Інні вже 26. Вона винаймає квартиру, хоча гострої потреби в цьому немає. Вона має батьківський будинок, працює вона неподалік їхнього будинку, а знімає далі – там деաевше. Інна втекла від постійних нападок матері, мовляв, ось я у твоєму віці вже двох виховувала, а ти сидиш, ногу на ногу закинула і чекаєш принца на білому коні. Інні не хочеться ні принца, ні короля… Вона живе на втіху. Хоче – влаштовує собі дні “нічогонероблення”, коли вона весь день проводить у піжамі, лежачи на дивані, хрумає улюблені снеки у компанії улюблених серіалів. Про діток, яких “у її однокласниць вже по двоє” – так каже мама, Інна не думає взагалі. І не збирається думати до 35 років. Навіщо їй ці нервування?
Є дівчата, які мріють про велику родину, про люблячого чоловіка та дітей, але Інна не з таких. Вона віддала б перевагу активному відпочинку, подорожам, успішній кар’єрі і безтурботному самотньому життю до 35, а там уже подивиться, як бути далі. Про свої плани Інна поки що не говорить мамі, бо у неї трапиться серцевий напад. Проблеми потрібно вирішувати у міру їхнього надходження. Нещодавно мати Інни отримала квартиру у спадок. Вона вважає, що Інна не має квартири саме тому і не має нареченого. Загалом, тому було прийнято рішення переписати квартиру на Інну. У планах Інни чоловіка, звичайно, не було, але вона була рада почути рішення мами про переоформлення будинку на неї.
У чужому будинку ні шпалери переклеїти, ні меблі міняти, ні стіни перефарбувати – нічого не можна, а у своєму, хоч і в маленькому, можна створити свій затишок. Рано Інна тішилася. Дебати за квартиру точаться досі. Мати каже, мовляв, вона і рада віддати квартиру доньці, але це ризиково, адже Інна ще молода, до того ж, їй доведеться nлатити податки, а у пенсіонерів є пільги. Справа в тому, що в розмові про наречених мати завжди каже, що Інна вже доросла жінка, а як тільки дійшло до квартири, то вона ще дитина з вітром у голові. А податки… там же лише 2 або 3 тис. на рік nлатитимуть. Словом, Інна вирішила збирати rроші на перший внесок і куnити собі житло, хоч однушку, хоч на околиці міста; головне, без почуття обов’язку перед батьками та обмеження совісті.