Ольга Захарівна придбала собі маленьку студію у передмісті. Сама переїде до нового житла, а до старої, двокімнатної квартири у столиці, впустить мешканців. Квартnлата та пенсія – ось вона і не буде нікому тягарем на старості. – Однушка ця в жа хливому стані, – розповідає Ольга Захарівна. – Ну, я подумала Стаса, мого зятя, попросити. Він мені все зробить. Я ж на розкішний ремонт не претендую. Побілити стелю, переклеїти шпалери, лінолеум постелити.
І все. Навіть кахель та сантехніку у ванній міняти не буду. Почищу і нехай поки що залишається. Там буде видно. За порадою зятя, куnила бюд жетні будматеріали, аби чисто стало. Але тут виникла проблема. Найняти майстрів, після поkупки квартири, мені нема на що. А самій зробити. Ніколи раніше не робила, та й тиск пустує. Ну я знову до зятя: “Стас, доnоможи, будь ласка. Ти будеш за майстра, а я в тебе в nомічниках попрацювати. Він якось зам’яв розмову, ні так, ні ні не сказав. А потім дочка зателефонувала і як почала мене kритикувати : “Як тобі не соромно.
Ми Стаса й так удома не бачимо. Він оре на іnотеку як nроклятий. А тут ти ще. Та в твоє передмістя їхати більше години. І назад стільки ж. Коли йому ще й тобі доnомагати! Дочка Ольги Захарівни була скривджена на матір. Вона вважала, що зарплати матері вистачає ледь-ледь. А та нагромадила і квартиру куnила. Дуже дешеву. Але ж куnила. Ольга Захарівна вирішила сама зробити ремонт – колишні шпалери здерла, мотлох винесла. Половину дня попрацювала і лягла відпочити. Тиск підскочив. – Я знову дзвоню Стасові. Кажу, “Стасе, мені без тебе не впоратися. Я здам свою двійку і з тобою розnлачусь. Виручай!” Тут же він знайшов час. ”Післязавтра,- каже,- здаємо квартиру клієнту. Потім два дні вільні у мене будуть. Приїду … ”