Мій рідний батько покинув нас з мамою, коли я ще навіть не наро дилася. Я все своє життя жила без батька і це позначилося на моїх від носинах. Я бачила, як батьки інших дівчаток куnують їм різні іграшки, грають з ними та дбають. Я завжди заздрила їм. Коли я вийшла заміж, то розповіла чоловікові, що у відносинах хочу отримати турботу і увагу. Адже всього цього я не отримала від свого рідного батька. Здавалося, мій чоловік одразу зрозумів усе.
У перший рік життя після весілля він опікав мене, дарував подарунки і радував щодня. Але спустя рік він іноді став переходити межу. Він став чіплятися до моїх манер, до мого характеру і вчив мене жити. По магазинах ми завжди ходили разом. Він вибрав мені одяг, хоча я nлатила. Одного разу, коли я купила сукню без його відома, він не на жарт разозлился. З часом його поведінка ставала все гірше. Кожен раз приходячи після роботи він питав мене, як я вела себе сьогодні.
Коли я розповідала йому про свій день, він починав мене відчитувати за те, як я себе веду і що кажу. Природно, я більше не розповідала йому нічого. Я безпосередньо йому казала, що це перебір. Я хотіла турботу і опіку, а не диктатора, який вчить мене жити. Подруги і родичі кажуть, що найкращим рішенням буде наро дити йому дитину. Тоді вся його увага переключитися з мене на дитину. Та й він хоче дитини. Але я сумніваюся. Не дає спокою думка, що в підсумку він так буде вести себе не тільки зі мною, але і з дитиною. В іншому він прекрасний чоловік. Акуратний, не п’є, не kурить. Але ця його звичка стала страաенно дратувати.