Ганна вперше відвезла Івана до дитячого садка. Йому не хотілося тут перебувати, тому він увесь час вередував і виявляв свій гнів. Тим не менш, мама доnомогла йому переодягтися і проводила до групи. За годину з нею зв’язався інструктор: – Ми гадки не маємо, де ваш хлопчик! Він зник! – Що ви маєте на увазі? – Ганна була приголомшена. Івана ніде не було, після того, як вихователь обшарив всю округу. Коли вона вийшла, щоб принести дітям сніданок, його не було. Няня теж заплющила очі, зрозумівши, що не звернула на нього уваги.
Ситуацію було доведено до відома директриси. Вони почали оглядати кожен куточок дитсадка. Коли вони увійшли до старшої групи, до Ганни підійшла сусідська дівчинка і сказала: -Тьотю Ганно, я сьогодні бачила вашого сина! – Де, Маріша? – Він їхав у машині разом із батьком. Але без піджака й у кросівках. – Нарешті він приїхав! – Ганна блискавично кинулася додому. Помітивши сина, вона відразу помчала до нього: – Ваня, чому ти втік із дитячого садка? Ти мене до страху налякав! – Олена Ігорівна довго була відсутня.
Я злякався і втік із дитячого садка. А дороrою зіткнулася з татом. Оскільки він гуляв вулицею в одному светрі, дитині стало nогано. Ганна пробула з ним на ліkарняному два тижні. Вона подала скаргу на викладачів. Себе вона не звинувачує, бо вважає, що поки дитина перебуває в дитячому садку, вихователь має за нею доглядати. Олена Ігорівна, навпаки, недбало поставилася до своїх обов’язків. Департамент освіти став на бік батька, зробивши догану не лише вихователю, а й директору садка. Чи було це розумним рішенням ?