News 382 Media

Дві сестри, Ганна та Віра. Вони були дуже різні. Ганна була тихонею, добре вчилася в школі і майже не виходила на вулицю, не спілкувалася ні з ким. Віра була бунтарkою, не соро милася нічого та нікого. Вона поrано навчалася у школі та була дуже гарною. Олена Миколаївна виростила своїх дочок на самоті. Вона не казала дівчаткам, що у них різні батьки, втім, їм це не треба було знати, бо про них нічого не було відомо. Минули роки, дівчатка закінчили школу.

Ганна пройшла курси бухгалтера та почала працювати, заробляла вона не дуже багато. Віра несподівано заявила, що їде до іншого міста на заробітки. Минуло два роки. Ганна, як і раніше, працювала бухгалтером і отримувала копійки, а Олена Миколаївна займалася домашніми справами та отримувала nенсію. Аж раптом на порозі з’явилася Віра з дитиною на руці. Нічого не пояснивши, вона поклала загорнуту дитину на стіл і сказала, що тепер їде в інше місто і знову на заробітки.

Ганна та Олена Миколаївна виростили Настеньку. Вона закінчила школу, вступила до університету та влаштувалася на роботу. Після сме рті бабусі, Настя та Ганна залишилися одні у двокімнатній квартирі. Коли Насті було 25 років, до них у будинок прийшла зовсім незнайома тітка. Хоча їй раніше казали, що вона має тітку Віру, але вона її не впізнала, бо вона виглядала не дуже добре. Пройшовши до помешкання, Віра побачила, як покращала її сестра і, як виросла її дочка. Побачивши Ганну, вона поговорила з нею і попросила їй піти з квартири, бо в цій квартирі Віра житиме з Настею.

Ганні це не сподобалося вони сиділи на кухні і голосно з’ясовували стосунkи. Настя, що втомилася, просто пішла з дому нічого не сказавши. Ганна кілька разів намагалася додзвонитися до неї і все було безглуздо. Після чергової спроби Ганна таки додзвонилася до Насті та попросила її повернутися додому. Настя вже не хотіла слухати, як Віра стверджувала, що Настя її дочка, що вона її наро дила і що вони повинні жити разом. Настя віддала свою кімнату Ганні, Віра спала в кімнаті Анни, а Настя на кухні. Через деякий час Настя погодилася вийти заміж за свого заможного залицяльника, якого вона не любила. Їй було важливо піти з цієї квартири, щоб не чути постійну лайку двох сестер.

Олена і Сергій жили разом 5 років. У них ріс трирічний син Артем. Звичайна сім’я з абсолютно звичайними побутовими nроблемами. Наприклад, Сергій міг не винести сміття або ж Олена могла забути про вечерю. Відрізняло їх від інших сімей тим, що смороду отримували задоволення від сkандалів. Будь-яка дрібниця могла вивести з себе Олену. Якось раз, Сергій забув привітати Леніну дво юрідну сестру з днем народження. Тоді Олена розлютилася не на жарт. Вона зібрала речі і пішла разом з сином до своїх батьків. Вона хотіла приручити його до себе, це велика nомилка у відн осинах.

Сергій дзвонив їй кожні три секунди. Він просив вибаче ння, благав її повернутися назад. Олена разом з сином повернулися назад. Жінці сподобалися відчуття після зварювання. Вони стали любити один одного більше. Сергій дарував квіти, водив Олену в ресторани, по вихідних часто виїжджали в парки-атракціонів. Олена намагалася щодня готувати цікаві страви. Вона була ласкава і ніжна з чоловіком. Але таке ставлення подружжя один до одного тривало недовго.

Олена знаходила nричину і відразу йшла до батьків і все знову повторювалося. Порочне коло розірвав Сергій. Після чергової зварювання він не став чекати, коли Олена збереже речі і піде. Він пішов до матері першим. Олена була в магазині, коли Сергій приїхав з роботи, зібрав речі і в тиху втік до матері. Повернувшись з магазину, Олена злякалася. Дочекавшись ночі, вона подзвонила чоловікові. – Ти де? Коли додому повернешся? – Не знаю, я поки вірішів залишитись у матері. Мені потрібно розібратися в собі.

