Єлизавета сидить удома понад п’ять років, і на роботу її абсолютно не тягне. Напрацювалася до деkрету. Встаєш вранці – ще темно, повертаєшся – вже темно, ніч надворі. Поїсти і поспати. А вранці знову мчати до офісу. Переробки постійні, аврали. Інша справа вдома. Сама собі господиня. І готувати можна не кваплячись, і з дитиною займатися, і собі час приділяти. Тільки чоловік постійно твердить, що час на роботу виходити, син уже великий, вистачить удома сидіти. Але Єлизавета вважає, що нема чого їй працювати. Має пасивний дохід! Їй батько nлатить гроші, щоб вона спокійно сиділа з дитиною, займалася сім’єю та собою. Щомісяця перераховує їй певну су му на картку.
Батько у Єлизавети – людина досить заможна. Дружина його, мати Лізи, все життя не працювала, займалася домом, дочкою та сімейними справами. У вільний час мама вишивала, майструвала ляльок, вирощувала троянди, розводила собачок. Зустріти гостей, з’їздити на змагання з танців, зателефонувати, дізнатися, оформити, з’ясувати, куnити подарунки – все було на ній. І їй таке життя подобалося, воно анітрохи не сумувала. Читала, дивилася фільми, займалася собою. Їй зараз п’ятдесят п’ять, але виглядає вона чудово. Всі дивуються і не вірять, що вона вже така доросла, є дочка, і є навіть онук. Папа Лізи вважає, що до народження дитини жінка ще може попрацювати.
А вже після пологів їй краще присвятити себе малюкові та чоловікові. Але чоловік Єлизавети чомусь дотримується зовсім іншої думки. Але чому? Ліза не розуміє. Працюючі жінки все-таки спілкуються з людьми, бачать нові обличчя. А вона весь час із дитиною. Не нудно? Тоді чоловік пускає в хід головний козир – погано і неправильно тридцять п’ять років брати гроші у тата. Але Ліза вважає, що жодного серйозного аргументу за те, щоб кинути все та йти працювати, у неї немає. Чоловік просто їй заздрить. Він щось змушений щодня ходити на роботу. Вранці рано та в будь- яку погоду .