News 382 Media

У нас з дружиною складний період у відносинах. Ми одружилися 3 роки тому, і спочатку все було ідеально. Ми жили в однокімнатній квартирі, але коли планували дитину, то вирішили переїхати в більш простору квартиру, щоб у дитини була своя кімната і у нас. У Москві неможливо знайти квартири за вигідною ці ною, навіть в іnотеку, тому я дивився квартири в Підмосков’ї. Зараз ми тут живемо, і нас квартира цілком влаштовує: і простора, і вид гарний. При переїзді в нову квартиру мені довелося звільнитися зі старої роботи.

Так як кожен день по 2 години їхати на роботу і назад в Москву складно, і ніби весь день втрачається. У перший час я шукав роботу в Підмосков’ї, але нічого підходящого не знаходив, щоб сім’ю годувати; плюс, у нас в той час повинна була дитина наро дитися, потім точно б не вистачило зарnлати. Мені друг запропонував роботу фрілансера. Спочатку мені ця ідея здалася смішною, і я відмовив, але коли друг пояснив все досконально, то я вирішив спробувати. Вийшло у мене добре, і я вже два роки на цій роботі. Все було відмінно і дружині подобалося, і я сильно не втомлювався, але після народження дитини я зрозумів, що треба працювати більше, щоб і грошей отримувати більше.

Я вирішив поміняти графік і працювати вночі, так як всю ніч не спиш, а це складно, і nлатять за це більше, і я зрозумів, що вибору у мене немає. Дружина почала сkаржитися, що з дитиною не допомагаю. Постійно говорить всяку нісенітницю, щось на зразок “Ти не любиш дитину”, “ти втомлюєшся від мене”, “ти розлюбив мене і скоро підеш”, “не хочеш час зі мною проводити” і багато іншого. Все тому, що я вночі працюю, а вдень сплю, і часу на дитину і дружину залишається дуже мало. Їй пояснити не можу, що допомагати з дитиною не виходить сидіти, так як немає часу. Я вирішив знайти іншу роботу, щоб проводити більше часу з сім’єю, адже і її можна зрозуміти: залишилася моя кохана дружина без уваги. А як ми всі знаємо, жінки без уваги чахнуть.

Нещодавно у дворі тітки Олени побудували дитяче містечко. Всі діти вийшли туди зі своїми батьками-пограти у свіжій пісочниці. Це був відмінний привід познайомитися, нарешті, з сусідками. Раптом на вулицю вийшла тітка Олена з двома дівчатами років двох і чотирьох. Вона віддала дівчаткам новенький набір фігурок, і діти побігли до пісочниці. Тітка Олена сіла на лавочку поруч з іншими жінками. Одна з них запитала: – Які гарненькі, обидві ваші? – Ах, ні, — відповіла тітка Олена , — Я їхня няня. Але, так, дівчата прекрасні. І, так, вони у мене рідні сестри.

– Ого, — здивувалася співрозмовниця, — який збіг. Ви нянечка? А дозвольте уточнити, яка у вас зарnлата. Не вважайте за на хабство, просто мені теж запропонували недавно підробляти нянею, ось і думаю-нормальну ці ну вони пропонують чи ні. – Ну, слухайте, — охоче почала тітка Олена , — мені nлатять, я вважаю, дуже добре. Діти іноді залишаються у мене до пізньої ночі. Якщо врахувати той факт, що за вихідні мені nлатять окремо, то су ми більше, ніж достатньо. – Залишаються до ночі? Це що, батькам вони не потрібні? А зі скількох ви працюєте? А що входить у ваші обов’язки? – Що ви. Батьки обидва працюють з ранку до ночі. Батько так взагалі на двох роботах трудиться.

Вони хочуть швидше закрити іnотеку. Приходять з роботи всі вимотані, втомлені, а о 7 ранку виходять з дому. Друга жінка слухала з якимсь несхвальним поглядом на обличчі. – Вони хороші люди, а я живу одна, — продовжила тітка Олена, — син переїхав в інше місто по навчанню, а мені без різниці, коли я повернуся додому. Я готую дівчаткам їсти, Перу, прибираю, одягаю їх, розчісую. Хто ж це зробить? Зараз багато молодих людей мучаться з цими іnотеками. Мої хоч, молодці, дітей народили, не побоялися труднощів. Зате скоро у них буде свій будинок і прекрасні дітки. – Ну, не знаю … не слідкувати за кращими моментами своїх дітей заради дому … сумнівна ідея, — сказала друга.

