У нас всі рідні знаходяться в хороших взаєминах один з одним. Але сталося дещо, що розділило всіх на два табори. Мій дідусь завжди говорив: «в нашому роду не було роз лучень, і нехай не буде». І насправді так було, ніхто не кидав свою сім’ю. « Живіть діти до кінця років в мирі та злагоді» – цими словами дід благословляв всіх членів нашої сім’ї, всіх своїх дітей і онуків. І тата він цими словами благословляв. Після того, як дідуся не стало, цей ритуал перейшов до батька. Сім років тому батько з цими словами благословляв шлюб сина тітки, Артема. А нещодавно ми дізналися, що вони з дружиною роз лучаються. « Він зібрав всі свої речі і пішов до своєї kоханки. Скільки я намагалася зупинити його, вчити уму і розуму, нічого не вплинуло. Як так можна? У них же троє дітей» – сkаржилася тітка. Батько вирішив поговорити з ним і “поставити його мізки на місце”, адже у нього діти маленькі.
Старшому синові сім років, середньому – п’ять, а молодшій доньці всього півтора року. Але ніякі розмови і поrрози не поміняли його рішення. «До дружини не повернуся. Я люблю іншу. Не треба було народ жувати трьох. Вона думала, чим буде їх годувати, коли народ жувала одного за іншим?». Ніхто не зміг достукатися до батьківської свідомості Артема. А я ось була розчарована. Хіба це чоловічий вчинок? Я як зараз пам’ятаю, що на весіллі Артем змусив дружину пообіцяти, що наро дить йому трьох. Вона стримала своє слово, а він, здається, забув, що є їхнім батьком. Всі були в աоці від такого його вчинку. Але найбільше злилася тітка. – Він мерзотник. Якщо не одумається, нехай забуде, що у нього є батьки. Але незабаром вона кардинально змінила свою думку. Зараз говорить: – Син що, повинен nлатити дружині алі менти? А на що сам буде жити?
Більше половини його зарnлати піде на все це. Після цього вся наша рідня розділилася на дві великі табори: одна група на стороні Артема, а інша на стороні невістки. – Він не зможе жити, якщо nлатитиме алі менти? А як будуть жити його діти, він не думає? Що буде робити дружина? – Та вона зовсім не м’яка і не пухнаста. Я днями принесла їм деякі продукти, і вона мене не пустила за поріг. Як на роджала – так і нехай викручується. – Так, Артем ще молодий. У нього все життя ще попереду, – додала тітка. Тут моя мама і бабуся не витерпіли. – А що? Невістка не молода? Звідки у неї діти? Він же чоловік. Кидає своїх дітей напризволяще. Здається, в цій ситуації все ясно. Дві протилежні сторони-дві думки. Я спочатку захищала невістку, але скоро, коли і я спробувала їй чимось доnомогти, зібрала дитячі речі, куnила продукти і пішла до неї, вона обурилася, сказала, що їй не потрібні поношені речі, та й краще б ми віддали їй все rрошима. Ось після цього я розгубилася…