Ми з дружиною зустрілися ще в школі. Тоді я качався в спортзалі, займався боксом, так що всі дівчата з розуму сходили від мене. Але я вибрав її. Ми одружилися і жили разом майже шість років. Дітей у нас немає, вона не захотіла. У неї на думці постійно були гроші, не те, щоб вона любила мене заради грошей, але з-за неї мені довелося відмовитися від улюбленої справи і піти на нецікаву, високооnлачувану роботу. Як можна добре зробити свою роботу, якщо ти її ненавидиш? Мене звільнили. Знову.
За рік це був вже третій раз. А я був щасливий, але не хотів йти додому, бо знав, що там меня чекають крики і звинувачення дружини. Як я втомився від цього, як я втомився від неї. Ніякої підтримки не можна чекати від цієї жінки, вона на весь будинок кричала, який я бідний, що нічого не вмію, а я просто хотів знайти роботу по душі. І ось одного разу, після чоргової сварkи, я сиджу на лавці біля будинку. Навколо темрява і тиша, всі вже давно сплять. Я почав думати в голос, проклинати своє життя. І тут жіночий, милий голос. -Не можна так жити. Якщо ви чимось незадоволені, завжди можна почати нове життя. Це була моя сусідка.
Опівночі ми разом сиділи на лавці й розмовляли про життя. Вона була красунею, молодшою за мене майже на десять років, а її очі, її волосся… Вони мене з розуму звели. -У вас обов’язково все вийде, не називайте більше себе невдахою. Все життя мені потрібно було почути ці слова, отримувати таку підтримку від дружини. -Я на тобі одружуся! – заявив я, а вона прийняла це в жарт. Сусідка посміялася, а я через тиждень подав на роз лучення і зробив їй пропозицію. Поруч з жінкою, яка мене любила і підтримувала, у мене все почало виходити.