Світлані було 32. Вона жила з мамою, яка замінила їй усіх подруг. Світлана з мамою всім ділилася, навіть найпотаємнішим. Вона якось повернулася додому, впала на диван, глянула на матір із блискучими про радість і хвилювання очима і сказала: – Я по вуха заkохана. – І? Хто він? Познайомишся? – Запитала мати. – Звісно, познайомлю. Ми працюємо разом. Він чудовий хлопець. Я впевнена, ви сподобаєтеся один одному! По правді кажучи, так і сталося. Мати Свєти була дуже товариською жінкою, і хлопець був не сором’язливий, так що незручних пауз між ними не було.
Коли хлопець пішов, мати спитала: – І що ти робитимеш? – За чоловіка вийду! – гордо відповіла Світлана. Мати нічого не відповіла, але судя з того, наскільки жорстоко вона мила тарілки, можна було зрозуміти, що щось явно не так. Починаючи з того дня, з кожним днем мамі Свєти ставало nогано. Ну, або вона так говорила – не суть. Дочка вірила, а працівники швидkої – ні. Коли хлопець зробив Свєті пропозицію, вона стрибала від щастя, але сказав, що треба доглядати за матір’ю, і як би вона була згодна стати його дружиною, як би не зараз.
Ми зі Світланою роз лучилися після цього і тільки недавно, через 13 років відновили своє спілкування як друзі. Зараз їй 45. Вона так і живе з мамою, іноді їздить до батька в інше місто, яке просто втомився від дружини і розлучився, але потім вже жодного разу не одружився. Вранці Світлана зробила собі каву, сіла поряд з матір’ю, яка знову про когось пліткувала, і раптом вставила в монолог матері. – Мені 45. Ми дві старі карги – нікому і даремно не потрібні. У мене ніколи не буде сім’ї, не буде дитини. У моє життя більше не прийде весна. Ми будемо жити завжди восени, мам.