Мій чоловік – найстарший із дітей. Свекруха його завжди обділяла. Вона його змалку не любила, а все тому, що він народився від випадкового чоловіка. Батько Яшки приїхав на заробітки, але коли дізнався, що його кохана ва гітна, то швиденько зробив ноги. Марія Степанівна не розгубилася, вона змогла закохати у себе успішного чоловіка. Павло Сергійович прийняв пасинка як рідного. У шлюбі з Марією у нього народилося двоє своїх дітей: дочка Марина та син Артем. Вітчим ніколи не ділив дітей на своїх та чужих. Він не шкодував ні грошей, ні уваги, ні кохання. Але Марія Степанівна не втрачала можливості, щоб образити нелюбиму дитину. – Навіщо ти на світ з’явився? Псуєш нашу ідеальну сім’ю. Хоча, як кажуть «у сім’ї не без виродку», мабуть, це звання присуджено тобі. – частенько казала мати Яшці. Чоловік ніколи не розумів, чим він так заважає матері. Вітчим у ньому душі не чув. Яша нічим матері не заважав, вона змогла і своє життя побудувати, і дітей народити. Ресурсів у сім’ї вистачало, щоби всіх дітей нагодувати та одягнути. Та й Яша не вибирав сам, народжуватись йому чи ні.
Марина та Артем з дитинства вловили, що Павло Сергійович – рідний тільки для них, тому вони його теж гнобили, а мати тільки рада була цьому. “Ти ніхто. Наш батько тебе не любить. Ти нам чужий» – говорили брат із сестрою. Яша завжди казав мені, що найріднішою йому людиною був вітчим. Тільки він по-справжньому любив його. Свекруха зі мною не спілкувалася. Вона лише один раз зайшла до нас, щоби забрати якісь документи. Після нашого весілля Марія Степанівна заявила, щоб ми на них із чоловіком не сподівалися. Вона так і сказала: “Живіть, як хочете і де хочете”. Так ми й жили, доки не помер вітчим Яшки. Павло Сергійович заповів дружині будинок, а дітям кожному по двокімнатній квартирі. Щодо бізнесу нічого сказано не було. Нотаріус заявив, що оголосить рішення лише за півроку. Обуренню свекрухи, золовки та діверя не було меж.
– Навіщо тато Яшці квартиру залишив? Він нам чужий, він нічого не заслуговує. – кричала Марина. Інші її підтримали, але ніхто не міг оскаржити рішення батька. Ми жили у своїй квартирі спокійно місяць, а потім до нас з’явилася свекруха. – Квартиру отримали, а тепер відпрацьовуйте. За матір’ю Павла потрібен догляд. Завтра привезу її до вас, вона мені не потрібна. Ще б я доглядала хвору маразматичку, – скомандувала Марія Степанівна. Ми були не проти бабусі, бо вона добре ставилася до Яшки, а ще тому, що від неї відмовилися. Олена Ігорівна була жінкою веселою, вона не давала нам нудьгувати. Хоч і сама трохи понурилася. Їй було прикро, що рідні онуки від неї відмовилися, а чужа людина її притулила. Тоді я відповіла, що рідня – це не тільки одна кр ов. За півроку нота ріус оголосив рішення Павла Сергійовича щодо бізнесу. Виявляється, всі гроші та бізнес він залишив матері. Тоді всі й похопилися за голови. Олена Ігорівна переписала все на нас із чоловіком. Тепер ми маємо непоганий заробіток, а наші родичі намагаються налагодити з нами стосунки, але ми з ними спілкуватися навідріз відмовилися.