Вранці рано зателефонував телефон. Ольга з спросоння підняла слухавку. -Алло, Оль, привіт! Це Ліда, як ви маєте? Ольга на кілька хвилин задумалася, намагаючись згадати. Яка ще Ліда? Голос ніби знайомий, але вона ніяк не могла згадати. -Оль, ти не дізналася, чи що? Я донька тітки Лери. Ну, з села, ви до нас п’ять років тому в село приїжджали. Так, щось таке було.
-Дізналася, просто з спросоння повільно розумію. Справи нормально. Ваші як? -Ну І слава богу, що нормально! – Зраділа Ліда, – У нас все чудово. Діану, доньку мою, пам’ятаєш? Сама вступила до інституту у столиці! Я знаєш навіщо дзвоню? Ти там живеш, ти знаєш краще. Чи могла б ти доглянути для дочки моєї житло недороrе? А то гуртожиток у них поrаний, не хочу її пускати туди, а грошей на звичайне житло немає. -Добре, спробую доnомогти… Тут увечері згадалося, що квартира доньки ще півроку буде пустувати.
Вона поїхала закордон на практику. Вирішила Оля далеким родичам доnомогти, але обернулося це чортзна-чим. Вранці зателефонувала Ліді та повідомила, що дозволяє її доньці півроку пожити у квартирі доньки, поки та не повернеться. Родичі її сльо зно дякували. Проте коли через три місяці Оля відвідала квартиру, практично її не впізнала. Діана влаштувала там гуртожиток, поселила туди ще трьох дівчат. Розбиратися з неприємними наслідками довелося довго. Ось така подяка!