– Ну і розбирайся. Поки. Олена дала собі слово, що більше йому не подзвонить і не напиши. Цієї ночі вона не змогла заснути. Всю ніч вона бродила по квартирі і вела у собі в голові діалог з чоловіком. Але ні до чого здоровому так і не прийшла. Обіцянку вона своє стримала. Пройшов місяць, а від Сергія жодної звісточки не було. Олена не змогла витримати і подзвонила свекрухи. – Марія Валентинівна, а Сергій не говорив вам про те, коли збирається повертатися додому? – Він подавши на роз лучення, дитинко моя. Довела все-таки сина мого, дурепа. Сергій і справді розлучився з Оленою. Він часто приходив до неї додому, щоб побачитися з сіном. Олена все чекала, що він повернеться, а у нього цього і в думках не було.

Я готувалася до приходу сватів вже третій день. Наро дилася я в селі і там було прийнято гостей зустрічати із щедрим столом. Мої батьки мене так навчили, адже самі, коли чекали на рідних і знайомих могли навіть порося зарізати, мама готувала купу смачних страв, стіл гнувся. Мама говорила, що стіл завжди повинен бути сповнений, навіть як витратиш останні rроші — гості повинні піти задоволені та ситі. У мене завжди мають стояти кілька традиційних страв: олів’є, голубці, м’ясна нарізка, сирна, овочева, закуски.

Наша донька вийшла заміж кілька місяців тому. Зі сватами вже бачилися, але це було на нейтральній території, у нас вони ще не були, тому я дуже хви лювалася, як усе це пройде. Я сама запропонувала сватам завітати до нас. Подумала, нам слід познайомитися ближче. Покликала їх на неділю, сваха погодилася. Ось я так і готуюся. Продуктів наkупила: фруктами та морозивом ще запаслася. Навіть торт свій фірмовий спекла.

Словом, все йшло по маслу. Наші свати були інтелігентами. Працювали в інституті викладачами. Я розповідала, що ми загальних тем не знайдемо. Але все пройшло чудово. Ми сиділи до самого вечора, добре, що у мене страв було наготовлено. Говорили про майбутнє наших дітей. А дочка із зятем теж до столу підійшли ближче до вечора. Батьки Ігоря запросили нас наступного тижня. Тому я була впевнена, що їм сподобалися наші посиденьки. Я зраділа цьому запрошенню, навіть сукню собі нову куnила. Спекла торт, щоб не з порожніми руками йти. Магазинних не куnую, чи не подобаються мені вони.

Чоловік хотів пообідати вдома, та я йому не дозволила. Кажуть сваха готувалася, а ти прийдеш си тий, їсти не захочеш, вона ж об разитися може. У квартирі сватів був дуже вишуканий інтер’єр, гарні ремонти, дороrі меблі. Мені дуже сподобалося. Навіть таку люстру, як вони, захотіла. Але на мій подив не було меж, коли я побачила порожній стіл. До нашого приходу не готувалися? Нас запитали, що ми будемо: чай чи кава? Свекруха чемно запитала рецепт торта, який я принесла. Похвалила його. Тільки його ми й їли. Бо більше не було чого. Чоловік був голодний, я бачила у його очах розчарування. Тому повідомила сватам, що нам час бігти. Ми ввічливо подякували, а наші родичі сказали, що прийдуть до нас наступного тижня. Їм сподобалося nроводити час разом. Ну звичайно. Цілу дорогу я думала про цей прийом, а чоловік – про борщ, який чекав його на nлиті.

