У день весілля батьки nодарували мені квартиру. Ну як nодарували. Дали мені ключі, а за документами квартиру оформили на маму. – Розлучень нині стало чортова купа. Для страховки документально квартира буде належати мені поки що, – сказала мама. Ми як би були не проти. Аби було де жити, а кому це належить – вже другорядне питання. Спочатку чоловік займався домом – клеїв шпалери, міняв розетки, десь щось лагодив, десь міняв, купував нові дрібниці в будинок, потім потихеньку перестав. Кому охоче захочеться облаштовувати чужий будинок, правда? Я його розуміла. У нас наро дилася донька, а за 3 роки – друга. Коли перша закінчила школу, я ненароком відкрила тему квартири, а мама відповіла коротко і ясно:
– Молодша підросте – там подумаємо. Наразі молодша навчається в універі, а старша вже шукає роботу за спеціальністю. Батьки не надто поспішають переписати квартиру. Невже вони ще не впевнені у силі нашого союзу? Просто коли відкривається дачний сезон, ми з чоловіком майже всі вихідні проводимо на дачі батьків. Чоловік тягає тяжкості, минулого року допоміг батькові побудувати альтанку та сарай, він зробив тоді більшу частину роботи. Зрозуміло, йому б не хотілося провести всі свої вихідні на дачі, але він каже, що не дозволить собі відмовити моїм батькам у доnомозі.
Незабаром ми з чоловіком відсвяткуємо срібне весілля, а ми в будинок навіть друзів не можемо запросити. У гості до нас приходять лише батьки. Просто, коли друзі обговорюють вбудовані холодильники, духовки та шафи, а в тебе бабусині меблі вдома стоять, шпалери відклеюються і жовтіють, підлога скрипить, а плитка відвалюється. Я ще не говорю, що в будинку у нас єдиних стоять дерев’яні рами на вікнах. Коротше це kошмар, а не квартира. Чоловік каже, що не хоче витрачати rроші на чужу квартиру. Це для мене вона мати, а для чоловіка – чужа людина. Нещодавно я знову відкрила цю хво ру для мами тему: – Та ми скоро вже помремо, тоді й дістанеться вам квартира, куди вона подінеться? Я так розумію, у чужій квартирі нам жити доведеться ще не рік.