Регіна із чоловіком разом уже два роки. Володимир від першого шлюбу мав сина Івана, він жив з матір’ю неподалік, через три будівлі. Спочатку Іван відвідував їх двічі на місяць, після – двічі на тиждень, ну а потім візити надто почастішали. Він приходив уже майже щодня. Регіна не була nроти цього, і не заважала спілкуванню батька із сином. Але через деякий час колишня дружина Володимира вирішила, що син може залишатись на ніч. Це вже не на жарт насторожило та стурбувало Регіну. Їй уже не подобалося, що він приходив кожен божий день, а зараз мало не щоразу залишається на ніч.
Поступово Регіні стала неприємна присутність Івана, і вона ледве витримувала, щоб не нагрубити чоловікові. Володимир часто ображався на неї, пояснював, що так треба, що він його рідний батько і мусить його виховувати. Регіна ж стверджувала, що вона не може прийняти і полюбити чужу дитину. Вона не зобов’язана любити його сина, грати з ним, дивитися телевізор і разом проводити час, тим більше що Іван щоразу порівнював її зі своєю матір’ю. Гидко було слухати, що його мама краще готує, що вона красивіша, більше заробляє, і взагалі в сто разів краще, ніж вона. Досить з неї.
Це його син, нехай він з ним і займається цілий день безперервно. Скільки не намагався Володимир задобрити її, та Регіна стояла на своєму. Вона не хоче з ним спілкуватись і крапка. Він їй неприємний, і вона ніколи не змінить свого рішення. Регіна відкрилася чоловікові, сподіваючись, що він хоч трохи увійде в її становище. Коли його син перебуває тут, вона почувається не у своїй тарілці: він обмежує її свободу. Іван постійно її нервує, їй набридло вдавати. Нехай вони зі своєю колишньою дружиною вирішать, що робити далі; і якщо він не погодитися з нею, то їм доведеться роз лучитися.