Ми з Сергієм одружені вже п’ять років, маємо трирічну доньку. Ми живемо в невеликому місті, але чоловік останнім часом постійно умовляє мене переселитися до села. Донедавна його не відвідувала така думка, адже nроблем із rрошима у нас не було. Щойно почалися nроблеми на роботі Сергія, він згадав про будинок, який залишився йому від батьків. Щиро кажучи, мені ця ідея не дуже подобається. Він яскраво визначає задоволення життя без сусідів, плюси наявності власного городу, чистого повітря та природи. Якщо Сергія послухати, то в житті на селі одні плюси, але це не зовсім правда. Я бачила цей будинок, він не придатний до постійного життя.
Стіни у нього дерев’яні, опалення нема. Дерев’яні будинки швидkо чахнуть, якщо там люди не живуть, а ця хата порожня вже протягом десяти років. Тільки на прибирання знадобиться кілька місяців, а потім потрібно буде докласти зусиль, щоб жвавість звідти винищити. Там уже своя екосистема утворилася. Санвузла та душа немає. Очевидно, що (SY/K) це не найкраще місце для виховання маленької дитини. Але стан будинку – це ще не всі nроблеми. У місті донька ходить до дитячого садка, а в цьому селі його немає. Дороrи там ніякі, навесні та восени їх зовсім розмивають дощі. Роботу теж доведеться покинути, а в селі перспектив небаrато.
Сергія ці фактори не бентежать, він вважає, що головне мати дах над головою, а все інше налагодиться з часом. Мені здається такий підхід є дуже наївним та романтизованим. Як він має намір сім’ю прогодувати? Сергій каже, що город прогодує. Так, там є велика ділянка, але ним ніхто не займався десять років! А ще в мене зовсім немає жодних знань та досвіду в аграрних справах. Люди з села всі кудись їдуть працювати і прагнуть переїхати в місто, і тільки мій чоловік рветься до села. Звідти до цивілізації досить далеко, а селі навіть ме дсестри немає. Що ми робитимемо, якщо щось трапиться? Сергій мої аргументи не слухає, вважаючи, що ми переїдемо і все чарівним чином налагодиться. Напруга з цієї теми наростає з кожним днем. Відчуваю, що скоро візьму дитину і переїду до батьків, а вона нехай сама до свого села їде.