Вона виросла в родині музикантів. Сама прагнула досягти вершин мистецтва. Життєвий досвід і виховання робили її цікавою співрозмовницею. Але варто було в розмові згадати про її сина, як вона одразу ж ставала холодною і відчуженою. Всього лише одна фраза, але вона міняла поведінку жінки. Вона з дитинства мріяла і прагнула стати великою піаністкою. Блищати сольними концертами на сценах світу. Її талант і працьовитість, наполеглива робота здавалося впевнено вели її до наміченої мети.
За вісім годин щоденних вправ за фортепіано протягом дитинства, юності і молодих років. Потім травма. Переломи пальців лівої руки. І все. На мрії про кар’єру великої піаністки був поставлений хрест. Вона була змушена піти з консерваторії. Тепер акомпаніатор – це вершина її кар’єри. Через рік вона заkохалася. Плодом цієї любові став син. Чоловік втік, як тільки дізнався про ваrітність і хлопчика вона виховувала одна. Павло для неї став сенсом життя. Вона прагнула передати сину свою велику мрію. Мати привчала малюка до піаніно з дворічного віку. У хлопчика не було ні таланту матері, ні її прагнення до музики.
Але мати вимагала сидіти за інструментом і грати, і грати. Син терпляче стукав по клавішах, щоб не засмучувати матір. Навіть закінчив музичне училище і дав концерт. Але в консерваторію не пішов. Кинув музику і опанував професію автослюсаря. Став працювати в сервісі. Мати намагалася повернути його у світ музики. Але всі її потуги були нерезультативны. Які б аргументи вона не приводила, якими б аргументами не оперувала, нічого не змогло повернути сина “на шлях істинний”. Її мрія “канула в Лету”. В помсту мати вигнала сина з дому. Зараз син знімає кімнату у бабусі. Але зате він щасливий. А мати живе одна. Працює музичним керівником у дитячому садку. Усміхається всім знайомим. Але лише до тих пір, поки ті не запитають про її сина.