненість у правильності свого рішення, наголосивши, що я ціную підтримку своєї матері так само, як і він…