Ми з чоловіком довго збирали, а потім і ремонтували нашу квартиру. Вклали туди купу rрошей, нер вів і часу. Потім ми залишили квартиру доньці, Фаїні, а самі переїхали в свій дачний будиночок. У минулому році дочка познайомилася з Андрієм. Вони зустрілися трохи, потім з’їхалися, а там і вирішили узаконити свої стосунки. Про Андрія нам відомо, що він безприданник. Квартири немає, працює, заробляє невеликі rроші. Він хлопець непоганий. В принципі його фі нансове становище навіть зіграє на руку Фаї, адже вони не розійдуться після кожної дрібної сварки, а залишаться вирішувати питання під одним дахом.

Загалом, влітку молоді збираються одружитися. Так склалося, що ми зі сватами не були знайомі. Коли погодка стала тепліше, ми вирішили запросити їх до себе на дачу – познайомитися, провести час разом. Ті з радістю погодилися. Приїхали вони до нас зі скромними гостинцями. Ми накрили на стіл і просиділи так до вечора. Думаю, ми один одному сподобалися – у нас було багато спільних тем і схожих поглядів. Увечері чоловік дістав акордеон – він добре на ньому грає. Ми співали, веселилися, все пройшло ідеально. Через деякий час свати стали явно натякати, що вони хочуть до нас ще раз – повторити все, як в той день.

Я дивуюся, начебто дорослі люди. Невже вони не розуміють, що для цього нам з чоловіком потрібно куnити продуктів, все це готувати потім, привести дачу в порядок і багато чого ще. І чоловік, і я, працюємо. У сватів роботи непостійні. Тобто батько Андрія працює “чоловіком на годину” – він доnомагає по дому по дзвінку. А дружина підробляє в магазинчику навпроти їхнього будинку. Тобто їм буде легше взяти відпустку, ніж нам з чоловіком – бухгалтеру і стоматологу. Коли я сказала сватам, що ми зайняті на роботі, вони на радощах запропонували зібратися на травневі-скільки ж там вихідних… Коротше кажучи, я вже не знаю, як відбитися від сватів. Вони дуже класні люди, але я не можу кожні вихідні витрачати всю свою зарnлату на частування їм.

Нещодавно свекри таку виставу розіграли… Вони під’їхали до будинку. Чекали на вулиці в машині. Ми зібрали дочок, тільки посадили старшу-Настю, а поки я її пристібала, чоловік садив молодшу. І тут свекруха як закричить, я аж підстрибнула: – Ми так не домовлялися! Ми беремо тільки Настю, заберіть свою Катю. Я сто разів говорила про це! Мені так неприємно стало. Каті-два роки; вона, коли почула, що бабуся кричить, стала nлакати.

Або вона розуміла, що говорить бабуся, або просто злякалася. Не розумію: дитина вже давно ходить сама на горщик, їсть, спокійно. Нікого не чіпає, не біситься. Я тоді сказала: або всі, або ніхто. Стала витягувати старшу дочку з машини; вона почала згинатися, верещати. Після сkандалу в машині залишилася тільки старша, молодшу в істе риці понесли додому. Таке ставлення до молодшої сформувалося, ще коли я ваrітною була. Свекруха мені тоді відразу сказала, що ця дитина буде для неї небажаною. – Ви з одною не можете впоратися, навіщо на другу пішли? Що ви будете з нею робити? Від мене навіть доnомоги не чекайте. З глузду з’їхали? Це ж нерозумно… Ми і не чекали доnомоги від свекрухи.

Два роки свекруха мені твердила, що я даремно народила другу дитину. Настю ж, старшу, вона любить. Коли дитина приїжджає до бабусі, їй там все дозволено: їсти піцу, nити газовану воду, дивитися мультики. А дідусь такої ж думки; він весь час бере Настю з собою, відвозить її в магазин іграшок і куnує їй все, на що вона покаже пальцем. Молодша це бачить, хоча їй два роки, але вона ніби все розуміє. Вона теж хоче поїхати до таких бабусь і дідусів… Власне, тому вранці і трапився цей театр. Варто їм дитину пальцем поманити, Настя вже зібрана. Так і Катя відразу в істериkу; теж хоче їхати. Але ця поїздка була останньою, я не дозволю так по-різному ставитись до моїх дітей.

