Я родом із невеликого містечка. Одразу після закінчення школи переїхала до столиці, щоб вступити до університету. До 4 курсу я вже стала генеральним директором та співвласником біз несу з постачання текстилю. У мене велика родина. Чоловік та двоє дітей. До речі, із чоловіком я познайомилася на одній вечірці дизайнерів. Він тоді розповідав про свою нову роботу, його було так приємно слухати, що я сама не помітила, як заkохалася в нього. Живемо ми у великому будинку, я особливо вдома нічого не роблю, тому що у нас є хатня робітниця і кухар. Я звикла, що на роботі та вдома лідер – я.
Чоловік особливо у сімейні справи не лізе. Якщо я хочу поміняти меблі, він дасть rрошей і все. З дітьми така ситуація: я вирішую, в які секції та гуртки їм ходити, бо вони ще маленькі, щоб самим вибирати. Ми з чоловіком любимо баrато подорожувати, іноді дітей із собою не беремо, тоді на доnомогу приходить мама. Вона приїжджає у гості, щоб побути з онуками, але не любить затримуватись у столиці. Говорить, що великі міста її лякають. Через проблеми у світі, а саме через ві рус, мама рік не приїжджала до нас. Я сильно по ній скучила і вирішила, що на тиждень до неї з’їжджу. Чоловік був не проти, хоча трохи невдоволений, бо дім та діти залишалися на ньому.
Приїхавши до мами, я спромоглася знову усвідомити, як це бути дівчинкою, яка тільки слухається, а сама нічого не вирішує. Мама мною командувала, а я рада була її слухатися. Ми з нею готували разом холодець, який у дитинстві я уплітала за дві щоки, але зараз не їм. Переживаю про фігуру, так би мовити. Мама змушувала мити посуд, і я зрозуміла, що дуже люблю цю справу. Приїзд до мами нагадав мені, що таке бути просто щасливою людиною. У метушні великого міста про це забуваєш. Приїхавши назад до чоловіка та дітей, я зрозуміла, що треба змінювати життя. Насамперед, мені потрібно стати поступливішим і прибрати лідерство в сімейному житті. Набагато приємніше, коли ми все вирішуєте разом.