У мене ніколи не складалося особисте життя, хоча я була успішною і красивою жінкою, за мною доглядали, тільки от нічого серйозного не відбувалося. У моєму житті недавно з’явився чоловік, і мені соромно говорити, але він був одруженим, і роз лучився зі своєю дружиною за ради мене. Я не просила його роз лучатися і руйнувати свій шлюб, нічого від нього не вимагала, а він заспокоював мене, говорив, що в будь-якому виnадку збирався роз лучитися з нею. Мене це заспокоїло, і я думала, що зустріла свою долю, але виявилося, що чоловік – боягуз, який злякався взяти на себе відповідальність.
Я здивувалася, коли він сказав, що не збирається утримувати дитину невідомо від кого. Я не змогла стримати сльо зи, так як образа мене душила дуже сильно: я не могла повірити в те, що він засумнівався в мені. Я не стала звинувачувати його, не стала кричати і влаштовувати сkандал, я просто пішла від нього, і вирішила, що не збережу дитину. Я розповіла про цю ситуацію своїй подрузі, вона мене засудила, сказала, що я неправильно поступаю, повинна наро дити дитину і закликати його до відповідальності, але я так не вважаю.
Якщо чоловік не відповідає за свої вчинки, то ніякого майбутнього з ним не може бути. Я вважаю, що подруга не повин на лізти в моє життя, не їй потім бути матір’ю-одиначкою. Я твердо для себе вирішила, що не хочу мати нічого спільного з цією людиною, але і засуджувати його я не буду. Нещодавно побачила колишню дружину, від якої він пішов, і вона сказала, що рада, що ми роз лучилися, адже я не змогла б побудувати щастя на чужому нещасті. Я не стала їй нічого говорити, адже їй не пощастило в житті, що вона жила з таким чоловіком, хоча його складно назвати чоловіком. Зараз я ні про що не шкодую і не вважаю, що вчинила неправильно.