Подруги мені радять подати в суд на алі менти, але я не можу. Не можу ж я судитися з рідною дочкою? Що з нею сталося, я не знаю. Адже в дитинстві такою доброю була. Коли їй у школі шоколадку давали, вона неодмінно привозила додому, щоб зі мною поділитися. Одна я її виховувала, нам часто доводилося непросто. Та й коли вона поїхала вчитися до столиці, то іноді гроші мені переказувала, адже там підробляла. Я тоді від них відмовлялася, сама теж працювала. Вистачало мені.
Робота була непроста, але я ніколи не сkаржилася. Три роки тому донька вийшла заміж за досить заможну людину. Вона мені часто дзвонить і все розповідає. Живуть у великому будинку. Нещодавно надсилала фотографії машини, придбали нещодавно. Цього літа збираються полетіти відпочивати на море. Мене звільнили з роботи півроку тому. На одну мою пенсію вижити практично неможливо. Харчуюся я виключно кашами на воді і супчиками з напівфабрикатів.
Ні на що інше грошей просто не вистачає. Мені лікар прописав ліки, але я не можу їх собі дозволити, тому не лікуюся. Про одяг і засоби гігієни і зовсім мовчу. Дочка часто питає, як я поживаю. Про розмір моєї пенсії їй відомо. Але їй весь час брехала, що все нормально, що харчуюся добре. А дочку ніби влаштовує вірити у все це. Вона як заміж вийшла, то не доnомогла мені нічим ні разу. Одного разу я не витримала і попросила грошей. Вона мені прислала стільки, що на це можна тільки хліб рази три куnити. Я сіла і заnлакала. Після цього зареклася, що просити ні про що не буду. Але як жити так, не знаю.