Я в роз лученні вже 15 років. З самого першого нашого знайомства з батьками чоловіка я зрозуміла, що зі свекрухою у нас будуть напружені відносини. Тоді ми ще просто зустрічалися, але вона чітко показувала, що не хоче бачити мене поруч зі своїм сином, а що стосується шлюбу, вона kатегорично проти. Але чоловік дуже любив мене. Навіть дивно, що він пішов проти волі матері і одружився на мені. Після нашого весілля свекруха почала реалізацію свого злого плану, почала налаштовувати чоловіка проти мене, постійно капала йому на мізки щось погане про мене. Свекруха була мамою-ти раном. Вона все дитинство чоловіка його била, карала, була жорстокою і владною. Чоловік у свої тридцять навіть бо явся її.
Зараз йому 45, але він досі боїться. Скоро у нас наро дився первісток, наш син. Свекруха постійно твердила, що дитина не схожа на батька. Потім напряму стала заявляти, що він точно не їхній онук, мовляв не від чоловіка я наро дила. А таке неможливо, бо чоловік мій єдиний чоловік, і дитина, насправді, навіть новонароджена, була копією батька. Дивні у свекрухи здогадки. Може це із-за того, що мій чоловік взагалі на свекра не схожий. Вони як небо і земля. Свекор низького росту блондин, сестра і брат чоловіка теж такі, а мій чоловік дуже високий, ні краплі не схожий на батька. Вони ніби чужі. А ще, чоловік наро дився восьмимісячним, але цілком розвиненим і з нормальною вагою і зростом. З чого це, свекруха, а? Мій син наро дився в строк. Йому зараз 16, і він дуже схожий на свого батька.
І зріст, і колір волосся, і вуха, статура, і хода, як у батька, тільки очі мої. Ми в роз лученні вже 15 років, але чоловік за весь цей час бачився з сином лише два рази, і то я запросила його на зустріч. Я теж росла без батька і для себе вирішила, що хочу, щоб у сина був батько, вони спілкувалися. Сам він не дзвонить, син йому не цікавий. Я запропонувала йому зробити тест на батьківство, якщо він сумнівається, але він не хоче витрачатися. Думаю, навіть якщо він буде впевнений, що він батько, нічого не зміниться в його поведінці. Шкода тільки сина. Він чекає його дзвінка, зустрічі. Я давно пробачила його, він мені байдужий, і я йому. Це я розумію. Але як можна так байдуже ставитися до сина? Чи подобається йому в свої 45 жити маминим розумом? З-за матері він досі самотній і інших дітей у нього теж немає.