Я не пам’ятаю свого батька, він кинув нас, коли я був маленьким. Він зник з нашого життя, ніколи не дзвонив, не приходив. Потім ми дізналися, що живе в іншому місті, одружився вдруге і дружина чекає від нього дитину. Мама не любила мене, всю свою увагу присвячувала моїй сестрі. Я був злий на свою матір, тому що потребував материнської любові, але не отримував її. Після закінчення школи я поїхав з дому. Мені здається, що їм було все одно, вони навіть були трохи раді моєму відходу. Я влаштувався на роботу і став накопичувати rроші на навчання. Я старан но працював.
Через рік я вступив до університету, на юридичний факультет. Стати юристом-мрія дитинства. Мама жодного разу не подзвонила, її не цікавило, де я живу, чим займаюся. Я був для неї порожнім місцем, і мені було бо ляче від цього. Я іноді дзвонив їй, все ж, вона моя мати і в глибині душі я любив її. Але її цікавило тільки одне – чи є у мене rроші, мовляв, сестрі потрібна матеріальна підтримка. Перші роки я сам ледь виживав, у мене не було доходу, жив у нелюдських умовах. Нарешті я знайшов роботу. Не знаю, звідки мама дізналася про це-і стала вимагати rроші.
На початку просила про доnомогу, потім стала вимагати. Я намагався доnомагати, надсилав rроші, але потім мені набридло постійне жебрацтво, і я припинив спілкування з мамою. Вони згадували про мене тільки тоді, коли їм були потрібні rроші. Сестра вийшла заміж, потім роз лучилася, знайшла другого чоловіка і знову роз лучилася. Тепер у неї двоє дітей від різних чоловіків. У неї жа хливий характер, і не дивно, що чоловіки кидали її. Півроку тому я дізнався, що мій дід помер і залишив мені спадок. Про це мені повідомив нотаріус. Мама дізналася про це, і стала наполягати на тому, щоб я відмовився від спадщини і віддав будинок сестрі, мовляв, у неї діти і їм ніде жити. Я послав її куди подалі.