Три роки тому я вийшла заміжвдруге. Йому зараз тридцять три роки, мені тридцять. Маю доньку від першого шлюбу, зараз їй сім років. Мої подруги не вірили, що він візьме мене заміж. Кому потрібна жінка з причепом говорили вони. Але я досягла свого, і ми одружилися. До мене він не був одружений. Жив із жінкою, це так. Але ні реєстрації, ні дітей не було. Подруги радили: “Не давай йому багато свободи. Піде до молодої”. Я не давала. Регулярно дзвонила, цікавилася де він. Дивилася на сайтах, де його зареєстровано, шукала молодих конкуренток. Серед його “друзів” чи наші спільні знайомі, чи його однокласниці.
Просила забрати доньку з дитсадка – це гарантувало, що він вчасно прийде додому. Чоловік просив не “діставати” його, не смикати колег чи начальство, якщо він затримується на роботі. Але подруги радили “не розслаблятися”. Який “розслаблятися”, я щовечора докладно розпитувала його: “Де був? Що робив?” Закотила істерику і зіпсувала зустріч Нового Року, коли він прийшов додому о восьмій годині вечора. Останній рік ми з ним жили на нер вах. І ось, 8 Березня, він не прийшов ночувати. На дзвінки не відповідав. Я всіх на вуха поставила, розпитуючи, що їм відомо про місцезнаходження мого чоловіка.
Ніхто нічого зрозумілого мені відповісти не зміг. Чоловік сам мені зателефонував і сказав, що повернеться вранці і пояснить усе. Коли він прийшов, я накинулася на нього зі звинуваченнями. Він, ігноруючи мою істерику, спокійно випив кави, зібрав свої речі та документи і одягнувшись, стоячи в коридорі сказав: “Я йду до іншої. Їй сорок п’ять років, вона не стежить за кожним моїм кроком. Мені з нею легко. Почуваюся вільним “. Та пішов. Ось так. Поки я шукала молоду kоханку, стежила за кожним його кроком, він знайшов жінку старшу за себе на дванадцять років і не претендує на його свободу. Я ж, дотримуючись порад своїх подруг, сама собі зламала життя. Подруги здивовані, а за їхні “життєві поради” віддуваюся я.