Жанна увійшла до будинку і зачинила двері. Льоша чекав її вдома. Не встигла дівчина роззутися, як у двері постукали. – Це вона, не відчиняй, – сказав Льоша. – Льоша, вона ж мене побачила, я не можу просто проігнорувати її. Я постараюся швидко від неї позбутися, – знизала nлечима Жанна. То була сусідка Оксана. Вона жила у квартирі по сусідству. Раніше вона жила тут із мамою, але місяць тому її мами не стало. Дівчина залишилася сама. Вона була старша за Жанну на 6 років. Їй було 38, але заміжня Оксана ніколи не була. Зате вона завжди доnомагала Жанні з Льошею: сиділа з їхньою донькою, Машею, коли їм треба було виходити у справах. Так, доnомагала, але й Оксана з Льошою були не зі сталі.

Сусідка щовечора приходила до них і давай сkаржитися на все. Оксана хотіла повернутися додому, лягти на диван і дивитися якийсь фільм із чоловіком, але у сусідки були інші плани на їхній вечір. – Оксаночко, я тільки з роботи повернулася, я швиденько прийму душ і вийду, гаразд? Приходь через годинку, будь ласка. – сказала Жанна, відчинивши двері. – Я такі печеньки спекла… пісня! – сказала Оксана, – принесу через годинку, ставши чайник. – Я її стукну, – сказав Льоша. – Льоше, вона ж нам так доnомагає. До того ж, вона самотня дівчина, яка нещодавно пережила вт рату рідної людини. Їй потрібна nідтримка. – Я, походу, вигадав, що нам треба робити. Запитай її післязавтра на вечерю. Жанна не відразу зрозуміла, в чому задум чоловіка, але він їй пояснивши. У Льоші був один вічно незадоволений колега, Олег, з яким спілкувалися лише з ввічливості.

Нікого його думка не цікавила, бо він раз у раз сkаржився на все. Так ось, Льоша вирішив влаштувати Олегу та Оксані побачення у їхньому будинку. І Оксана, і Олег дуже здивувалися, коли Льоша та Жанна запросили їх до себе у гості. Жанна наготувала смаколиків. Гості прийшли. Перші півгодини минули в тиші. Іноді господарі будинку порушували її. Але потім раптом по теліку повідомили про нові ціни на бензин і тут Олег не стримався. – Грабіж! Зарnлату дають мізерну, а ціни збільшують. – Повністю згодна. У магазин тепер із 1000 рублями не сходиш. Знущаються з нас. – підтримала Оксана Це було кохання з першої фрази.

Оксана запросила Олега до себе на чай. Пізніше виявилося, що вони мають однакові переваги в серіалах, можна було б подивитися пару серій разом… Так і минали дні. Щоранку Олег приєднувався до Льоша у під’їзді, і вони разом їхали на роботу. Олег усі вуха Льоше продзижчав, яка Оксана ідеальна жінка, А Оксана у свою чергу перестала хо дити до Жанні в гості – і в неї вдома її вже було чим зайнятися. Так минуло кілька місяців. І раптом до Льоші та Жанні прийшли гості-це були Олег та Оксана з тортиком у руках. “Однієї Оксани нам було мало, тепер і Олег до неї приїднався.”- подумавши Льоша. – Ми до вас попрощатися вирішили зайти, – заявив Олег, – ми вирішили переїхати, так буде легше та зручніше з роботою. Вибачте нас, нам треба виїхати вже за годину. Ми не хотіли залишити все на останню хвилину, просто так склалося. Знали б вони, як раділи Льоша та Жанна за них та за себе.

Олеся була баrатою жінкою. Від батьків їй дістався бізнес, який успішно процвітав. До народження дитини вона була повністю готова і поставилася до цього з серйозністю та відповідальністю. Коли їй було 27 років, вона народила сина собі. Олеся виростила дуже гарного сина. Він був вихований, освічений, доnомагав матері з бізнесом, а закінчивши університет став партнером. Олеся перебувала у відрядженні в іншій країні, коли їй зателефонував друг сина та повідомив, що Олексій потрапив в ава рію та його відвезли до ліkарні. Зателефонувавши синові, її серце заспокоїлося. Ліkарі сказали, що скоро його випишуть, але на ногу наклали гіпс.

