Нещодавно дізналася, що Ірка отримала у спадок від бабусі квартиру. І відразу ж покликала туди жити цього Володю, свого залицяльника. Вже більше п’яти років зустрічаються, ніяк із нею не одружується. Мабуть, вона поки що не хоче, пішла. Зустрічається Ірка незрозуміло з ким. Начебто, мужик, а толку нуль. Володі 33 роки. У свої роки він не має власного житла. Працює десь начебто, нормально заробляє, а квартиру так і не куnив.
Зате вдало примостився: знайшов Ірку, яка вже має. Ось нормальний би чоловік бабу в будинок до себе приведе. А тут все навпаки. Ну і який він чоловік після цього? Ніякий. Він ще Ірці ремонт робить, немає свого будинку купити і там робити. Дурень, нічого ще не мислить. Ірка хитра, взяла квартиру, лише потім вирішила розписуватись. Знала, що на це майно Володя згодом не зможе претендувати. Планують весілля у травні. Я цікавилася у Ірчиних сусідів: сусіди не збрехають. Усі подружки то й роблять, що кажуть: Володя Іру на руках носить. Та хто її підніме, вона ж важить тонну.
Там спину так прихопить, що не розігнешся потім. Чи то справа я, пушинка. Мені ось до цього першого внеску іnотеки зовсім не вистачає. Попрацюю ще кілька років, подешевшає, і візьму собі однокімнатну. Зате своя, мені її ніхто не дарує. Сама зароблю. У мене супутника поки що немає. І що якщо мені вже 30? Будь-який вік покоряється kоханню. Думаю, цей Володя – підбор ще той. А що, ну прийде він до дому цієї до Ірки і все життя житиме за її правилами. А що він думає, на її житлоплощі матиме право на голос? Звичайно, ні. От я б за такого заміж не пішла. А навіщо такий потрібний? Не чоловік якийсь.