Я свекруха і, за сумісництвом, бабуся-“свято”. Покличуть доnомогти – приїду, не покличуть – ініціативу виявляти не буду. Попросять із онуком посидіти – немає nроблем. Приїду, дитячі брязкальця приберу, рекомендованим батьками нагодую, на кухні за собою приберу, на дитячому майданчику онука вигуляю. Часом брудно у них буває, ліжка не застелені, по квартирі речі розкидані. Але це моя прерогатива. Приберешся, а у відповідь “навіщо полізла”. Буває, протру залиту плиту, а потім думаю “А раптом невістка образиться?”
На мене важливо, щоб у них у сім’ї були “рада та любов”, а з цим у них порядок. А безлад у квартирі? Чи не критичний. Молоді. Вічно кудись поспішають, метушаться, ось їм і не до порядку. І невістку цим жодного разу не дорікнула. Її будинок, її правила… В одному, щоправда, не слухаю протестів невістки. Часто куnую онуку гарне, не можу втриматись, якщо побачу. Джинси, футболки, шкарпетки. Невістка пручається “Нема чого даремно витрачатися”. Але в цьому я роблю, не дослухаючись до неї. Мені відомо, що мій син допомагає дружині у всьому.
При нагоді і забереться, і зварить, і пральну машинку запустить. До весілля не помічала за ним таких “талантів”. Виявилося, вміє. І я рада цьому. Ось тому й у мене з невісткою чудові стосунки. Здзвонюємося, СМС-ки один одному шолом. Вона щодня фотками ділиться. Хоч і будинки наші в півгодинної доступності один від одного. У відпустку сім’я сина їде утрьох. Я говорила залишити мені синочка на час відпустки. Чи не погодилися. “Наше дитятко”. Ваше, звісно, чиє ж ще? Мені також хочеться з ним побути. Але нав’язуватись не хочу. Похмуро іноді без сина. Але зараз має свою сім’ю. І їй присвячене його життя. Звісно, якби що, вдадуться на допомогу. Та я завжди готова доnомогти. Але вони мають своє життя. А я щаслива, що в них у сім’ї все добре.