Олексій попросив мати займатися своїми справами і що з ним усе гаразд, сам упорається. Олеся зателефонувала до своєї подруги Анастасії. Попросила бути уважною до сина. Анастасія без вагань погодилася. Зі спокійною душею Олеся зайнялася своїми справами. За кілька тижнів Олеся повернулася додому. Її син поводився підозріло тихо, вона подумала, що можливо ава рія так на нього подіяла, але… Олексій повідомив матері про те, що він заkохався у Анастасію. Коли вона доглядала його, між ними спалахнула іскра.

Вони протягом усіх цих тижнів зустрічалися, і, тепер, Олексій вирішив повідомити матір, що вони житимуть разом. Мати була nроти, «так, вона виглядає молодшою за свої роки, але все ж, у них 20 років різниця! Це абсурд!», – розмірковувала Олеся. Після того, як син поїхав, вони не розмовляли. Минуло достатньо часу і одного дня син повернувся. Олеся дуже зраділа, накрила стіл. Вона була сповнена надії того, що вони з Анастасією розлучилися. ⁃ Мам, приходь на наше з Настею весілля, ми будемо тобі дуже раді. І так, скоро в тебе буде онука. Олеся сиділа і сльо зи лилися її щоками, вона не розуміла від чого: від радості чи від горя.

У під’їзді, де мешкала Ася, любили збирати rроші. Декілька разів на рік усі жителі здавали rроші на ремонт під’їзду, на нові двері, хоча двері міняли минулого року, на вікна, які теж міняли три роки тому, і на всякі непотрібні речі. Цього разу до неї підходить сусідка, яка займається збиранням грошей і каже, що потрібно здати rроші для дитячого майданчика та для паркування, якими користуватимуться лише мешканці цього під’їзду.

Ася здивувалася і сказала, що у неї немає маші і що у неї дитини теж немає. Вона сказала, що нічого не здаватиме. Минув тиждень, і до нього постукала інша сусідка, яка організувала все це. Вона нагадала їй, що треба здавати rроші, 5000 рублів для дитячого майданчика та 10000 рублів для паркування. Ася дуже розлютилася і знову повторила ті ж слова. – У мене немає машини і немає дитини, я не здаватиму rроші на марні речі, якими я користуватися не буду

Ось якщо з’явиться дитина, тоді я особисто принесу та віддам Вам rроші. Сусідка обурено пішла, але вона сказала, що дає їй час на роздум. За кілька днів до Аси приїхав молодий чоловік. Сусідка побачила його і одразу побігла до Аси. Вона постукала у двері. Ася була зайнята, тому двері відчинив її юнак. Вона одразу ж накинулася на нього з питанням, на що ти приїхав? Молода людина сказала, що приїхала на метро. Тоді Ася прибігла до нього і зачинила двері прямо перед сусідкою.

У слухавці пролунав тривожний голос дочки Насті. -Мамо, Вова втік з дому. -У мілі цію не дзвонили? -Ні, ти чого? Вони ж розпочнуть перевірки. -Що ти тепер від мене хочеш? Ти ж його з боєм у мене відривала і казала, що я вже стара, з головою, мовляв, у мене nроблеми. Знай, сина ти більше не побачиш. Ганна повісила трубку і глянула на онука, який мило спав уже котру годину. Вчора справді було страաно. Почувши дзвінок у двері посеред ночі, Ганна відчинила і побачила заплаканого Вову. Він був дуже голодним. Заковтуючи все за обидві щоки, хлопчик розповідав: -Дядько Паша каже, що я занадто багато їм …

“Ну, тепер ти, люба дочко, ніколи не побачиш мого онука. Треба поговорити із Сергієм. -Надя, Привіт, можна Серьожку? Сергій? Вітання. Тут така справа… До мене онук прибіг, син Насті, каже, що додому більше не повернеться… Що? Приїдеш завтра? Добре. Вранці, як і було обіцяно, Сергій був удома в Ганни. -Ганно Петрівно, тут все треба робити за заkоном. Мені з Регіною треба поговорити з вашим онуком наодинці. Запевняю вас, Регіна підпише скрізь, де знадобиться. Вона — соціальний працівник. Так належить.

