Мілана не могла повірити своїм очам та вухам. Найрідніша людина виганяла її зі свого будинку. Вона ոлакала днями та ночами, бо їй не було де жити. Вона в прямому значенні цього слова залишалася на вулиці, а сестрі був начхати. Після того як батьків Мілани та її сестри не стало через ДTП, квартира дісталася старшій доньці, тобто сестрі Мілани – Аліні. Незабаром Аліна вийшла заміж та переїхала жити до чоловіка, а квартиру залишила сестрі. Але зараз, коли фінансовий стан чоловіка Аліни погіршився, пара вирішила здати квартиру, тим самим у них виникло б нове джерело доходу. Те, що Мілані в такому разі було б ніде жити, нікого не хвилювало.
Настав день Х, коли Мілана мала зустріти нових господарів квартири. Вона весь день налаштовувала себе, щоб не заոлакати перед мешканцями. Коли щаслива сім’я увійшла, Мілана показала весь будинок і раптом на неї наринули емоції, вона не змогла стриматись і заոлакала. На запитання, чому вона плаче, Мілана відповіла, що їй нема де жити. — Будинок великий, кімнат вистачить на всіх. Ти можеш залишитися з нами і допомагати по господарству, – запропонував батько сімейства. Мілана сама не помітила, як стала прислугою у будинку, де колись жила із сім’єю. Господарі були дуже добрими та приємними людьми. Мілані часто допомагала мати сімейства.
Через місяць до батьків повернувся їхній син, Кирило, який перебував в іншій країні з друзями. Хлопець теж почав допомагати Мілані. Дівчина боялася своїх думок, що вона повільно, але вірно закохується в Кирила. Тепер Мілана щоранку прокидалася в очікуванні зустрічі з Кирилом. Випадкові дотики, погляди, ніжні слівця – це те, заради чого Мілана піднімалася вранці. Вона боялася зізнаватись у своїх почуттях, адже вони не були на рівних. Кирило зробив це за неї. — Ти підеш зі мною на побачення? – одного ранку, взявши Мілану за руку, спитав Кирило. Мілана за день втратила свою рідну людину на землі, втратила будинок, знайшла хороших друзів і, що найголовніше, любов всього життя.