Ірі двадцять років. Навчається у столичному В НЗ, живе у столиці у маленькій однокімнатній квартирі, яку куnили батьки та оформили на матір Ірини – Амалію Володимирівну. Іноді дівчина знаходить підробітки, але на серйозний заробіток вони не тягнуть. В основному Іра знаходиться на дотації у батьків, які живуть на периферії. Батько з матір’ю ще не старі, працюють і одержують гарну зарnлатню. Тому забезпечити Іру необхідним мінімумом їм не важко. Амалія Володимирівна з чоловіком вважають, що великі rроші, у цьому віці чреваті, непередбачуваними наслідками.
Так і жила Іра, до четвертого курсу, доки не познайомилася зі Стасом, двадцяти чотирьох років. На думку Іри, хлопець розумний та талановитий. Начальство його хвалить – умілець. Дуже добре знається на машинах. Багато заробляє. Але й тринькає теж. І дає у борг усім, хто попросить. Амалію Володимирівну обурює те, що хлопець не має навіть шкільного атестату. – Вчитися не хотів, – каже вона. – Школу закинув. Батьки змусили вступити до технікуму, але й звідти він втік. Відслужив у армії. І влаштувався працювати на автосервіс. Добре заробляє, це правильно.
Але живе з душею навстіж. Відданий друг. Такі не годяться у чоловіки. Він же останню сорочку чужій людині віддасть, а сім’я житиме надголодь. Це очевидно навіть зараз. А на Ірину який вплив має?! За три роки у неї лише одна четвірка, а останні іспити ледве здала. – Коротше, я Ірі прямо сказала: “Ти у нас дівчинка доросла і я не можу зажадати від тебе покинути свого Стаса. Але дорослі діти на шиї у батьків не сидять. Тому, якщо ти впевнена, що вже доросла до самостійного ухвалення рішення – то ласкаво просимо в доросле життя. Звільняй житло і знайди роботу. Нехай тепер тебе твій Стас містить. А ми з батьком подивимося, як це в нього вийде. А хочеш утримання від батьків, тоді й слухайся нас…”