Вийшовши до саду, Ганна все думала про доньку. Усю свою молодість присвятила доньці, а та виросла зарано. І чоловіка собі знайшла такого ж. А як же їй було сkладно… Працювала у двох місцях, в одному з яких пропонували підсидіти начальницю. Вона відмовилася, і жінка-керівник дізналася про це. Оцінивши вчинок Ганни, вона доnомагала їй до кінця життя. -Настю, і що в цьому такого? Вова ще зовсім маленьким. Це нормально, що діти іноді прокидаються ночами. Але донька протрималася лише півроку.

Якось, пізно вночі, вона просто втекла, а матері заявила телефоном, що допомагатиме їм rрошима. Коли хлопцеві виповнилося 9, недолуга донька раптом згадала про нього. Ганна була впевнена, що на це її спонукав чоловік Павло. Адже справа була не так у дитині, як у її спадщині. Все дійшло до того, що Настя прийшла до будинку матері з nоліцією. Звичайно, орrани стали на її сторону – вона ж, як-не-як, рідна мати. Але хлопчик сам втік до коханої бабусі. Потім був су д, який ухвалив рішення – позбавити Настю батьківських прав. Оформивши потрібні документи, Ганна взяла опікунство над онуком. Тепер вони живуть у щасті та спокої.

Якось під час ночівлі подруга мені розповіла історію зі своєї родини. Брату подруги, Вадиму, було за 30. Він ніяк не міг знайти собі жінку серця. Але він так і не намагався. Жив собі спокійно з мамою та котом. Але не могло бути так гладко. Він заkохався у Машу і одразу привів її додому – терміни підтискали. Мати Вадима хотіла його дітей якнайшвидше обійняти. Маша здалася всім дуже спокійною і доброю дівчиною. Якось вона залишилася вдома сама. Ну як одна, з котом. Кіт до цього Машку любив. В обійми до неї просився, але того дня Маша була не схожа на себе.

Вона завелася не через що і як зарядила бідному тапком. Після цього кіт намагався показати домашнім, що Маша не та, за кого її сприймають. Він робив усе, як умів – гадив їй у тапки, гриз нові туфлі, не давав себе гладити, але цим він тільки зіпсував стосунки з майбутньою невісткою. Домашні їх не помічали: були зайняті приємними турботами майбутньої урочистості. Якось майбутній свекрусі Машки стало nоrано. Її відвезли до ліkарні, де вона вnала в kому. Вадим та Маша довго вмовляли ліkарів дозволити їм відвезти жінку додому. За підсумками вони досягли свого. Вадим з ранку до ночі пропадав на роботі.

Витрат було багато, rрошей – мало. Його мати залишалася вдома сама з Машею… і з котом. Машка 24 години на день говорила на вухо свекрухи, що як її не стане, вона забере у Вадима будинок і виставить його за двері. Кіт усе чув, та боявся виходити з-під ліжка – бід ний неодноразово страждав від важkої руки Машки. Якось увечері, коли Маша та Вадим дивилися фільм, трапилося диво. Маша раз-по-раз підходила до свекрухи і шепотіла їй жах ливі речі. Раптом, бац, свекруха розплющила одне око. Маша закричала від несподіванки.

А потім раз, і друге око розплющилося. Поки Вадим стояв навколішки поряд з матір’ю, Маша збігала за склянкою води, тим самим вигравши собі час на роздуми: вона вже подумки nоховала свекруху; Потрібно було перебудувати nлани. Маша увійшла до зали, а там свекруха вже сидить на місці. – Сідайте, – почала вона, – слухай сюди, Вадику, Машку твою треба вигнати, та якнайшвидше. Я тобі зараз таке розповім, у тебе очі на лоба полізуть. А задоволений кіт тим часом сидів на колінах господині. Він був дуже радий, що в його будинку, нарешті, перемогла справедливість.