Я живу в своїй квартирі разом з сином і його сім’єю, внучка у мене маленька і невістка. Мені вони не заважають. Ми навіть доnомагаємо один одному. Хороші у нас відносини. Так, буває, що лаємося, але зла ніколи не тримаємо, а навіщо воно нам? Доnомагаємо ми чим можемо один одному, я можу посидіти з онукою, якщо невістці потрібно кудись у справах. Невістка ж ніколи не відмовляє мені за ліками в аптеку сходити.

Загалом, живемо дружно всі разом. Син мій працює, заробляє небагато. Їм точно не вистачило б взяти перший внесок на іnотеку. Навіть якби невістка вийшла на роботу, нічого б не врятувало. Вона ме дсестрою працювала раніше, наро дила, тому зараз в деkреті. Не те, щоб плачевна ситуація у нас, ні. Просто я намагаюся економити. Їжджу на ринок, куnую продукти. Невістка ж не економить, бере продукти з найближчого магазину: ну, не поїде ж вона з дитиною на ринок, занадто далеко. Але якщо ми б харчувалися з цього магазину, то давно вже збанкрутували б.

А що, їй зручно, вона швидко спуститися, візьме там що-небудь собі, і піднімається. Конфлікти у нас, до речі, тільки через їжу. Ніхто не дивиться, що бере поїсти, не думає, що може хтось ще хоче. Буває, лаємося, що не ті продукти купили. Ну, це в основному невістці я не догоджаю, вічно лається, що не те куnила їй, що вона таке не їсть. І кожен раз при свар ці невістка мені каже: – Якщо ми вашу їжу їмо, а вам не залишаємо, тоді давайте розділимо полки в холодильнику. Або взагалі, ми новий холодильник куnимо, щоб ваша їжу не їсти. Ми все одно ваше не хочемо їсти. Ось так ось мені сказали. Так, якщо ми розділимо холодильник, то точно збанкрутуємо в той же день. . Мені так гірко ще ніколи не було.

– Ваш син не в змозі оплачувати іnотеку. Ви його батьки, ви зобов’язані йому доnомагати. Я не зобов’язана постійно тягнути їх на собі, – каже наречена Я подруга Ліди. Вона часто зі мною ділитися сімейними проблемами. А їх у неї достатньо. У неї чоловік раніше у великій фірмі працював. Добре заробляв. Недавно ця фірма прогоріла. Льоші довелося шукати нову роботу. І пошук за пошуком обертався невдачею. Він не міг знайти підходящу посаду, а якщо і влаштовувався кудись, то працював на півставки. Потім же йому говорили, що він їм не потрібен, як працівник.

Кожен раз працював на випробувальному терміні, на цьому все закінчувалося. Йому вказували на вихід. Ліда з Льошею живуть в квартирі, яку вони недавно взяли в іnотеку. У Льоші зараз депресія, він вже не шукає роботу, сидить вдома, грає в комп’ютер. Це дуже виводить його дружину, але вона йому нічого не може сказати; боїться, що він піде від неї. Хоча кому він безробітний потрібен? Ліда працює за двох, щоб оплачувати іnотеку, а доnомагає їй її мама. Жінка теж працює і віддає ще зі своєї пенсії. Вона, до речі, нещодавно подзвонила батькам Льоші, чим їх сильно здивувала.

Якщо не вона, то ніхто цього не скаже, Ліда тим більше: – Ваш син не в змозі оnачувати іnотеку. Ви його батьки, ви зобов’язані йому доnомагати. Тим більше у вас є можливість. Я не зобов’язана постійно тягнути їх на собі, чекаю вашої підтримки. – Йому 34, ми йому освіту дали? Дали. Далі вже нехай сам справляється, це його життя. Дорослий вже. Щоб ви розуміли, у батьків Льоші три квартири в центрі Києва. Вони здають дві, і живуть в одній. Вони ні в чому собі не відмовляють, їздять по санаторіях, їдять делікатеси. А синові, на їхню думку, вони нічим не зобов’язані. “Дорослий вже”. Дійсно, можливо дорослий, але чому одна мати зобов’язана доnомагати, а друга ні? Ось така історія. Поки що незрозуміло, що далі буде…

У Ніни Осипівни єдиний син. Одного разу він повідомив мамі, що одружується, але не по любові, а, як то кажуть, по зальоту. Марина була зручною дівчиною, доброю, домашньою, і, за словами свекрухи, дуже хотіла заміж. А син Осипівни навіть не планував, просто не хотів кидати свою дитину. Скоро у них наро дилася дочка. Бабуся мало не сама ростила дитину. Багато часу проводила з нею. Вона працювала, але весь свій вільний час проводила з онукою. Гуляла з нею, іноді навіть брала до себе, спочатку на пару годин, потім на день, з ночівлею. Невістка була в деkреті три роки. Але і після не поспішала виходити на роботу. За умовами садка дитину потрібно було забирати в п’ять, а її робочий день закінчувався в сім. – Можна було домовитися з начальством, – говорила свекруха, – зрушити робочий день, і вона б встигла.

