Після одруження син із невісткою оселилися зі Світланою. Невістка їй сподобалася. Ліза була спокійна, домовита, навіть зайвого слова намагалася не казати. За півроку молоді вирішили зняти собі квартиру. Світлана вважала це передчасним, адже дитина була ще маленькою, але заперечувати не стала, може їм із нею незручно. Ще півроку все в сім’ї було спокійно, поки одного разу син не заявив, що роз лучається. Це було незрозуміло. В очах Світлани вони були люблячою парою, але як виявилось у сина нова пасія, яка ось-ось наро дить. Син повівся негідно, але, як усі матері Світлана всю свою ворожість поклала на нову невістку. Як можна руйнувати чужу сім’ю, та ще й з маленькою дитиною?
Тому коли син знову виявив бажання в неї оселитися, Світлана відмовила. Не могла вона бачити цю жінку. Син оформив іnотеку. А Лізі довелося повернутись до батьків. Світлана відвідувала онука, приносила подарунки. З колишньою свекрухою Ліза завжди була привітною, подарунки приймала з вдячністю, ніколи не сkаржилася на своє життя або на чоловіка. Хоча, підстави у неї були: мало того, що він їй зрадив, але ще й зумів якось зловчитися та платив мізерні алі менти. А якось Світлана застала Лізу з синцем на все обличчя. Виявилося, що вітчим не шанував падчерку, та й мати Лізи вважала, що їй краще піти. А куди їй було йти з маленькою дитиною і без засобів для існування?
Світлана сама пережила зраду kоханого і труднощі, які чекають на матерів-одинаків, тому, недовго думаючи, запропонувала Лізі перебратися до неї. Тільки через два місяці син дізнався про це і зателефонував матері, висловити їй свою образу: – Нас ти не впустила, а для неї місце знайшлося? – І місце, і бажання доnомагати, адже батько мого онука не бажає на нього витрачатися, навіть бачитися з дитиною своєю не хоче. – У мене скоро народиться інша дитина. Мені потрібно дбати про нього і іnотеку виплачувати. – Ти зобов’язаний дбати про всіх своїх дітей і тобі має бути соромно. – Мені не соромно. Нехай Ліза соромиться, що не зуміла зберегти сім’ю, а тепер ще й мою матір проти мене налаштовує. – Твоя мати не дитина, щоб її налаштовувати. Може, я і не змогла свого часу тобі пояснити, що правильно, а що ні, але сама я це точно знаю. Це моя вина, що мій син виявився таким безвідповідальним. Тому онука я намагатимусь виховати краще, ніж тебе. Світлана поклала слухавку і подумала, що треба заповіт скласти, та так, щоб онук не був обділений.