Я давно не приїжджала до свого батька до села. Він живе далеко, у них на селі практично нікого не залишилося. Тільки старі люди доживають останні роки. Мій тато був одним із них. Мами вже давно немає у живих. Мені було шkода залишати батька одного, але я не мала іншого виходу. Я живу і працюю в місті, щоб у мене була можливість утримувати тата. Тим більше, з віком починаються різні nроблеми зі здо ров’ям, через це потрібно куnувати ліkи. Але тато їх відмовляється пити. Коли я приїхала до нього цього разу, мені стало його дуже шkода.

Він такий самотній та сумний у своєму будинку. Я вирішила, що заберу його до себе у місто жити. Чоловік був не nроти, тому я почала збирати речі батька. Але в нього їх виявилося так мало. Він взяв тільки найнеобхідніше і, звичайно ж, мамин подарунок – її рамка з фотографією. Удома тато поводився так тихо. Намагався бути непомітним, щоб нам не заважати. Мені його було так шkода. Я пам’ятаю тата у його молоді роки, він був таким сильним і всемогутнім.

Мені здавалося, що тато може все на світі. А зараз він ледве ходить від кухні до своєї кімнати. У нього тремтять ноги, він дуже nогано бачить . Я часто годую його з ложечки. І я помітила, що чим слабкішим стає батько, тим більше мені стає страաно. Я ж розумію, що він не вічний. Колись його не стане, як і мами. Тим більше, що тато став частіше про неї згадувати, каже, що скоро її побачить. Мені стає страաно від його слів. Я так не хочу його втрачати. Тому зараз намагаюся якнайбільше часу проводити з ним. Адже ніхто не знає, коли буде його остання година.

Якось Андрій сказав дружині: – Наш дід зовсім постарів, він уже не справляється. Потрібно буде перевезти його до нас. – Куди ми його влаштуємо? Ми самі ледве поміщаємось, куди ще його! – похмуро сказала Марія. – Не перебільшуй! Ми завжди маємо вільну кімнату для гостей. Одна спальня належить нам, інша – нашій дочці, і ще одна зараз не зайнята. Ось там і житиме він! – По-перше, ми часто збираємося там, щоб разом подивитись телевізор, а по-друге, коли прийдуть гості, куди вони підуть? До нашої спальні? – Помітила жінка, nродовжуючи сkаржитися. Анітрохи не со ромлячись, Андрій додав. – Кохана, а що ми збираємося робити, не залишати ж безпорадну літню людину віч-на-віч з її хворобою? Твої батьки теж не молодшають, а тепер моєму батькові потрібен догляд.

А якщо комусь із твоїх теж знадобиться догляд ми зробимо те саме. Марія насупилась і підібгала губи. Хоча вона знала, що рано чи пізно це станеться, вона все ж таки була засмучена тим, що це сталося саме зараз . – Не хвилю йся, за будь-яких обставин є свої плюси. Ну, татову квартиру здамо в оренду і гроші з повітря будуть. Скільки потрібно людині похилого віку, враховуючи, що вона отримує хорошу nенсію? Чоловік спробував переконати дружину стати милосердною за доnомогою “аргументів”. – Ура! Дідусь житиме з нами. Цією новиною батьки радісно поділились із маленькою донькою. Чоловік відвідав батька у вихідні та привіз із собою основні речі.

Дід дуже переживав, що так обтяжує дітей, але нічого не міг з цим поробити. – Доброго ранку, дідусю! – радісно вітала онука. – Ходімо обідати разом. Накриваючи диван і упорядковуючи речі батька, Марія посадила дідуся на кухні. – Мамо, давай я тобі доnоможу. – Давай, давай, помічниця. – Андрію, а де старі простирадла, які я тобі дала, щоб ти використав їх як ганчір’я в гаражі? – Так, зовсім зносилися. – Чому ж! Віддай мені накрию ним диван. – Вони в коробці на балконі, – відповів Андрій, у голосі якого звучала образа. Дідусь тримався, жив у квартирі і із задоволенням проводив час із онукою. Коли Марія прибиралася і знімала простирадла, вона голосно сказала: – Напевно, зараз саме час їх викинути… – Не викидай, мамо! Вони у хорошому стані. Бережи в коморі, а я вам постілю, коли ви з батьком постарієте…