Ірина у відпустці для догляду за дітьми. Чоловік працює. У них дві доньки. Старшій незабаром виповниться три роки, молодша немовля. Їхати кудись матусі потреби немає, так, як і поліkлініка за два кроки від будинку, і магазини. Тому Ірина з дітьми або у квартирі, або у дворі біля майданчика для ігор. І у Ірини низка претензій до деяких із сусідів. Поверхом нижче курять у туалеті. Тютюновий запах по повітропроводу проникає в Ірину квартиру. Сусід сходовим майданчиком виставляє пакети зі сміттям біля своїх вхідних дверей. Сморід від них – як від щура.
У бабусі зверху півметровий, у загривку, собака. Найдобріша істота. На людей та кішок не кидається. Але коли виводять гуляти, радісно мчить униз, як гарматне ядро. При цьому може запросто збити з ніг не лише дитину, а й дорослу людину. Чоловік із сьомого поверху регулярно ставить машину перед пандусом, ускладнюючи проїзд коляски. На першому поверсі смажать дешеву рибу, від запаху якої нудить, щоб нагодувати кішок. У когось постійно працює перфоратор. Від цього малеча прокидається… І це ще не повний перелік незручностей, які завдають сусіди.
Ірина намагалася домовитись із сусідами. Але досягнуті угоди діють трохи більше тижня. Далі все починається по новій. Була б Ірина одна, не почала б робити з перерахованої проблеми. Та й удома одна тоді б не сиділа. Але діти… Мати має захищати інтереси дітей. І Ірина спробувала б боротися. Якщо не доnомагає культурне звернення – лаятися. Якщо це не допоможе – писати скарги. Адже згідно із законом, наприклад, вигулювати собак без повідка заборонено. Проте чоловік Ірини забороняє їй влаштовувати чвари. Квартиру вони орендують на пристойних умовах. Хазяїн – людина порядна, проте проблем із поліцією чи іншими держслужбами тому не потрібні. Попросить мешканців звільнити квартиру. І що тоді? Та й їхні діти шумлять не менше за перфоратор. Адже сусіди терплять.