Пропрацювавши останню зміну до відпустки, я з широкою усмішкою на обличчі вийшла на вулицю, і поки йшла додому, єдина думка в моїй голові була: “Нарешті відпустка!”. Я планувала поїхати на море, тому що моя відпустка вже почалася, ось тільки до моря ще треба було доїхати, я зробила найголовнішу помилку моєї відпустки: вирішила поїхати поїздом. Я все ще з гарним настроєм сіла у вагон, зі мною їхала сім’я: тато, мама, дочка та бабуся.
Вони були в одному куnе зі мною. І ось, я прокинулася рано-вранці. Я завжди думала, що немає нічого дратівливішого дзвону будильника, але ні, виявилося прокинутися від дитячого nлачу ще гірше. Дівчинка, десь років п’яти, розбудила весь вагон поїзда, люди, в тому числі я, намагалися хоча б поглядами сказати батькам, щоб вони заспокоїли дочку, але марно. На деякий час дитина заспокоїлася за переглядом мультика, проте недовго все nродовжувалося. Бабуся її захотіла переодягнути, і це супроводжувалося ще гучнішим плачем.
Порятунком виявився вихід усієї родини на одній зі станцій, але знову ж таки недовго ми пораділи, на місце однієї сім’ї прийшла інша. Сім’я складалася з двох дітей, того ж віку, що та та хуліганка. Один з дітей дістав з рюкзака машинки і почав прокладати трасу. Однак, що було зовсім несподівано для мене, хлопчик ніяк не шумів, і навіть коли загрався і почав трохи голосніше видавати звуки машини, після команди “Тихіше” від бабусі, той одразу замовк. З такою дитиною їздити було задоволення.