Уся наша сім’я знала, що бабуся відкладає гроші на “чорний день”. Вона відкрито говорила, що у гарної господині завжди має бути трохи грошей у запасі. Це здавалося розумним, адже вона часто хворіла, а їй уже перевалило за вісімдесят.
Уявіть собі здивування, коли я дізналася, що моя сестра, Карина, купила нову дорогу машину. Знаючи їхні з чоловіком екстравагантні витрати, було ясно, що вони потребують фінансової допомоги.
“Карині треба возити дітей до школи за п’ятнадцять кілометрів”, – пояснила бабуся, – “раніше я скрізь ходила пішки, і не хочу, щоб мої правнуки страждали. Анатолій має стабільну роботу, тому вони повернуть мені все до копійки”.
Коли я висловила мамі свої сумніви, що Карина поверне гроші, вона відмахнулася від мене. Бабуся була трохи скривджена, враховуючи її любов до Карини, яку вона завжди захищала та виправдовувала.
Після смерті бабусі моя сім’я зіткнулася з фінансовими труднощами, але Карина не стала брати участь у витратах на похорон. Коли я попросила її про допомогу, вона відповіла:
“Навіщо ти мені дзвониш? Хіба я схожа на багату тітоньку?”.
Мені вдалося наскрести невелику суму на скромні похорони бабусі, а решту довелося оплачувати моїй мамі.
На похороні мама висловила розчарування, що ми, особливо я, не зробили більше. Пізніше вона вирішила віддати бабусин будинок Карині, виправдовуючи це тим, що Карина має дітей і менш відповідального чоловіка.
Тепер мама ображена на мене, а я здивована. Я думаю, чи справді я винна? Чи правильно я вчинила, що висловилася?
