Я вийшла заміж, коли мені було двадцять чотири роки. Рік тому наро дила доньку. Відсиділа належні три роки в деkреті, потім віддала доньку в дитсадок і вийшла на роботу. Начебто все нормально. Все як у всіх. Але з деяких пір мій чоловік почав дорікати мене в ліні. І як приклад господині приводив свою матір. Вона і працює бухгалтером, і по дому все встигає, і виховала двох дітей, і на дачі оре. До моїх “недоліків” чоловік приплетав так само мою роботу: позмінну і з зарnлатою в три чверті від його заробітків. Спочатку я дуже старалася, щоб відповідати “ідеалу” чоловіка.
На рівних зі свекрухою працювала на дачі, в домі все блищало. Коли дочка пішла в школу, доnомагала їй з домашнім завданням. Але чим більше намагаєшся догодити, ті більше намагаються нав’язати. Чоловік став натякати на другу дитину. Я відмовлялася, говорила, що і так дуже втомлююся, і на другу дитину у мене сил не вистачить. Тоді він сказав, що відтепер буде вкладати в сімейний бюд жет рівно стільки ж, скільки і я. А надлишок свого заробітку буде збирати на своєму рахунку в банку. На його думку, так було б чесно. – І взагалі, якщо ти не хочеш шукати нормальну роботу, то я повернуся до мами, — заявив він.
Наші відносини і так безхмарними не можна було назвати, а після цього його заяви взагалі почали котитися в прірву. Я усвідомила, що справа рухається до роз лучення і стала готуватися до життя разведенки. Підготовка у мене зайняла три роки. Роз лучилися. Зі скандалом поділили майно і розміняли квартиру… Зараз я живу з дочкою. До нас часто приходить моя мама. Тиша й гладь, да божа благодать. Часом активізується рідня, намагаючись зіпхнути мене заміж. Але мені такого “щастя” не треба. У мене є мати, є дочка. І я не хочу псувати своє життя новим заміжжям.