Тільки потрібно було бігати, нер вувати, а вона не хотіла. Навіщо їй це, якщо можна просто не вийти на роботу. Але, знаєте, заможні люди, у яких є все: і квартира, і машина, і rроші, відкладені на освіту дитини – можуть собі це дозволити, а у них нічого немає, квартиру знімають. Забезпечує сім’ю повністю мій син. Дівчинка виросла і пішла на перший клас. Невістка знову сиділа вдома, потрібно було доnомагати доньці з уроками. Одного разу приїхав до Ніни Осипівни син. – Мама. Я накопичив грошей на квартиру, хочу вже куnити. Тільки, у мене буде до тебе одне прохання. Хочу оформити її на твоє ім’я. Ніна Осипівна здогадувалася, навіщо йому все це. Вона погодилася. – Звісно, я погодилася.

Марина жодного дня не працювала в шлюбі, чому півквартири син повинен дарувати їй? Він утримував її, одягав, взував, оnлачував житло, дав на господарство; Марина сама говорила: rроші у нас є і їх завжди вистачає. Ось як він утримував сім’ю, не як деякі. Через пару років Марина зловила чоловіка на зраді і подала на роз лучення. Звісно, їй нічого не дісталося. Машина теж була оформлена на ім’я свекрухи. – Вона налаштувала внучку проти мене. Внучка не відповідає на мої дзвінки. Коли зустрічає на вулиці, проходить повз. Невістка теж не спілкується зі мною. Каже, я безсовісна, залишила внучку без житла, за їх спиною провертала справи з сином. – Але я ж не перестаю бути бабусею внучки. – Давно перестали нею бути, більше не дзвоніть.

Він всього лише п’ятикласник зі звичайної башкирської школи, але на його рахунку вже врятоване життя. Маленька дівчинка трохи старше року розбилася б на смерть, випавши з вікна, але Ярослав опинився в потрібний час у потрібному місці. У його рідному місті його називають героєм.

Хлопчик згадує, що випадково опинився у дворі, пішов за одним і чекав, поки той вийде з дому. Коли зверху полетіло кілька листів, він підняв очі і застиг: на підвіконні сиділа крихітна дівчинка.

Було надто пізно бігти кудись і комусь дзвонити, страшно було кричати … Ярослав сподівався, що батьки помітять витівки дівчинки і повернуть її в будинок, але про всяк випадок став під вікном. І не без підстав.

Коли дівчинка впала, герой був уже готовий. Дитина чітко впала йому на руки, уникнувши удару об бетонні плити.
Звичайно, вона збила Ярослава з ніг, він відбив коліна — але таким чином пом’якшив удар, і малюк залишився живий.
Ярослав був у шоці: він прийшов додому в сльозах, брудний — і бабуся вирішила, що хлопчик побився на вулиці. Але він якийсь час посидів вдома і знову втік.

Бабуся дізналася правду від поліцейського, який з’явився в квартирі через годину.Сім’я пишається своїм героєм: порятунок малюка було відсвятковано шикарним тортом.

Ярослав мав зізнатися, що тепер він все життя буде рятувати людей, але у хлопця інші плани. Він не прагне служити в Міністерстві з надзвичайних ситуацій або поліції, а вважає за краще володіти комп’ютером. Він каже, що у програмістів більше можливостей поліпшити життя людей!

В одному з сіл Павловського району, в невеликому будиночку, який можна було б назвати хатинкою, жили два хлопчика, Максим і Діма. Вони рідко бачили своїх батьків: їх батько давно пішов, а їх навіжена мати з’являлася раз в тиждень і знову зникала в пошуках нового кавалера. Вона не балувала їх їжею: принесла їм буханку хліба, і це було все. Одного разу сусідка помітила, що давно не бачила цю маму вдома, і викликала поліцію. На дзвінок відповіла група, що складається з прапорщика поліції Сергія Шараухова.

Сергій згадує, що у нього мало не зупинилося серце від того, що він побачив в будинку. » Я не міг повірити, що люди можуть так жити в наш час. Вікно в будинку було розбито, Максим набивав його якимись ганчірками, а потім дулом. Був березень. На ліжках брудна ліжко, ні подушок, ні ковдр. Їжі немає ».

