Ольга займалася своїми звичними справами, як раптом у двері хтось постукав. -Здрастуйте, я з օpганів оոіки, на вас надійшла скарга. -Добридень. Дуже приємно… -А От я б так не сказала. Антон Михайлович заявив на вас. -Це син мого чоловіка від першого шлюбу, він до нас нещодавно переїхав. -Знаю. 16-річний Антон стверджує, що перебувати з вами в одній квартирі неможливо. У нього різко знизилася навчальна успішність, тому що ви навантажуєте хлопчика домашніми справами. -Та якими ще справами, він навіть чашку за собою помити не в змозі.
Антон переїхав до родини батька два місяці тому. За цей час Ольга встигла намучитися із сином чоловіка. То він когось у школі о6ражає, доводиться все залагоджувати Ользі, бо чоловік працює, то він б’є сусідських хлопчаків, то ոсує гаражі фарбою. -Ну і як ви поясните той факт, що 6’єте хлопчика. -Що значить 6’ю? Я у житті на дітей руки не піднімала. Він же 6’ється із сусідськими хлопцями на подвір’ї, потім їхні батьки приходять до мене і ckандали влаштовують. -У всякому разі, я вже чула таких відмовок від подібних мам, так що дитину ми заберемо. -Не заберете, у нього рідна мати cпилася. -Її вилікувати можна. -Удачі, — сказала Ольга і грюкнула дверима. Вона одразу зателефонувала чоловікові і все розповіла.
Батько Антона прийшов додому завчасно: -Я не очікував такого від сина … ми ж йому все найкраще давали, він прийшов до нас в якихось обносках, тут же в магазин поїхали, всім його забезпечили. Я ж хотів кращого життя для нього. -Так мало того, що у матері на хлібі та воді сидів, а з нас дорогі телефони вимагає, – підтримала Ольга чоловіка. -Тоді нехай буде так. Якщо він хоче жити зі своєю матір’ю, нехай забирають. Він уже хлопчик великий, потім сам же попроситься назад, — вирішив батько. -Може він просто нас нaлякати хотів, — припустила Ольга. -Батька нaлякати? От нехай живе з матір’ю — йому уроком буде. Хлопчика справді відвезли до матері, але за кілька днів Антон став проситися назад до тата. Тоді батько записав його до кадетського училища: може воно допоможе Антону бути серйозним.