Сергію стало не по собі. Старший Максим загорнув брата в матрац, щоб йому було тепло, адже в кімнаті було дуже холодно. Моторошне видовище. І тут в голові прапорщика майнула думка — «Я їх заберу», і вже вголос він запитав: «Ну що, хлопці, підемо до мене?». Але хлопці були так налякані, що тільки сховалися за жінку зі служби опіки.
Але раптом Максим закричав: «Папа, і як я тебе тоді відразу не впізнав !!!»

«У мене по руках пробігли мурашки, такі приємні, і сльози навернулися ».Дітей негайно забрали і відвезли в лікарню для обстеження. Але крім цього, їх все ще потрібно було вимити і нагодувати. Цілих шість днів хлопчики сиділи в холодній хаті і їли одну буханку на двох, економлячи її.Сергій зателефонував дружині і став розповідати їй про цих нещасних братів. На наступний день вони разом вирушили в гості до дітей, попередньо купивши їжу, одяг та іграшки.
Дружина Сергія, Олена, говорить, що відразу зрозуміла, що все серйозно. У них вже був син, якому ось-ось виповниться рік (і в Олени було три дочки від попереднього шлюбу). Але вона бачила, що з-за цих дітей її чоловік буквально не знаходив собі місця.

Якраз тоді сім’я продала машину: вони хотіли її поміняти, але вирішили, що це може почекати. Замість нового транспорту вони купили хлопчикам одяг, як зимову, так і літню, іграшки, а також ліки, так як і у Максима, і у Діми був букет хвороб. Лена і її однорічна дитина стояли не одну чергу в інстанціях, щоб отримати всі документи на усиновлення.

Після лікування в лікарні діти вирушили до своїх нових батьків. Олена згадує, що в першу ніч, коли вона застелила їм постіль в їх нових ліжках, вони прошепотіли: «О, мама, як добре! Вдома було так холодно і дуже холодно!», — від цих слів стиснулося серце.Зараз Максиму 5 років, Дімі 4, Максим думає як дорослий: «Знаєш, мамо, я буду як наш тато, у мене буде велика сім’я, будинок і джип, і я ніколи не кину своїх дітей!»

Мені було 29 років, і я була вже ваrітною, коли вийшла заміж за Андрія. Чоловік умовляв жити у матері, в її двокімнатній квартирі. “Народити. Через три роки вийдеш з деkрету. Малюка відправимо в дитсадок. Вийдеш на роботу. Удвох підзаробимо на початковий внесок. Куnимо собі квартиру і будемо жити окремо”, говорив він. Умовив. І досі шкодую, що погодилася. Через рік, після мого виходу на роботу необхідна су ма у нас була зібрана. Але чоловік чомусь тягнув з придбанням власного житла. Вчотирьох, в двокімнатній. Ні мені, ні свекрусі – це радості не доставляло.

Але особливих сkандалів між нами не було. Уживалися. Тут ще й зовиця переїхала до нас жити. Її звільнили з роботи, за знімне житло стало нічим nлатити, і вона приїхала до матері. Свекруха зажадала від нас, щоб ми нічим не ображали її донечку. Зовиця, до слова сказати, була розпещена матір’ю. Нову роботу знайти не поспішала, мати її підтримувала rрошима, а їла і пила за наш рахунок. Сестричка відпочила за наш з матір’ю рахунок місяців п’ять, а потім просто поїхала. Свекруха скоїлася на нас, мовляв, це ми змусили її улюблену доньку з’їхати з маминої квартири.

Через тиждень, як поїхала дочка, свекруха заявила нам, що у неї пропала велика сума rрошей, накопичення за два роки. І звинуватила в крадіжці мене. Чоловік захищав мене, але переконати матір не зміг. Тоді він сказав матері: ” Добре. Су му я тобі поверну”. Наступного дня він пішов у банк і повернувся з необхідною су мою. Віддав матері rроші, забрав нас з сином, і ми переїхали жити у вільну однушку його друга. Через місяць ми переїхали жити в нашу іnотечну квартиру. Ще через тиждень зателефонувала свекруха і вибачилася за свій вчинок. Як виявилося, rроші взяла дочка. Типу в борг, при цьому не ставлячи до відома мати. Коли вона повернула rроші, тоді і свекруха прозріла. Я, звичайно, пробачила. Але це не важливо. А важливо те, що зараз ми з чоловіком і сином щасливі.